Дивлячись сюжети  про  найкращу  в  світі освіту, а мова йде про Фінляндію,  українські мами  й  тата заздрили, напевне, білою-пребілою заздрістю  і тамтешнім діткам, і педагогам, і  батькам. Уявляєте,  там  можна  на  перервах бігати  й  кричати!  І  навіть під  час  уроку ходити  по  класу. Для нас все  видається  фантастикою  із тієї, не  нашої школи: і  уроки, що проводяться  в  парку, а не лише  в класі, і дослідницька  робота  учнів  у  сучасних лабораторіях,  і  шкільна їдальня, де  немає каші-розмазні  з  невідомо якою  котлетою. А головне — діти, які зростають щасливими  і  до того  ж  розумними, зростають особистостями, здатними набуті  за  шкільні  роки знання вдало застосувати й  реалізувати  в  дорослому житті. 

А що таке  наша  школа? Василь Парахін, відомий на Волині й в Україні митець і  педагог, який навчає народному малярству горохівських дітей у сільській глибинці,  вважає, що реалізація мистецької потенції українців душиться у   школах. Бо дитина там дезорієнтується.  «Бо що таке нинішня школа? У моєму уявленні — це міх, у який напхано по п’ять кілограмів математики, фізики, хімії, біології. Його зав’язали й зверху поклали атестат зрілості»,  — дуже влучно охарактеризував  пан  Василь  недоліки нашої освіти.

Але, нарешті, і в нас лід рушив. Важко уявити, що й  наші школярики теж більше  не  сидітимуть  за  партами,  склавши слухняно  руки, як  робили це ще їхні бабусі-дідусі   й  батьки. Першовересень  для   багатьох українських першачків цього навчального року розпочнеться по-особливому: вони  не  лише прийдуть навчатися  у  незвичні класні кімнати, а  й знання здобуватимуть не так, як  усі однолітки. Українська школа починає впровадження нових стандартів у початкову школу.

Перші 100 шкіл України (по 4 з кожної області) беруть участь  у пілотному проекті «Новий стандарт початкової загальної освіти», що впроваджується  за сприяння  фонду «Крок  за кроком».  На Волині навчати першачків по-новому  вибороли право дві луцькі школи —№1 та №4, нововолинська  №6  та  одна  сільська — Раків-Ліська школа І-ІІІ ступенів Камінь-Каширського  району. Всі вони  набрали по  два екпериментальні класи.  Окрім  100  шкіл, затверджених  МОН, новий Стандарт  початкової загальної  освіти пілотуватимуть 44  школи  в  Києві  та  20 – у  Львові.

Вивчивши  та  систематизувавши досвід цієї не просто нової, а революційної справи, міністерство освіти  у  2018-2019  навчальному році започаткує нові стандарти  в  початковій школі всієї країни. Приємно, що  в  число  новаторів вдалося потрапити сільській школі  з Полісся, мого рідного Раків-Ліса.

— У травні був конкурсний відбір для участі  в  цьому проекті. Ми презентували  там   свій заклад  й  вибороли це  право. Нові стандарти мають напрацьовувати  не  лише міські школи,  а  й сільські. Але  за  умови, що  у них  є  два  перші класи. Непросто  знайти таку сільську школу  в  області. А  ми  цього  року    набрали  аж  три  перших  класи!  Два  з  них будуть експериментальними, — розповів директор Раків-Ліської школи Олександр  Кузьмич. —  В  одному навчатиметься  20  дітей   і  в  другому  21.  Хоча багато батьків ще просяться туди,  але  взяти більше, ніж треба, не  можемо.

Експериментальні класи забезпечені спеціальними   партами, адже  за  умовами пілотного  проекту  дитина має   сама   сидіти  за  партою, бо навчатимуться дітки   у  групах, парами.  У  класі має бути зручний м’який куточок  для  читання  та  спокійного обговорення ( тут навіть дозволяють поставити канапу  й  покласти подушки),   спеціальна меблева стінка, куточок усамітнення, плазмовий телевізор, ноутбук.  Та  головне  не  меблі, а  система  подачі матеріалу. Новинок  у навчальній програмі багато.  Хоча інтегровані  уроки, які мають  стати  родзинкою  в нових експериментальних класах,  для педагогів цієї школи вже не  новина.  Наприклад, на урок  української мови  у  другому  класі вчителі запрошують батьків. Вони разом  із дітками відповідають біля дошки, навіть дідусі читають вірші. А це мотивує школяриків.

Вчителі, які працюватимуть  в експериметальних класах, вже пройшли тренінг  в  інституті післядипломної освіти, а  викладачі іноземної мови підвищували кваліфікацію  аж  у  столиці.  До речі, для педагогів  у  рамках експерименту є  віковий ценз: учителеві не  має  бути   більше  50 років.  Раз  у місяць учителі усіх шкіл, що беруть  участь  в цьому пілотному проекті, збиратимуться  в  обласному центрі, щоб обговорювати здобутки  і  проблеми. Міністерство освіти прислухатиметься до їхніх порад та зауважень ,враховуватимуться всі помилки  і тільки тоді будуть випрацьовані нові стандарти  для початкової школи, які запровадять  у  всій країні.

Не дивно, що перед цим 1 вересням вчителі-першопрохідці хвилюються  не  менше, ніж самі першачки. Бо  для  них  теж  все  буде  вперше.  Як  зізналася Тамара  Адамівна Рудчик, вчитель початкових класів Раків-Ліської школи (25 років педагогічного стажу)  цей експеримент —  велика  праця  над собою   перш  за  все  для  педагогів. Зламати  в  собі стереотипи, відійти від завчених стандартів,  щоб  не  просто  навчити дитину, вклавши  у  неї   купу  знань, а  виховати успішну людину, здатну ці знання застосовувати  в житті — це найважче.  Бо парти  й  дивани купити можна,  дозволити дитині під  час уроку  вставати  й  ходити  по  класу теж, і  матеріал   подати  в   ігровій формі  не  проблема.  Гратися  — справа  хороша, але  і  вчитися теж  треба. Як  знайти  золоту  середину — відповідь, сподіваємося,  і  дасть експеримент.

Непокоїть інше:  реформи в  освіті йдуть, все  добре, але  грошей  на  освіту виділяється  все  менше і менше. Якщо наступного  року  нові стандарти запровадять  у  всіх  школах  країни, чи вистачить ресурсу  для  їх впровадження? Не  всі  ж  такі великі школи  у  селах, як  у  моєму Раків-Лісі. Одну-дві  район  потягне, а  решту? А скільки діток ще мріють про нормальну школу, де  не  капає  на  голову, про  комп’ютери, спортзал. Чи  реально  стільки вчителів початкових класів перевчити  за  короткий  проміжок  часу. І  чи достатньо кількаденного тренінгу, щоб зробити таку революцію  в  освіті? А хто впроваджуватиме   завтра-післязавтра нові стандарти початкової школи?Навіть  у Луцьку понад 30  відсотків педагогів — пенсійного віку. Нещодавно очільниця управління освіти Луцької міської ради Зиновія Лещенко розповіла, що вчителі поважного віку звільняються зі шкіл неохоче. І це геть не дивно, бо прожити сьогодні  на  вчительську пенсію  нереально, коли  педагог  із  35-річним стажем  отримує   1500  гривень пенсії.  Допустимо, звільняться старі вчителі. А  хто прийде їм  на  зміну? Де гарантія, що всі молоді — кращі, відповідальніші, совісніші? За  такі гроші, що отримує український  педагог  без  всіляких там  категорій, молодим  не  дуже хочеться викладатися  й  горіти  на роботі. Як  платять, так  і  працюють. Тому  і  якість освіти значно погіршилася. Результати  ЗНО — яскравий  тому  приклад.  Нові стандарти початкової школи — проблема  набагато глобальніша, ніж вмеблювання новими  партами   і  запровадження нових програм. Якісна  реформа  освіти має  бути  підкріплена потужним фінансовим підґрунтям. Чи вистачить на  це  грошей  в  країні, яка  у  стані війни? Чи  не  підміниться  сама реформа  недешевим, але   популізмом? Питання, питання…

Ніна  РОМАНЮК