Розповів про вбивство польського міністра і врятував від першого українського Президента. Так автор цих рядків міг би,осідлавши коника сенсаційності,розпочинати спогад-оповідь про світлої пам’яті Полікарпа Шафету.
Ми запізно схиляємо голови,починаємо цінувати після втрат і дякуємо,коли нас вже фізично почути не можуть. Це не буде аналітична стаття,як годиться для журналіста. Тут можуть бути емоції і навіть суб’єктивізм,але я готовий взяти удар критики на себе,як це робив Той,про кого ітиметься в цьому матеріалі.
Серед архітектурних пам’яток Луцька особливе місце належить одній із давніх православних святинь міста – Свято-Покровській церкві. Цей,розташований у Старому Луцьку храм,що нині є кафедральним храмом Волинської єпархії УПЦ,є найдавнішим із нині існуючих православних храмів обласного центру.
В Україні знову завирували пристрасті довкола мовного питання. 20 січня у профільний комітет Верховної Ради надійшов новий законопроект,авторами якого стали 33 народні депутати з різних фракцій. У ньому пропонується зробити українську мову обов’язковою для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування,для дошкільних,шкільних,позашкільних і вищих навчальних закладів (в школах і садках допускається використання мови нацменшин,а у вишах це не передбачено). Українська мова має стати домінуючою також у культурі,кіно,ЗМІ,книговидавництві. Ініціатори нового закону вимагають також скасувати закон Ківалова-Колєсніченка «Про основи державної мовної політики»,до якого руки у наших парламентарів ніяк не доходять і своє слово щодо нього ще не сказав Конституційний суд. І мовне питання знову може стати ареною політичних битв і спекуляцій.
Те,що вартість проїзду у луцьких маршрутках таки зросте,розуміли всі тверезомислячі городяни.
Майже століття минуло від того дня,коли українці на перекір своїм ворогам,знайшли сили взятися за руки і з'єднати усі куточки України воєдино. Майже століття минуло відтоді,коли чи не найважливіший крок у житті нашої держави зробили ми — вільні,спраглі незалежності та свободи,діти української землі. Майже століття минуло відтоді,як 22 січня,під блакитно-жовтими стягами й церковний передзвін було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки.
Ось і знову прийшла в наші домівки йорданська вода. Пригадую,коли була ще школяркою,бабуся на Водохреща зранечку йшла у храм Божий і приносила збанок йорданської води. Скроплювала оселю,давала кілька ковтків випити всім членам родини,обережно,аби не вихлюпнути жодної краплі. Набравши у долоньки освяченої води,ми вмивалися,щоб бути здоровішими,красивішими,щоб не боліла голова,були здоровими очі.
Напередодні Нового року в американському виданні «Woll Street Journal» надрукована стаття одного з найбагатших українських олігархів,зятя другого Президента України Віктора Пінчука по проблемах війни,Криму і Донбасу,де він пропонує відкласти на десятиліття проблеми Криму,легалізувати у владу сепаратистів Донбасу,зняти питання вступу України в ЄС і НАТО заради припинення війни з РФ. Здавалося,що стаття розрахована на американських читачів,але викликала активний резонанс серед читачів України і РФ,особливо в Інтернеті,бо лише там можна тепер дискутувати з опонентами інших держав. Думки надзвичайно протилежні,як з осудженням автора за капітулянтські пропозиції,так і його відвертої підтримки. Думаю,що олігарх висловив не лише своє бачення,а й свого оточення і решти охлократії. В якійсь мірі це бажання перегукується з позицією Трампа,який 20 січня буде вступати на посаду в якості новообраного президента США,та усіляких кандидатів на владу на близьких виборах в Німеччині,Франції,Нідерландах,Італії,частина виборців в яких рветься до відміни санкцій проти РФ за окупацію Криму і Донбасу,бо бізнес з Росією набагато масштабніший ніж з виснаженою Україною.
14 січня,коли відзначається свято Василя,нерідко цим іменем,вітаючи,усміхнено-жартома називають мало не кожного знайомого чоловіка. Зрештою,пригадаймо,навіть рівноапостольний князь Володимир Великий,хреститель Руси-України,у хрещенні – Василій. Може,таким чином він нагадував,що є василевсом - володарем,самодержцем,вершителем доль у державі. А скільки Василів – творців українського художнього світу,літераторів - носіїв духовності: Стефаник,Чумак,Еллан,Симоненко,Стус… Навіть Вільгельм Габсбург,який міг претендувати на австрійський трон,творив як український поет з іменем Василь Вишиваний.
«Бог став людиною,щоби людина обожилася»,- ці слова,які сказав один із найбільш шанованих Отців Церкви святитель Афанасій Олександрійський мимоволі згадуються ці світлі дні,коли ми відзначаємо одне з найбільших християнських свят – Різдво Христове.
Усім відомо,що Різдво Христове — найбільше християнське свято,яке відзначають в усьому світі радісними гуляннями,смачними застіллями в колі найщиріших людей — родини. В цілому світі традиції святкування Різдва багато в чому збігаються,але кожен народ має і свої особливості відзначення свята. Тож,як святкують Різдво у світі,довідувалась і я.
У нашій країні останніми роками усталилась традиція: кожну велику проблему не вирішувати з користю для людей,а з усіх сил «зажовувати» якомога довше і забалакувати якнайцинічніше,і (о,диво!) «піпл» звикає,призвичаюється і «хаває» (вибачте за парламентську лексику). Так було з війною (перепрошую,«АТО»),далі – з вартістю газу і тарифами тощо,але ці катаклізми і брутальна поведінка держави в особі «кращих із кращих» її представників так явно не демонстрували розколу українського суспільства на дуже бідних і надбагатих.