На виборах 15 листопада лучани обрали міським головою Ігоря Поліщука – члена партії Палиці-Коломойського «За майбутнє», прийомного сина одіозного люстрованого заступника начальника волинської міліції часів Євромайдану Володимира Поліщука.

«Російські танки будуть розміщені біля Кракова і Варшави. Ваше НАТО бруднитиме штани і купуватиме памперси», – заявив олігарх Ігор Коломойський у листопаді 2019 року.

Коломойський, який у 2014 році, озброював ДУК «Правий сектор», а згодом Українську добровольчу армію, аби ті захищали Україну і – головно – його бізнес тут, через 5 років почав проситися до Росії. Бо в США на нього кримінальна справа за відмивання брудних грошей, яка може обернутися пожиттєвим ув’язненням.

Ізраїль, Швейцарія та будь-яка інша країна світу видасть Коломойського Америці, щойно та попросить про екстрадицію. Не видати може Росія. Але треба знати Путіна: він не прощає за те, що його обізвали шизофреніком. Як це зробив Коломойський у 2014 році. Навіть після заяви Коломойського, що Україні варто відвернутися від Заходу та налагодити відносини з РФ.

Тому Коломойський доручив своєму підручному – Ігорю Палиці – створити партію «За майбутнє». Щоб тиснути на президента Зеленського, аби той у жодному разі не видав Коломойського Америці.

«За майбутнє» (в народі його називають «За «Майбах») створили замість УКРОПу. Коломойський і Палиця використали патріотичну українську риторику і викинули як непотрібну.

У «Майбах» пішли вчорашні члени Партії регіонів, силовики-антимайданівці та інші антиукраїнські елементи, які прагнуть реваншу: повернення на посади, можливості дерибанити державний і місцеві бюджети, заволодіти землею, яка от-от почне розпродаватися.

І один з них – Ігор Поліщук. Нібито нове обличчя (бо з бородою), 32-річний слуга Палиці-Коломойського. А ще – прийомний син антимайданівця Володимира Поліщука.

Володимир Поліщук пропрацював у міліції 20 років. На різних посадах. З 28 грудня 2012-го до 3 листопада 2014 року очолював міліцію громадської безпеки на Волині.

Це він відправляв спецпідрозділи «Сокіл» і «Беркут» у Київ, щоб ті розганяли Євромайдан. Він був одним із тих, хто командував міліцянтами, які кидали в людей світлошумові гранати під час штурму приміщення Волинського обласного управління міліції 19 лютого 2014 року.

23 лютого 2014-го волинських спецпризначенців, серед яких і Володимира Поліщука, на сцені луцького Євромайдану привселюдно ставили на коліна і вимагали звільнення. Там же він і написав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ.

Та після цих резонансних подій Поліщук так і не пішов. На посаді він пробув ще майже вісім місяців, аж поки його не звільнили за люстраційним законом.

Однак Володимир Поліщук вирішив, що звільнили його незаконно і вже 19 грудня 2014-го подав позов до суду.

Обидва відповідачі – і обласне управління МВС, і саме міністерство – заперечили проти задоволення позову. Судова справа тягнулася п’ять з половиною років. І в лютому 2020-го її розгляд продовжили.

Колегія суддів Волинського окружного адмінсуду у складі Віктора Валюха, Руслана Денисюка та Олександра Лозовського вирішила повністю задовольнити позов і скасувати накази МВС та обласного управління міліції стосовно звільнення Володимира Поліщука з посади та поновити його на посаді заступника начальника УМВС України у Волинській області – начальника міліції громадської безпеки з 4-го листопада 2014-го року. Навіть попри те, що такої посади в принципі вже не існує, а юридична особа управління МВС в області – в стані припинення. Також суд нарахував колишньому посадовцю 573 тисячі 186 гривень середньоденного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу – з розрахунку по 289,05 грн за день.

І це враховуючи, що Володимир Поліщук не сидів ці роки без роботи і впродовж листопада 2016-го – січня 2018-го заробив у ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» понад 300 тисяч гривень.

Володимир Поліщук – прийомний батько обраного 15 листопада мером Луцька Ігоря Поліщука.

Його біологічний батько – Ігор Васильович Жулавський, підприємець, засновник і керівник трьох фірм, що займаються оптовою торгівлею деревиною, співзасновник ГО «Братства бджолярів землі Волинської ройовий стан» – помер 18 березня 2020 року.

Мама нинішнього мера розлучилася з Ігорем Жулавським, коли Ігор ще був маленьким. Вийшла заміж за Володимира Поліщука і дала своєму синові прізвище вітчима. Тому Ігор носить прізвище прийомного батька – Поліщук, а по батькові він – Ігорович.

Ігор Поліщук пішов стопами свого вітчима. Він у 2010 році закінчив Київський університет МВС. У 2010 – 2011 роках попрацював помічником адвоката. А в 2011– 2013 роках заочно вчився на магістра в Національному університеті «Юридична академія імені Ярослава Мудрого» у Києві.

Вже з 2012 року Ігор Поліщук почав служити Ігорю Палиці у нібито благодійному фонді «Новий Луцьк» (тепер – «Тільки разом»). У 2013 році група Палиці просунула Ігоря Поліщука в депутати Луцької міської ради від (УВАГА!) Соціалістичної партії України. У Привокзальному мікрорайоні Луцька. Де помер депутат – член Партії регіонів.

А в 2015 році Ігор Поліщук став депутатом Луцькради вже за списком УКРОПу Палиці-Коломойського. Після смерті Миколи Романюка і перевороту в міськраді меншість Палиці-Коломойського в Луцькраді стала більшістю (за рахунок поповнення команди дерибанщиками-схематозниками) і Поліщука 22 березня 2017 року обрала секретарем Луцької міської ради, через тиждень він став виконувачем обов’язків Луцького міського голови.

Та не минуло й трьох місяців, як Ігор Поліщук склав повноваження і став радником неіснуючого Луцького міського голови. Щоб ні за що не відповідати, а всі заслуги (вкладання бруківки, будівництво фонтану…) приписувати собі.

Нині Ігор Поліщук – на коні. Завдяки голосам 9% населення Луцька його обрали мером. Та варто не забувати, що кінь може брикнути і скинути свого вершника. Прикладів, думаю, наводити не варто.

Я не звинувачую 24 тисячі 351 лучанина, які обрали мером собі подібного – кар’єриста-пристосуванця, служаку олігархів. За Шварцом, вони особисто ні в чому не винні, бо «їх так вчили». Хоча Ігор став найкращим з учнів.

Я не можу зрозуміти тих 127 тисяч 281 (!) виборця Луцька, які проігнорували волевиявлення. Вас все влаштовує? Чи ви просто байдужі? До подальшої долі міста? До своєї долі, зрештою?

На таких, як ви, і розраховували Палиця з Коломойським, коли обрали кольором своє партії фіолетовий.

«Мені фіолетово», – казали в радянські часи люди, які, крім як про дешеву ковбасу в холодильнику і горілку по 3,62, нічого не думали.

Для вас, таких, нагадаю вірш Тараса Шевченка:

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

А на закінчення ще одна фраза з п’єси Євгена Шварца «Дракон»: «Зима буде довгою. Треба приготуватися».

Святослав Лесюк займы на карту срочно