Америка сказала Росії «ні». Що далі - Волинь.Правда

Америка сказала Росії «ні». Що далі

Показати всі

Америка сказала Росії «ні». Що далі

Без сарказму: президент РФ Володимир Путін спробував перевернути світ. На переговорних майданчиках у Женеві, Брюсселі та Відні Росія зажадала від Заходу переглянути свій спосіб існування. Москва заявила: або ви приймаєте наші вимоги, або пошкодуєте. Захід відмовився. Втім, для Росії Заходу більше не існує – існує Америка та її політична “клака”.

До російської люті справа тривала давно. Розгубленість Америки створила у Кремля спокусу оцінити її мускулатуру. Є ще одна обставина, яка змусила Кремль піти на ризикований гамбіт. Путін здав до архіву епоху Горбачова з Єльциним. На порядок денний вийшло завдання зміцнити “хребет” єдиновладдя – державність. Отже, треба обнулити колишній порядок, породжений розвалом СРСР, і змусити його архітектора США почати гру заново.

Україна та “стоп НАТО” у цьому контексті – привід. Росія вимагає змінити політичний дизайн, який не обмежується ракетами та боєголовками. Йдеться про переформатування світового устрою, все ще нанизаного на гегемонію США. Це означає, що Америка має відмовитися від своєї сутності – місіонерства, просування демократії зовні, трансатлантичного співробітництва та прагнення до лідерства. Коротше кажучи, Америка має перестати бути собою. Ну хіба не потужно засунули?

Чи є вірною кремлівська оцінка готовності США відмовитися від себе? А якщо російський напад дозволить Америці отримати новий драйв? Це нам належить побачити.

Чи є вірною кремлівська оцінка готовності США відмовитися від себе? А якщо російський напад дозволить Америці отримати новий драйв?

Путін досі виглядав як переможець. Він змусив Захід сісти за стіл без попередніх умов. Він зажадав обговорювати нездійсненне. Він поставив на кон репутацію Байдена як західного лідера та здатність європейців захищати свої принципи.

Росія вкинула в політику блеф як виправдання свого напору: НАТО – загроза для Росії. Тим часом нещодавно президент Франції Еммануель Макрон стверджував, що НАТО відбулося. “Смертьмозку”. Західні експерти доводять, що сила НАТО перебільшена. В останній доповіді RAND мовиться: “Регіональний конфлікт поблизу Росії може завершитися поразкою Заходу”. Доповідь іншого американського центру (CEPA) робить аналогічний висновок: “Росія може зруйнувати порядок безпеки, збудований після 1991 року, протягом кількох годин”. Натовська Very High Readiness Joint Task Force в Європі налічує 3500 військовослужбовців, яким потрібно п’ять днів для вступу в дію. ЄС лише мріє створити сили швидкого реагування із 5 000 військовослужбовців.

Виходить, що Росія стримує уявну загрозу. Але вона спрацювала, і Захід почав шукати компроміс із Москвою. Говорити можна нескінченно. Росія знову на чолі світового процесу з обговорення улюбленої теми: “Війна та мир”. Але якщо за часів СРСР обидві сторони дійшли згоди щодо управління взаємною ворожістю, то тепер це зробити неможливо без здачі в брухт попередніх 30 років.

Поки що європейські гранди не хочуть сваритися з Москвою. Ось, що пише Politico: “Байден говорить із Путіним жорстко, але європейські партнери менше готові до боротьби”. Австрійський канцлер Карл Нехаммер заявив, що не можна у справу вплутувати “Північний потік-2”. Серед німців популярна думка, що НАТО теж відповідальне за кризу. А президент Макрон пропонує “архітектуру європейської безпеки”, і незрозуміло, де тут місце для Сполучених Штатів. Тож у Путіна начебто є поле для маневру.

Але ковбойська атака Кремля на руїни західного порядку викликає наслідки, які можуть стати для Росії некомфортними.

Росія ввела в обіг “напруження” як спосіб примусу. Примус працює. Але може викликати в інших бажання спробувати цю саму річ щодо Росії.

Політика “відсічі” Заходу змінює життя не тільки суспільства. Переведення країни в режим “відсічі” змінюватиме життя еліти, що долучилася до західного способу життя. Потрібна націоналізація еліти. Інакше виходить дисонанс – країна на межі війни, а правлячий клас ніжиться в Монте-Карло.

Те, що Путін зробив, загнавши Захід у кут, свідчить про те, наскільки уразливою є відбудована ним система. Адже демонстрація сили через створення “Ворога біля воріт” – це визнання відсутності інших ресурсів і зворотний бік слабкості.

Росія, лякаючи світ готовністю розпочати війну, штовхає Захід до пошуку колективної відповіді. Країни, які не входять до НАТО, починають говорити про приєднання. Як це роблять Фінляндія та Швеція. На початку 2021 року Байден розмірковував про скорочення ядерного потенціалу США. Тепер він розсудливо подумає.

Москва вчить Захід спілкуватися через ультиматум. Росія їм “стоп НАТО”. Вони: повертайте Україні Крим; геть з Донбасу, Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії; прибирайте “Іскандери” із Калінінградської області. Виходить перетягування канату. І тут військова та економічна сили не на російському боці.

Москва вчить Захід спілкуватися через ультиматум

Блеф порушує питання про адекватність блефуючого: наскільки він усвідомлює реальність, а також можливість отримати неприємну відповідь. Президент Трамп блефував та шантажував, тим самим підриваючи американське лідерство.

Введення у політику “заручництва” в обмін на поступки загрожує викликати спроби повторити. А якщо Захід візьме в заручники російську клептократію? Поки що це важко уявити. Адже Кремль, погрожуючи бити вікна, виробляє в опонента гормон агресивності.

Росія може пустувати, коли твердо знає, що опонент діятиме за протоколом. А якщо вони почнуть копіювати? Адже Москва наполегливо доводить Заходу: Росію не можна переконати дипломатією. Тому американський переговорник Венді Шерман не мав шансів домовитися із заступником міністра Сергієм Рябковим. Якщо Росія все ж таки доведе, що ескалація ефективніша, для росіян почнеться Парк Юрського періоду.

Москва ескалує вимоги до крещендо: “Дайте нам усе і зараз!” При цьому Москва розуміє, що “все і зараз” неможливо. Максималізм звужує поле компромісів, заганяючи Росію у кут. Загроза у відповідь американське “ні!” розмістити російську військову інфраструктуру на Кубі та у Венесуелі виглядає вже жестом відчаю.

Використовуючи Україну як предмет торгу, Росія підштовхнула українців ще далі в обійми свого суперника. Майже 50% українців готові протистояти Московії-агресору, з них третина готова протистояти зі зброєю в руках. І як їх тепер переконати, що росіяни та українці один народ?

Якою мірою росіяни підтримають путінський спосіб підтвердити російську велич і свою правоту? Адже за перетворення Росії на “фортецю” доведеться платити. Як платив СРСР. Ми знаємо, як це скінчилося

Якою мірою росіяни підтримають путінський спосіб підтвердити російську велич і свою правоту? Адже за перетворення Росії на “фортецю” доведеться платити. Як платив СРСР. Ми знаємо, як це скінчилося. Нагадаю, що “Левада-центр” (проголошений іноагентом) стверджує, що дві третини (66%) росіян хотіли б бачити Росію не мілітаристською державою, а “країною з високим рівнем життя, нехай і не однією з найсильніших країн світу”.

Захід мусить обговорювати, як ударити по російській економіці. Можливий удар пом’якшує те, що там не хочеться робити боляче. Росія має найпотужнішу лобістську машину всередині ліберальних демократій, і вона поки що працює. Але своїм риком Росія розбуджує у колективного Заходу забутий рефлекс самозахисту. І незабаром західні лобісти Москви можуть стати тамтешніми “іноагентами”.

Зараз, коли Америка сказала Росії “ні!”, а Москва відмовилася від компромісів, виникла пауза. Кремль очікує на контрпропозиції від США та НАТО. Але все вже сказано! Пауза потрібна президенту Путіну, щоб наважитися. Ми підійшли до межі, за якою або російська відплата за відмову грати в її гру і стрибок у прірву, або відступ. Але ж відступ завжди принизливий – авжеж?

Лілія ШЕВЦОВА, опозиційний російський політолог

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *