За статистикою,чималу частину населення України становлять люди похилого віку. І на жаль,політика у галузі забезпечення цих верств населення є далекою від тієї,яка повинна була б проводитися. Та це не найгірше. Те,що називається,повагою та турботою про людей старшого віку,очевидно,не має нічого спільного із ментальними рисами українців. Люди,які були героями свого часу,завдяки яким ми живемо і спокійно ходимо по цій землі,страждають від нашої байдужості та нерозуміння. Особливо загостреною є ситуація у містах. У мегаполісах Європи створені всі необхідні умови для того,щоб старші за 50,пенсіонери почувалися затишно та безпечно. Крім програм масового захисту їхніх прав та пенсій,що дозволяють почуватися впевнено,вони ще й мають можливість на свій власний відпочинок,тобто створені заклади такого типу,як Клуб для пансіонерів,Для людей старших за п`ятдесят,шістдесят і т.д. В Україні ж ситуація зовсім протилежна. Замість того,щоб почуватися безпечно людині похилого віку на вулиці,у громадському транспорті чи деінде,людям не особливо хочеться виходити на вулицю через свою безсилість та нерозуміння збоку всіх інших. Дуже часто ,збираючи копійку до копійки,вони забувають про своє здоров`я,допомагаючи своїм дітям та внукам. А після цього постає питання – де ж взяти гроші на харчі?