За два тижні ми святкуватимемо світле і одне з найбільших релігійних свят- Великдень. Пам’ятаю, як минулого року люди боялися ходити  в гості один до одного. Обмежувалися телефонними дзвінками і повідомленнями в соціальних мережах. Як дивились пряму трансляцію святкової служби по телевізору. Як паски святили на вулиці вдень ( а не вночі, як буває традиційно) і зберігали ту півтораметрову дистанцію. Як дивились на священника в масці і боялись, що приїде поліція і оштрафує за те, що вийшли на вулицю.

Цього всього не хотілося, мозок відмовлявся сприймати той факт, що святкування буде таким. Але добре пам’ятаю, як у мене промайнула думка в голові : «Один раз потерпіти вже можна. Для нашого ж блага. Все одно наступного року все стане на свої місця». Та хто ж знав, що за рік нічого не зміниться і карантин стане частиною нашого життя.

Ось  минув рік, і святити паску в масці нам уже не вперше…

Та якщо минулого року довелося привчати себе до нового порядку святкування і обмежити відвідування храму і родичів, то цьогоріч все буде, як на мене, більш звично.

Я виросла в сім’ї, де дотримуються звичаїв і шанують релігійні свята. Для мене Великдень по-особливому улюблене свято, бо несе за собою чимало традицій, починаючи від випікання пасок і фарбування яєць, закінчуючи родинним застіллям. Паску святити однозначно піду, бо несвячена мені й на смак не така. На Великдень зазвичай людей багато, освячення зазвичай на вулиці, тому це не так страшно. Звісно, що про свою безпеку я дбаю і навіть коли минулого тижня була в масці в храмі, то уникала скупчення людей і час від часу виходила на вулицю.

Що каже церква?

Я поспілкувалася із архімандритом Ніфонтом (Омельчуком), котрий є настоятелем храму  великомученика Георгія Української Православної Церкви у селищі Голоби.  Священник розповів про пристосування церкви до умов карантину: « На сьогодні церква адаптувалася до проведення свого духовного життя в рамках викликів сучасності. Церква ні в якому разі не ігнорує, не провокує, але в той же час  не може сказати :«На період пандемії не думаймо про духовне життя».

Він додає, що «церква шукає такі формати проведення богослужінь, які дозволили б людям десь і зберегти цей духовний настрій, атмосферу, але в той же час робити це відповідно до вимог, щоб забезпечити здоров’я людини.  Тому минулого року  запропонували людям можливість брати участь у богослужінні через онлайн-трансляції, але це не може замінити участі в повноцінному богослужінні. Звичайно, коли постає питання причастя, а це є найважливішим для православного християнина, то церква просить прихожан  зберігати дистанцію, коли підходять до чаші.

Про освячення верби і пасок отець Ніфонт каже, що «минулого року вже освячену вербу люди могли взяти протягом дня, не контактуючи навіть зі священником. А щодо  пасок, то цього року ми все таки збережемо ту традицію освячення напередодні, щоб уникати скупчення людей. І цього року ми обов’язково дотримуватимемося  усіх вимог та рекомендацій МОЗ та Кабінету міністрів».

Думка людей

Моя бабуся регулярно ходить до храму і не пропускає жодного богослужіння. Тож для неї служба, та ще й святкова – велика подія. І на моє питання про те, чи піде до церкви, бабуся відповіла : «Я чекала на  це велике рокове свято. Звісно, що піду, але з дотриманням усіх карантинних вимог. Священник нашого храму постійно наголошує на правилах безпеки, та ми й самі за рік  вже звикли  до нових порядків».

Адаптувалися

Досвід минулого року показав, що попри карантинні обмеження люди знаходять способи відсвяткувати Великдень. Тож і цього року сценарій буде такий же. Завжди знайдуться ті, хто порушить правила, і ті, хто їх дотримається.

Думаю, тут справа вподобань і переконань. Хтось яро відстоює думку, що до храму йти надто небезпечно, але в той же час вільно йде в магазин чи пересувається переповненим громадським транспортом. А хтось просто пристосовується до нових умов. Як то кажуть, береженого Бог береже.

Для мене ж Великдень завжди буде світлим святом, хоч в яку б похмуру пору його не довелось зустрічати. Навіть в таку похмуру під назвою «карантин».