Ні, автор цих рядків не має жодного наміру  вдаватися до нумерології, розкодовувати сутність тих чи інших чисел. А 13 у назві цього відносно лаконічного тексту  – не тому, що стільки налічують куполів у соборі  Святої Софії, що в Києві,  чи в барселонському храмі, витворі геніального Гауді. Це число асоціюється із датою. Адже саме 13 грудня пошановується пам’ять про апостола Андрія Первозванного,  який, побувавши на теренах  нашої Батьківщини, крізь товщу стріч, побачив її  державне прийдешнє. Він, рідний брат апостола Петра, спрогнозував  і долю Києва. Якщо зазвичай згадують про три хрещення Руси-України,  то маємо не забувати, що першу спробу християнізації у наших землях здійснив таки апостол Андрій  Первозванний.  І по-своєму закономірно, що  майже через дві тисячі років після  того, як він стояв на березі Дніпра, у Свято-Андріївському храмі душпастирі Вселенської Патріархії  звершать своє перше Богослужіння.

З життєпису святого Андрія, одного з дванадцяти апостолів  Господа Ісуса Христа, відомо, що його земний шлях тривав шістдесят літ (з 17 по 30 листопада, а за новим стилем 13 грудня,  77 року). Його наступники – вважаються Вселенськими (Константинопольськими) патріархами. Згідно з переданням,  апостол Андрій, як і його брат апостол Петро ловили рибу на Галілейському озері, коли Ісус Христос покликав їх за собою. Як розповідає євангеліст Іоанн, Андрій був одним із учнів Іоанна Хрестителя і ще раніше свого брата був призваний Ісусом на Йордані. Тому Андрія і назвали Первозваним. Апостол разом зі своїм братом Симоном та братами Зеведеєвими був найближчим учнем Христа.

За давньоукраїнською легендою апостол  проповідував на українських теренах, передбачивши появу Києва.  У літописі «Повість временних літ»  також ідеться  про подорож апостола Андрія по українських землях: «Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ».

До речі, Київський собор 1621 року підтвердив апостольське походження християнства на українських землях. У соборній  постанові  зокрема  констатувалося: «Святий Апостол Андрій – перший архієпископ Константинопольський, Патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол».

А під час об’єднавчого собору, що відбудеться у Києві (очевидно, у грудні цього року) нарешті постане єдина помісна Православна Церква в Україні.  А відтак новообраний Предстоятель  вирушить до Константинополя, аби з рук всесвятішого Патріарха Варфоломія, наступника Апостола Андрія на Вселенському престолі отримати Томос на автокефалію. Таким чином, візія Христового учня (і містика, й закономірність) здійсниться.

Як наголошує Ірина Преловська,  професор Київської православної богословської академії, старший  науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАНУ, «ми маємо власну церковну історію, яка (якщо брати до уваги проповідництво святого апостола Андрія Первозваного у Скіфії, тобто, на українських землях, у І столітті) налічує 2000 років».

Віктор Вербич