«Аби піпл схавав»! Такий, на жаль, сьогодні головний принцип створення новин в онлайнових виданнях. «А сама хіба не така?!», – вже встигли подумки буркнути мої колеги-журналісти. Така! І саме через те, що періодично ловлю себе на цій думці, і з’явився цей «лемент душі».

В погоні за кліками, переглядами і репостами, щодня журналісти інтернет-видань породжують сотні інформаційних метеликів-одноденок, яких конвеєрна стрічки новин хоронить навіть раніше, ніж вони мали б померти.

У професійному середовищі немає одностайної думки щодо «журналістики кліків». Та навряд хтось із нас, медійників, зможе відверто сказати, що жодного разу не марав руки «жовтизною», цинізмом чи провокацією, аби тільки сенсаційним заголовком забезпечити своєму дітищу топове місце на сайті. Але у когось руки по лікті у цій гримучій суміші, а хтось знає свою межу медіаетики і далі неї не ходить. Ще когось за цю межу всупереч власної волі штовхає редакційна політика. Та тут не про те.

Менше місяця тому одне з місцевих інтернет-видань увечері опублікувало інформацію із заголовком про те, що в зоні АТО загинуло троє волинян. У самому ж тексті новини була лише інформація про те, що виданню стало відомо про це із власних джерел, а загиблі є нібито із Ківерців, Турійська і Луцька. Все, більше нічого. Миттєво це поширили із першоджерела майже всі місцеві онлайн-видання. Усі сподівалися знову ж на кліки, рейтинги, репости. Але! У війні на сході України – тисячі волинян. Сотні з них з Ківерців, Турійська і Луцька. Для сотень родин цих воїнів це не було просто кліком на сайт. Прочитавши ці два речення без конкретики і офіційних джерел, дружини, матері і діти точно схопилися за телефони, аби почути «Живий»! А якщо хтось  не зміг  взяти трубку, а якщо саме в цей момент задрімав десь в окопі? Важко уявити, що тоді відчували рідні такого воїна у Ківерцях, Турійську і Луцьку. До речі, офіційно, наскільки мені відомо, інформація про загибель трьох бійців з Волині тоді так і не підтвердилася.

Безсумнівно, від «журналістики кліка» нам вже нікуди не дітися. Але ж варто хоча б пам’ятати, що коли у суспільстві вибухають кинуті журналістами інформаційні бомби, то своїми уламками вони можуть болісно ранити живих людей. Інші ж – пролітають неподалік, залишаючи тільки резонансні коливання у суспільстві.

Щоправда, винні у засиллі інформаційного простору метеликами-одноденками, як на мене,не лише журналісти. Аналіз «клікабельності» свідчить, що найбільше читача цікавлять саме сенсації – кримінал (чим жорстокіше, тим краще), скандальна інформація з особистого життя людей, смерті тощо. На інформаційному ринку ж наразі діє закон: є попит – є і пропозиція. Тож, читачі, що замовляєте – те і несуть. Але це вже тема іншого блогу.

Тут же спинюсь на тому, що залишу цей текст собі для нагадування про межу, за якою починається ризик обпалити крила об сенсаційний вогонь «журналістики кліків» , а тому і не змогти полетіти далі, ніж літають метелики-одноденки.

Іванна Рудишин