Це моя вчителька народознавства. На початку 90-х років цей предмет вперше запровадили в школі і про українські,зокрема,і волинські традиції та обряди ми почули від Олександри Павлівни. Я більш ніж впевнена,що ніхто тоді з нас,учнів,не задумався і не поцікавився,чому саме вчителька російської мови і літератури знає так багато про український фольклор. Бо чи цікавилися ми взагалі життєвою долею наших педагогів,окрім того,щоб отримати від них хорошу оцінку?
Тепер про Олександру Павлівну Кондратович не можна сказати,що вона «широко відома у вузькому колі» педагогів,фольклористів чи краєзнавців. Вона просто знана,і не лише на Волині. А все завдяки своїм книгам,що увібрали багатовікову мудрість нашого народу. Це особисто я відчула вже тоді,як вперше запросила,вже як журналістка,свою вчительку до участі у радіопередачі «Космос душі української». Її на Волинському радіо Олександра Павлівна готувала впродовж двох років. Говорили про традиції та звичаї українців. Вона також написала кілька десятків радіонарисів про кращих учителів області. І тоді до редакції надходило чимало листів-відгуків,листів-прохань повторити передачу,надіслати сценарій обрядів і свят. Зараз усе це можна прочитати у її книгах.
Про Олександру Павлівну Кондратович є чимало публікацій. Чогось особливого не скажеш. І все-таки,зустрівшись з нею напередодні її славного поважного ювілею,задала їй ті запитання,які тоді,у 19-ій Луцькій школі навіть на думку не спало б задати. Відповіді не були відкриттям,бо це історія покоління,у якого є чому повчитися,доки воно є.
Отож,село Кримно Камінь-Каширського району,де 13 березня 1936 року народилася десята дитина – дівчинка Олександра у сім’ї Кондратовичів. П’ятеро діток померли маленькими. Батько мав,незвичне на той час та й тепер,ім’я Павлин. Маму нашої вчительки – Надію,уродженку Польщі,видали заміж у 15 з половиною років. Доброта,шляхетність і терплячість мами передались Олександрі Павлівні сповна. На книгу «Як у лузі калинойка з квітами» її надихнув саме образ матері.
А дитинство у дівчинки з Полісся було важким. Особливо роки війни. Про те,що взимку 1943 року їх село спалили федорівці і дядько з червоною стрічкою на шапці забрав у мами останні кожух і чоботи,а з маленької Олесі зірвав хустину,Олександра Павлівна не могла розповідати не одне десятиліття. Також у сім’ї мовчали про те,що навесні 1944 року енкаведисти замордували Павлина Федоровича. Вже у п’ятдесяті роки,після закінчення Камінь-Каширського педучилища,коли працювала у Горностаївському райкомі комсомолу і стала кандидатом у члени КПРС,відверто призналася,що брат Сергій був в УПА. Якщо на Херсонщині це пройшло,то на Волині — ні. І її,вчительку Качинської школи,виключили з членів партії.
Та це не змінило її життєвих принципів. Наприклад,вона 9 років разом з однодумцями боролася за повернення її селу історичної назви – Кримно,коли його приєднали до сусідньої Брониці. Вона і вірш про це написала . Виявляється,писала наша вчителька і власні вірші,не лише збирала народний фольклор.
Безпосереднім поштовхом до збирацької роботи був випадок у потязі дорогою до Одеси,куди їхали три студентки-заочниці з Волині. Вони співали рідних пісень,всі слухали їх із зачаруванням,аж раптом зайшов молодик і зневажливо кинув: «А шо,дєвочкі,завєлі на свойом телячьем!» Тоді і вирішила доказати значимість тієї народної творчості. Та вона не їздила ні в які експедиції,в а збирала пісні самотужки: спочатку у блокнот,а потім на диктофон записувала старовинні пісні від земляків. Усіх співочих жінок в навколишніх селах знала і поспішала усе записати,поки вони живі. А потім у радіопередачах сама їх наспівувала.
До речі,Олександра Павлівна мріяла бути журналісткою. Та через хворобу мами не могла навчатися на стаціонарі. Вступила до Одеського університету на російську філологію. Чому російська? Бо була хороша вчителька,а ще був радянський союз,а тому говорили російською. А якою ж іще: отією,селянською? І набір на факультет був більший.
Зараз,за незалежної України і в стані війни з сусідом-агресором наші діти теж вивчають,хай факультативно,російську мову. І задають їм придумати детективну історію з негативними і позитивними персонажами,де добро перемагає зло. Тільки чиїми вустами?
До речі,в Олександри Павлівни російська була з поліським акцентом. Був і такий випадок у її біографії: у 19 школу прийшли практиканти. Урок вела Олександра Павлівна,щоразу вживаючи вислів «рідна мова». Під час обговорення уроку їй закинули: як ви можете казати «рідна мова»,якщо у нас дві рідні — російська і українська?
Олександра Павлівна Кондратович – лауреат обласної премії імені Миколи Куделі,«Почесний краєзнавець України». У 2014 році стала першим лауреатом премії імені Василя Кмецинського Камінь-Каширської районної ради за краще історико-краєзнавче дослідження. 18 книг вийшло з під її пера. Сьогодні вона презентує ще одну – «Крізь терни життя»,у якій зафіксовано 50 назв її публікацій у збірниках і майже двісті у періодичних виданнях. Понад сотню статей і нарисів написали про Олександру Павлівну Кондратович колеги-журналісти,починаючи з 1962 року. Горджуся тим,що до цього долучилася і я. Бо це життєвий набуток Вчительки.
Зберегла народні звичаї наших дідів-прадідів моя вчителька не лише у піснях,а й побуті. Наостанок пропоную вашій увазі рецепт страви,яку готували на Волині колись. Олександа Павлівна радить приготувати її нашим господиням й нині. Вона має назву «свиріпка». Основний її компонент — дика лобода,яку жінки,прополюючи городи,викидають. І даремно. «З’їсте її кілька разів — і забудете про авітаміноз»,— стверджує Олександра Павлівна.
Свиріпка з Волині
Лобода — дуже цінний білковий продукт: третина її вмісту — це саме рослинний білок. Виявляється,ще давньогрецький лікар Гален помітив,що лобода здатна «харчувати,надавати ситість» нарівні із тваринними продуктами. У лободі міститься велика кількість каротину. Рослина багата на вітамін С,органічні кислоти,мікроелементи. Додавання листя лободи у салат допомагає виводити з організму людини шлаки і токсини (тому її використовують при лікуванні,коли треба позбутися надмірної ваги). У лободі мало щавелевої кислоти,тому вона для багатьох навіть краща у корисному раціоні,ніж шпинат,а тим більше — щавель. До речі,у рослинному світі лобода є найближчою родичкою шпинату.
Щоб зготувати свиріпку,за рецептом Олександри Кондратович ,потрібно молоду лободу промити,подрібнити,ошпарити окропом,скласти у каструлю. Туди ж слід додати трохи проваренного пшона,масло та сіль за смаком — і тушкувати. Коли страва буде готова,викладіть у тарілки,засмачте шкварками або підсмаженою на олії цибулею. Споживати можна як окрему страву або використовувати як гарнір.