Саме такий підхід і така оцінка повинні бути дані,і в Україні,і в Польщі,відлунню сумної сторінки нашої спільної історії – Волинської трагедії 1943 – 44 років. Загалом,сказано про це вже доволі багато,тому не буду повторювати вже стандартні фрази. Хочеться в цьому контексті звернути увагу на інше. А саме на таке питання як християнський патріотизм,і місце у ньому найголовнішої риси,яку має плекати у собі кожний християнин – любові. Любові до батьківщини,до інших народів,загалом до всіх людей. «Бо якщо я маю дар пророцтва,і маю усяке пізнання і всю віру,так що можу і гори переставляти,а не маю любові – то я ніщо»,- так сказав про це святий апостол Павло.
 
Звісно,слова мають бути підкріплені справами,вчинками. Можливо,комусь може здаватися,що варто чинити якісь масштабні дії,подвиги,тощо. А насправді,все дуже і дуже просто.
 
Днями українська молодь записала відеоролик у якому звернулася до народу Польщі із закликом взаємного прощення та примирення. «Пробачаємо і просимо вибачення» – такими словами звернулися молоді українці до братнього народу. І у цьому маленькому ролику можна побачити прояв християнського патріотизму у дії – без націонал-егоїстичного,мовляв,«ви теж багато лиха тоді наробили»,«були причини для протистояння» тощо. І без принизливого,мовляв,«ну добре,будемо в усі віки перед вами каятися». А щонайголовніше – це зворушливий ролик є яскравим проявом християнської любові. Просто небайдужі молоді люди вирішили висловити свою думку та спробувати у такий спосіб зупинити спроби недобросовісних політиків спекулювати на трагедіях минулого. І закликати разом творити спільне майбутнє. І зробили це дуже просто і щиро.