Однією із нині втрачених православних святинь Луцька,є кафедральний собор на честь Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова,який був розташований у Луцькому замку. Наразі від нього збереглося лише законсервоване підземелля,але колись це був головний храм древнього Лучеська. Отож,хочеться розповісти трішки про цю пам’ятку нашої історії та духовної культури,яка є найдавнішою частково збереженою спорудою на території Луцького замку Любарта.
Цей храм відігравав величезну роль у духовному житті середньовічного Луцька. Він був кафедральним собором Луцько-Острозької єпархії і центром духовного,суспільного життя не тільки міста,але усієї Волині. Його історія є складовою історії Православної Церкви на Волині,і його літопис – це віддзеркаленням церковної історії краю XII – XVIII століть.
Храм на честь Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова був першою кам’яною спорудою Луцька і,можливо,першим православним храмом міста. На думку деяких істориків,тут,на місці княжого дитинця давньоруського Лучеська,була розташована перша князівська церква,збудована ще Хрестителем Русі Володимиром Великим.
Власне,вже новий,відомий нам мурований храм на честь Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова був збудований у 1175 – 1180 роках в часи правління князя Ярослава Ізяславовича (1132 – 1180 рр.),який у 1154 – 1180 був князем Луцьким. Цей Свято-Іоанно-Богословський храм був квадратною,одноапсидною,однокупольною чотиристопною високою спорудою з невеликою прибудованою каплицею.
Кафедральним собором Свято-Іоанно-Богословський храм став 1289 року,в часи правління Луцьком сина князя Данила Галицького – Мстислава Даниловича,коли і була заснована єпископська кафедра у Луцьку. Згодом,у XIV столітті великий Волинський князь Дмитрій-Любарт,який з 1340 по 1383 був Волинсько-галицьким князем,подарував собору містечко Рожище,що значно поліпшило матеріальне становище цього храму. Зокрема відбувся його ремонт,а стіни були розписані фресками.
Архітектура собору була доволі унікальною,фактично,це був зразок самостійної волинської архітектурної школи. Окрасою храму був кількаярусний іконостас,який спирався на розписану фресками передвівтарну перегородку,аналогів якій у давньоруському мистецтві нема. Іконостас нараховував 49 ікон,поза ним у храмі було ще 9 коштовно обрамлених дорогоцінним камінням ікон. У соборі зберігались частина чесних мощей святого великомученика і цілителя Пантелеімона,а найголовнішою святинею була частка Чесного і Животворчого Хреста Господнього.
Історія появи тут цих,на жаль втрачених для Луцька реліквій,заслуговує на окрему розповідь.
Як пише про це волинський краєзнавець Петро Троневич,ще наприкінці XIII століття Володимир-Волинський князь Володимир Василькович (син брата князя Данила Галицького Володимирського князя Василька) подарував Луцькій єпископії «хреста великого срібного позолоченого з Чесним Древом». Отож,якщо Володимир-Волинський князь подарував луцькому єпископу срібного хреста із «часткою Чесного Древа Хреста Господнього»,то ця святиня зберігалась у кафедральному соборі святого апостола Іоанна Богослова Луцька,який був розташований у Луцькому замку. Втім,згодом ця святиня була втрачена в час лихоліть,що настали після смерті волинсько-галицьких князів Андрія і Юрія у 1323 році. Але згодом Лучеськ отримав цю реліквію знову – і безпосередньо від Візантії.
Історики наводять і той факт,що у 1378 – 1379 року,волинський великий князь Дмитро – Любарт,на запрошення візантійського імператора Іоанна V Палеолога відвідав столицю Візантійської імперії Константинопіль. А саме запрошення було передане Любарту,якого сміливо можна назвати останнім волинсько-галицьким правителем,очільником Православної Церкви Русі–України Київським митрополитом Кипріаном (1370-ті – 1405 роки). Адже Дмитро-Любарт був ревним захисником руської,тобто української державності,незалежності Волинського князівства від польсько-угорських зазіхань.
Опікувався князь і Православною Церквою,що не могло не привернути увагу владики Кипріана. Деталі цієї подорожі до Цареграду маловідомі,втім,відомі досі документи повідомляють про її результати.
Так краєзнавець Петро Троневич наводить свідчення польського історика Тадея Стецького про те,що Дмитро-Любарт отримав у дарунок від візантійського імператора Іоанна Палеолога в Константинополі часточку Хреста Господнього.«Dymitrem Lubartom,o ktorym polscy heraldycy twerdza,ze byl w wielkie wzietosci u cesara Paleologa w Konstantynopolu,od ktorego otrymal w darze ulamek Krzyza Swiatego…»,- читаємо ми у записі цього історика. А історик Орест Левицький свідчить навіть,що часточка дерева Животворчого Хреста Господнього була у Луцькій соборній церкві Івана Богослова ще на початку XVII століття.
Окрім частки Животворчого Хреста Господнього,великий Волинський князь Дмитро-Любарт привіз до Лучеська і часточку мощей святого великомученика і цілителя Пантелеімона,подаровану болгарськими священнослужителями Цамвлаками– родичами митрополита Кипріана. Варто зауважити,що святий великомученик і цілитель Пантелеімон дуже шанувався на Волині і вважався духовним охоронцем зачинателя волинської гілки династії Мономаховичів – Ізяслава (Пантелеімона) Мстиславовича і Луцького та Володимирського князя Мстислава Даниловича (сина Данила Галицького),який і збудував у прилуцькому селі Гнідава церкву святого Пантелеімона.
Ще однією святинею кафедрального собору святого Іоанна Богослова була і відома Волинська ікона Божої Матері. Її написання пов’язують із заснуванням у Луцьку єпископської кафедри,що сталося за князювання сина князя Данила Галицького Мстислава Даниловича,який також обрав Луцьк із його укріпленим замком за свою резиденцію в 1289 році. Як відомо,монголо-татарам так і не вдалося встановити повністю контроль над Галицько-Волинською землею,і це був єдиний край Русі,який фактично був незалежний від ординських завойовників. Цю ласку Божу люди пов’язували з тим,що їхні постійні молитви були почуті. Невдовзі,після змалювання ікони і поміщення її в замковій церкві,Богородицю найменували покровителькою Волинської землі,а її ікону проголосили чудотворною .
Перебував образ спочатку у кафедральному соборі Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова у Луцькому замку,а після його остаточного руйнування – у Свято-Покровській церкві Луцька. На початку 60-х років минулого століття атеїстичним «дослідниками» ікона була вилучена з храму і донині перебуває у Національному музеї образотворчого мистецтва у Києві.
У кафедральному соборі Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова був,після своєї смерті у 1383 році і похований великий волинський князь Дмитро – Любарт. Як відомо,саме за часи його правління відбулось зведення на місці колишнього княжого дитинця мурованого Верхнього замку,а також стін першої лінії оборони Луцька. Відомих як Окольний замок.
 
Розташування собору святого Іоанна Богослова в самому серці Луцька –Верхньому замку зумовило те,що ця святиня була центром не тільки церковного,але і суспільно-політичного життя. Тут також зберігались судові й актові книги королівської канцелярії та державне майно,відбувались судові засідання,проводились воєводські та повітові сеймики. Тому кафедра значно впливала і на політичне життя краю,відіграючи значну роль не лише на Волині,але і в усій Правобережній Україні. Кафедральний собор досить часто згадується у архівних документах,що стосуються Луцька і кафедральних володінь.
За століття до Брестської унії кафедральний собор дещо змінив зовнішній вигляд. Стосувалася перш за все появи контрофорсів та прибудови з північної сторони церкви. Ще однією особливістю замкового храму було декоративне оформлення фасадів. Із заокруглених на торці цеглин були викладені бровки над віконними отворами і порталами.
У квітні 1591 року,в наслідок конфлікту між Луцьким православним єпископом Кирилом Терлецьким і луцьким старостою Олександром Семашком сталась доволі неприємна подія в історії собору. Гайдуки старости обстріляли собор,пошкодивши навіть надкупольний хрест,а самого єпископа староста наказав затримати і два дні не давав йому можливості проводити службу.
Сам єпископ Луцький і Острозький Кирило Терлецький (на кафедрі 1585 –1607рр.) був одним із ініціаторів Брестської унії 1596 року. Тому цей собор був певний час осередком новоствореної Уніатської церкви.
Детальний опис майна Луцького єпископату був складений у 1607 році після смерті Кирила Терлецького. В 1607 році церква кафедральний собор Іоанна Богослова мав три вівтарі,49 образів,з яких 9 було оправлено в срібні,часом з позолотою і дорогоцінним камінням,ризи. Наприклад,образ Пресвятої Богородиці був у визолоченій срібній ризі з 39 каменями. Храмовий образ св.Іоанна Богослова прикрашався 24 каменями. З дорогоцінних матеріалів були виготовлені потири,ложки,панагії,диск оси,рипіди,посохи та інші предмети церковного вжитку. Великою була і збірка книг у дорогих окладах.
Єпископський двір мав огорожу з гонтовим покриттям,у дворі були розміщені стара келія,пекарня,дерев’яна дзвінниця з двома дзвонами,дерев’яний будиночок,мурована вежа без верху,лазня,а також великий дім з двома мурованими коминами і з новим ганком нагорі.
До луцького кафедрального собору належали Пречистенський монастир,сім церков,вісім пустих церковних плаців із приписаними до них селами,а за межами міста – містечко Рожище із новою Свято-Михайлівською церквою,Свято-Василівська церква у місті Володимирі-Волинському,соборна церква в Острозькому замку,замочок в Фалемичах – усього два з половиною десятка сіл,фільварки та окремі двори.
Разом із тим,в Інвентарі Луцького замку і староства від 1618 року звертається увага на те,що кафедральний Свято-Іоанно-Богословський собор «будівлі дуже поганої». Отож,скоріше всього після єпископа Кирила Терлецького її належним чином не доглядали. Як видно з пізніших документів,вона разом із майном і маєтками стала предметом торгівлі. У 1621 році луцький єпископ Ієремія Почаповський за згодою з капітулом (кліриками кафедрального собору,що виконували роль дорадчого органу при архієреї),віддав собор в оренду на шість років волинському ключнику ВойтехуСтанішевському з дружиною за 2800 польських злотих. Уже в 1625 році той же єпископ віддає в заставу все рухоме і нерухоме майно собору шляхтичу Яну Биховському. Наслідком таких дій луцьких греко-католицьких єпископів було те,що у 1629 році собор вже розвалювався,і сам єпископ боявся у ньому служити .
Цей стан припинився із повернення кафедрального собору святого Іоанна Богослова до лона Православної Церкви. Це стало можливим завдяки старанням Луцького православного єпископа Афанасія Пузини (на кафедрі 1632 – 1647 рр.). У 1637 році собор вдалось на деякий час повернути Православній Церкві.
У 1638 році луцький кафедральний собор відвідав видатний ієрарх Української Церкви митрополит Київський,Галицький і всієї Русі Петро Могила. Можливо,до його приїзду храм причепурили та привели у порядок.
Щоправда,як свідчить документ від 1639 року,святі реліквії – дерево св. Хреста і мощі св. Великомученика і цілителя Пантелеімона були забрані із Луцького собору Володимир-Волинським греко-католицьким єпископом Баковецьким,і вже не були повернуті.
Добрим відношенням до кафедрального собору вирізнявся Луцький і Острозький єпископ Гедеон Святополк-Четвертинський. У1681 році він звернувся до Варшавського сейму з проханням розширити земельну ділянку навколо собору. Але,рятуючись від переслідувань з боку влади Речі Посполитої яка силою змушувала його до прийняття унії,владика Гедеон змушений був переїхати до Лівобережної України,де незабаром він став Київським митрополитом.
А луцький собор святого Іоанна Богослова почав поволі занепадати. Вже у 1708 році греко-католицький Луцький єпископ Діонісій Жабокрицький писав про нього як про зруйновану і спалену будівлю. До слова,будівля собору була пошкоджена ще у 1684 році під час пожежі. У 1715 році єпископ Юзеф Абданк Виговський все ж відбудував церкву з руїн.
Вигляд собору у середині XVIII століття можна побачити на іконі св. Ігнатія,що зберігається у Музеї Волинської ікони. Тут,за високою стіною Верхнього замку,зображено лише верхню частину собору – великий шоломоподібний купол з заломом,високою веретеноподібною маківкою,над якою на маленькому глухому барабані здійнялось уверх веретеноподібне завершення із хрестом.
У 1775 році Луцький греко-католицький єпископ Сильвестр Рудницький почав масштабну реконструкцію Свято-Іоанно-Богословського собору,зокрема,він розібрав стару будівлю і почав будувати нову,але встиг підняти її від землі лише на три лікті. Задумам єпископа Рудницького не дано було здійснитись,оскільки наступного 1776 року він помер,а подальші політичні події,які привели до поділу Речі Посполитої,взагалі зробили питання відновлення кафедрального собору у Луцькому замку безперспективним.
 
Про незавершене будівництво у Верхньому замку згадали лише тоді,коли настала потреба в церковних приміщеннях для Православної Церкви,яка відновила свою діяльність на землях західної Волині внаслідок повернення до її лона з унії місцевих мешканців,а також,звісно,храмів. Колишня братська Хрестовоздвиженська церква,після пожежі 1803 року,стояла у руїнах. Свято-Покровська церква,яка виконувала роль міського собору,була дуже малою і старою. Отож,єпархіальний архітектор К. Михайловський запропонував надбудувати фундаменти замкової церкви,але коштів на здійснення цієї пропозиції не знайшлось,і у 1840 році частково зведені мури розібрали. Це дало сто тисяч цеглин,які були використані на будівництво військового шпиталю.
Розбирання стін і фундаментів колишнього собору викликало значний інтерес громадськості та спонукало до подальших розкопок фахівцями і аматорами в пошуках предметів давнини і скарбів.
Власне,зацікавленість багатьох церковних і світських істориків до теми дослідження Свято-Іоанно-Богословського собору у Луцькому замку викликало увагу до цієї пам’ятки археологів.
Отож,внаслідок археологічних досліджень,науковці зробили висновок,що будівництво собору святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова започаткувало новий архітектурний напрямок,що утворився у давньоруському зодчестві в кінці XII столітті. Ця пам’ятка дала підставу стверджувати про існування на Волині архітектурної школи,відмінної від київської. Застосовані у храмі прийоми та архітектурні деталі засвідчують тривалі будівельні традиції і високий творчий потенціал волинських майстрів.
Завдяки тому,що храм поступово опускався під землю,коли у XVIII столітті його було розібрано до рівня землі,та частина,яка була уже під землею,збереглася. Досліджена і консервована у 80-х роках минулого століття,ця частина зараз доступна для огляду під час екскурсій до Луцького замку.