На тлі багатьох резонансних подій березня, що закінчився, ця не могла залишитися непоміченою: гордість волинян і лучан , відомий футболіст, легендарний півзахисник збірної та її екс-капітан Анатолій Тимощук прийняв пропозицію російського клубу «Зеніт» і увійшов до його тренерського штабу.
«Ось шість, що ненавидить Господь, навіть сім, що є огидним душі Його: очі пихаті, язик брехливий і руки, що проливають невинну кров, серце, що плекає злі помисли, ноги, що швидко біжать на злодійство, і свідок брехливий, що наговорює брехню і сіє розбрат між братами», - такі слова сказані у біблійній книзі Притч Соломонових. Ці негативні речі, на жаль, є тими засобами які путінський режим Росії використовує задля досягнення своїх геополітичних планів та особистих амбіцій російського диктатора. Одним із напрямків, куди спрямована відповідна діяльність є зусилля спрямовані на погіршення відносин між Україною і Польщею. Останні події продемонстрували, що наміри Росії у цьому напрямку доволі серйозні.
Варто попередити, що, швидше за все, цей міні-блог буде корисний сентиментальним студентам, які люблять родину, але з головою занурилися в роботу чи навчання. І, я гадаю, його не байдуже прочитають батьки цих студентів. Так от…
«Як послав Мене Отець, так і я посилаю вас», - такі слова сказав, як оповідає Євангеліє, Господь Ісус Христос своїм апостолам, з’явившись їм по Своєму Воскресінні. Упродовж усієї історії Церкви Христової були ті особливі люди, які, почувши цей заклик Господа, йшли служити Богу і Церкві у священному сані, беручі на себе подвиг душпастирства.
Цими вихідними наша країна знову переводить час. Суперечка про доцільність здійснення такої дії двічі на рік триває в усьому світі вже давно. Відповідь на питання, чи потрібно це Україні, здається, теж не знайдено.
Перебіжчик гірше за ворога. Гроші не замінять честі. Ультрас «Динамо» Київ під час останнього домашнього матчу вивісили на трибунах «Олімпійського» банер,який змушує пофілософствувати. А все тому,що йшлося там і про справи волинські.
Практика – критерій істини,і лише практичні результати можуть характеризувати правильність чи хибність будь-яких теорій. Це стосується і політичних ідеологій.
…Ущухло святкове шаленство у квіткових крамницях. Відлунали здравиці зачарівних жінок,попри гарячі дебати,чи варто святкувати його,це 8 Березня. Задля компромісу зійшлися: хай буде просто свято весни,без ніяких політичних підтекстів. Та вже три роки всі наші свята мають гіркий присмак. Не до розваг ніби,коли в країні війна. «Будемо святкувати 8 Березня кожні вихідні. Коли закінчиться війна…» — написав у Фейсбуці мій однокурсник Сергій Мельковський. І я за те,щоб дарувати квіти жінкам не раз у рік. «Коли говорять гармати — музи мовчать» — сказав ще хтось із мудрих. Але є велика підозра,що афоризм цей придумали ті,хто ці гармати виробляє. Бо якщо замовкнуть ще й музи — світ порине в пітьму воєн назавжди. Отож святкуємо,живемо,народжуємо діток попри гуркіт гармат на Сході. Головне — не забувати,що за наше спокійне і мирне життя хтось майже щодня платить своїм життям…
Напевне,у безмежному часопросторі вічності людські життя і смерть іноді видаються мало не умовностями. Однак це не втішає,не загоює болю з приводу непоправної втрати. Так вкотре думаєш,згадуючи Федора Степанюка. Про нього просто неможливо казати: був. Хоч його життєвий шлях завершився 15 років тому.
Знайомилася з Максимом ще у 1999 році у весняному поході по Карпатах. Він був сильним,мужнім та витривалим – ніс рюкзак за себе,і за тих,кому було тяжко,почепивши їх на себе – один попереду,другий ззаду. Потім ми разом створювали офіційно турклуб «Ми». З турклубівцями їздили в першу новорічну поїздку до Карпат,зустрівши там 2000 рік,напередодні вийшовши на Говерлу,як зараз пам’ятаю сонячну та безвітряну зимову погоду. Зупинившись в приюті «Казмєнщику»,де потрібно було палити дровами,які рубав Макс.
Ці слова написав український письменник і журналіст Григір Мацерук у листі до свого однокурсника майже 30 років тому. Стільки ж його вже немає з нами. Але є дві книги новел,оповідань і повістей,їх головні герої - прості люди,які зустрічалися авторові за час його короткого земного життя у 80-х роках минулого століття. У цих роках і він назавжди залишився. 20 лютого 1954 року Григір Мацерук народився у невеличкому поліському селі Бучин Любешівського району,а 2 березня 1981 – відійшов у вічність. Доля йому вділила 27 років життя.
У списку розстріляних в’язнів,переданих Москвою Польщі,сенаторка Олена Левчанівська значилася під номером 43-3—37.