А ось і трохи зради-зрадоньки.

Їдемо, значить, із Києва у Варшаву.

Автобус чистий, водій і стюардеса охайні, привітні. Відразу попереджають, що розетки в автобусі не працюють, але все інше необхідне є. Стюардеса на кордоні допомагає, підказує, жартує. В дорозі пропонує чай і каву. Після кожної зупинки перераховує пасажирів. Наприкінці поїздки роздає візитки і брендовані ручки. Всі щасливі і задоволені.

Повертаємось, значить, із Варшави в Київ.

Половина пасажирів без білетів. Та половина, яка з білетами, не може сісти на свої місця, бо виявляється, що це білети без місць і працюють за принципом “хто перший сяде”. За законом жанру, першими вже вмостились ті, хто білети заздалегідь не брав. Ті, хто брали і за це платили, шукають прихистку на вільних кріслах.

Водій розхристаний, кричить на всі боки, паспорти не перевіряє. Всю дорогу лузгає насіння у відчинене вікно, з якого добряче дме. Вночі невдоволено зачиняє його на прохання пасажирів. Вдень лузгає знову, злегка притримуючи кермо однією рукою. Їхати стрьомно.

На кордоні стоїмо довго, водій починає нервувати і кричати, що це “кончєний рейс” і пасажири тут “як дикарі в полі”. Одна з пасажирок має необережність вийти за tax free – слухає у свій бік, що “це якійсь цирк бля” і “я зараз її вєщі виставлю бля”. Взагалі це “бля” водій смачно вставляє після кожного речення. У відповідь на моє зауваження кричить, що такого не було і чого це я затикаю йому рот.

Туалет в автобусі не працює. На одній із зупинок автобус не зразу заводиться. Ближче до Києва в ньому починає щось накрапати зі стелі. Їхати стрьомно.

В Житомирі одного з пасажирів забувають на автовокзалі. Добре, що уважні сусіди вчасно це помічають. Водій каже: “Ну бля!” і невдоволено повертається. В Києві зупиняється на Жилянській і каже, що це вокзал, а далі він не поїде. Пасажири з сумками йдуть далі до вокзалу пішки. Це теж стрьомно, але вже не так, як було їхати цим чарівним рейсом.

Це, звісно, лише прикрий збіг обставин, але вгадайте-но, який із перевізників був польський, а який – український?