Показати всі

Важливі речі – далеко не речі

Кінець січня, розпал зими. Комусь – жахлива пора, бо мороз, а комусь – казка, бо Мороз. Дідусь Мороз.

Безперечно, чи не кожен з нас мріяв хоча б раз перемотати холод так, щоби жадібно вдихати запах цвіту. Але, якщо задуматись, то якби все було ідеально, –  ми перестали б цінувати тепло, затишок, погодьтеся? Нам, людям, властиво до всього звикати і приймати все, як належне. А потім – вимагати ще і ще кращого.  Така вже людська натура…

Чи не видається Вам, що ЇЇ Величність Зима, навідується до нас, аби ми почали цінувати затишок і ропочали створювати його разом? Вона приходить, щоби ми усвідомили, наскільки необхідні один одному. Не просто потрібні, а необхідні…

Зима зближує, дарує нам казку. Точніше, штовхає нас створювати цю казку. Для когось казка – це спільні перегляди новорічних фільмів під пледом, на кшталт «Сам удома», комусь – це пісні Френка Сінатри. Ще для когось – теплі щирі розмови в темноті під вогники ялинки.

В кожного з нас із самого дитинства живе приємний спомин про зиму, про Новий Рік. Живе і в мені, палахкотить вже більше, ніж десяток років, не гасне:

Ось ми із сестричкою, зовсім малі, семи-вісьми років, запримітили, що за вікном літають оті нещодавно вивчені «білі мухи». Ми чимдуж вибігаємо з будинку, щоби повністю поринути в цей чарівний світ. А сніг не просто падає, а ще кружляє. Диво!  Ловимо маленьки сніжинки, не встигаємо їх добряче роздивитись, бо вони відраз ж тануть в теплих рученятах. Напевне, ніколи не забуду ті щасливі очі сестрички: «Та ти глянь,  вони ж геть такі, як ми у школі малюємо. Я думала, що це все придумали, щоб гарно на малюнку було…». А в тих здивованих очах стільки щастя….!

Такі моменти хочеться поставити на повторення, шкода, що неможливо. Але в пам’яті назавжди залишиться цей теплий спогад.

Кожен, напевно, пригадав якийсь приємний зимовий випадок, або ж уявив якусь атмосферну зимову картинку.

Напевно, у такі моменти навіть буденні клопоти чи ж серйозні перепони видаються не такими вже і страшними. Із,  здавалося б, повної безвиході, ми все ж бачимо вихід. Правильно визначаємо важливе, розуміємо, що важливі речі – далеко не речі….

Отож, любий читачу, бажаю Тобі не перезимувати, а ПРОЗИМУВАТИ цю пору. І нехай дошкульний Вітрисько ослабне і піде шукати собі прихисток, щоби теж по-особливому зимувати зиму.

Яна Пасевич

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *