Поки державні високопосадовці вчергове обіцяють закон про видобування бурштину до кінця року (ніби у нашій державі закони виконуються),Волинська обласна рада вирішила йти своїм шляхом – створила комунальне підприємство «Волиньприродресурс» і погодила йому надання надр у користування для геологічного вивчення та дослідно-промислової розробки покладів бурштину площею понад 50 тисяч гектарів на території Камінь-Каширського,Любешівського,Маневицького і Ратнівського районів. Одночасно обласна рада звернулася до парламенту і уряду з клопотанням про «істотне скорочення списку корисних копалин загальнодержавного значення» (без сумніву,йдеться першочергово про бурштин ) і «передачу повноважень щодо надання спеціальних дозволів для користування надрами» для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення обласним радам.
 
Насторожує мотивація,вжита авторами звернення обласної ради.
 
По-перше,сталий розвиток території Волинської області пов’язано з видобуванням корисних копалин. Але ж,панове,у ХХІ столітті орієнтація на сировинну економіку призводить лише до глибокого занепаду територій,а не розвитку!
 
По-друге,метою,якої прагнуть автори,є «децентралізація в галузі використання надр». Очевидно,термін «децентралізація» нині в моді,і спокуса його використання за будь-яких обставин – неймовірна,але ж не стосовно надр,які конституційно визначені як загальнонародне надбання!
 
Якби у нас була повноцінна Держава,то видобуток бурштину давно був би узаконений для ліцензованих копачів,були б сплановані обсяги видобування,дотримувались вимоги щодо рекультивації земель,обробка і збут відбувалися б під контролем державних структур,як це відбувається у Польщі чи Латвії. Але ж у нас,як фігурально наголосив прем’єр-міністр Володимир Гройсман,«інституційна слабкість»… Саме тому прогнози на ближче майбутнє,м’яко кажучи,невтішні.
 
Економічні та соціальні корені поліських «бурштинових республік» – ті ж самі,що і в донбаських «республік вугільних копанок»: варварське розграбування природних ресурсів зубожілими людьми,які втратили роботу і більш-менш пристойні заробітки в умовах промислового занепаду й не знаходять іншого виходу для виживання.
 
Системні і політичні причини теж аналогічні: нездатність чи небажання центральної української влади займатися соціально-економічним розвитком регіонів і віддання їх «на відкуп» регіональним елітам за умови позірної лояльності і забезпечення громадського миру і спокою (донбаський сценарій,хіба – ні?).
 
На Волині в результаті місцевих виборів у органах місцевого самоврядування (особливо це стосується обласної ради) склався консенсус місцевих бізнесових груп,які відразу ж відчули відсутність жорсткого державного контролю за дотриманням законів,наповненням державної скарбниці,забезпеченням сталого економічного розвитку і зростанням рівня життя людей. Тому спостерігається такий собі поки що м’який і лише економічний «сепаратизм». Він помітний у спробах взяти під контроль те,на що має монопольне право держава: використання природних ресурсів (не лише бурштину,а й лісу,який теж по-варварськи вирубують),діяльність фіскальних служб (нелегальне виробництво і збут контрафактної продукції),функціонування митниці (збут контрабандної продукції) тощо.
 
Якщо центральна влада не продемонструє політичної волі до системного економічного розвитку,то на Волині ситуація законсервується. Адже вихід у влади лише один: створення нових робочих місць,створення сучасних високотехнологічних підприємств,підтримка власного виробника. Бо поки що легальні робочі місця скорочуються,натомість все більше зайнятих реалізацією контрабандних товарів,збутом контрафактної продукції,варварським допотопним видобуванням бурштину і вирізуванням лісу. Не треба бути генієм,щоб зрозуміти,що це – ніяка не децентралізація і навіть не федералізація. Те,що відбувається,дуже схоже на «донбасизацію»,це – феодалізація.
 
Держави нема?