«Святителю отче Николає, моли Бога о нас» – цей молитовний заспів по-особливому лунав ранньою весною 1259 року у стінах собору Іоанна Богослова, розташованого у княжому дитинці міста Лучеська. Вже тривалий час місто тримають в облозі монголо-татари, якими керує ординський полководець Куремса.

Упродовж цілого десятиліття князь Данило Галицький намагається відстояти незалежність, принаймні фактичну, Волинсько-Галицької Русі від Золотої Орди, і ось знову стався військовий конфлікт. Цього разу чисельне вороже військо підступило до Лучеська.  Містяни, як могли, влаштували оборону міста, але найбільшу надію вони покладали на Бога, взивали із молитвою до Пресвятої Богородиці і до особливо шанованого у Руській Церкві святого – святителя Миколая архієпископа Мир Лікійських чудотворця. “Бог і святий Миколай чудо велике вчинили, бо здійнявся великий вітер, і каміння яке кидальними машинами вороги кидали, на них самих поверталося”, – такий запис лишився у Волинсько-Галицькому літописі. Дійсно, тоді монголо-татари не змогли взяти місто і відступили, а святитель Миколай з цього часу вважається небесним покровителем міста Луцька.

Кожен, хто зайде до українського православного храму, обов’язково помітить у нижньому ряді іконостасу зліва від Царських врат, (в ряду ікон де розташований образ Пресвятої Богородиці ) зліва від північних (вівтарі православних храмів спрямовані на схід) дияконських дверей, образ святителя Миколая. А якщо у храмі богослужіння відправляється щодня, то у четвер з кліросу обов’язково пролунає тропар святителю Миколаю “Правило віри і образ кротості”.    Адже у четвер, коли в добовому колі богослужінь  згадуються апостоли і святителі, Українська Церква особливо вшановує, зокрема, святителя Миколая.

І, напевно, ніхто так не чекає на свято на честь святителя Миколая, яке Православна Церква відзначає 19 грудня (6 грудня за юліанським календарем), як діти. Адже цього дня вони отримують подарунки.

Отож, гадаю варто розповісти про те ким є святий Миколай, і чому його так любить віруючий народ.

Святитель Миколай народився у другій половині ІІІ століття у християнській родині, в місті Патари у Малій Азії. Батьки були заможні і залишили сину багатий спадок. З дитинства Миколай ріс благочестивим і побожним, його дядько, теж Миколай, був єпископом, і коли прийшов час, поставив племінника пресвітером. Молодий священик жив доволі скромно, а свої статки використовував для того, щоби допомагати потребуючим.

Одного разу він дізнався, що його сусіда спіткала біда. Чоловік розорився,  і для того, щоби він і його троє дочок не померли з голоду, наважився на крайню міру – він вирішив віддати дівчат у блудилище. Дізнавшись про це, Миколай вночі кинув крадькома у вікно до сусіда мішечок із золотом. Вранці чоловік побачивши гроші, знайшов їм гарне застосування віддавши заміж старшу дочку. Через деякий час, теж вночі, пресвітер Миколай також кинув до вікна сусіда мішечок з грошима – і заміж вдало вийшла друга дочка. Тоді батько трьох дочок вирішив підкараулити благодійника і дізнатися хто ж допомагає йому. І коли Миколай третьої ночі обдарував сусіда, той вибіг за ним, наздогнав і почав щиро дякувати за вчинене добро.   Саме від цього випадку і пішов звичай дарувати дітям подарунки до дня святого Миколая.

Під  час паломницької подорожі священика Миколая до Святої Землі на кораблі стався нещасний випадок. Один з матросів впав зі щогли та розбився на смерть. Миколай підійшов до нього і почав молитися, після чого загиблий воскрес.

Йшов час і Миколай був поставлений архієпископом міста Мири Лікійські. Він також продовжував благодійну діяльність, значно розширивши її, оскільки це дозовляло його становище єпископа. В часи гонінь на християн, яке провадив імператор Діоклетіан (285-305), святитель був кинутий до темниці звідки вийшов вже по припиненні гонінь.

В час торжества Християнства при імператорі Констянтині Великому (312-337), трапилося ще одне відоме чудо святителя Миколая. Недоброзичливці оббрехали трьох архонтів – воєнначальників римської армії, і згідно імператорського наказу, їх мали стратити за спробу державного перевороту. А перед тим ці військові побували у Мирах Лікійських, куди прибули щоби приборкати бунт. Тоді конфлікт вдалося владнати мирно завдяки пастирським словам архієпископа Миколая. Не загинув і не постраждав жоден з воїнів та заколотників. І ось вночі у переддень страти  архієпископ Мирлікійський Миколай з’явився уві сні імператору Констянтину і звелів відпустити невинних архонтів, що вранці і було зроблене.

Згідно церковного переказу, святитель Миколай брав участь у І Вселенському Соборі 325 року. До Господа він відійшов 6 грудня 342 року.

Святитель Миколай і по смерті творив чудеса, про що збереглися безліч свідчень.

Наприкінці ХІ століття до Малої Азії вторглися турки-сельджуки, і місту Мири Лікійські загрожувала небезпека. Тоді, італійські моряки з міста Барі у південній Італії вирішили забрати з міста чесні мощі святителя Миколая та привести їх до себе на батьківщину. Вони обрали момент, коли мешканці Мир Лікійських переховувалися від сельджуків у горах, а у базиліці де зберігалися чесні мощі святителя Миколая лишилося четверо монахів. Італійці увійшли до храму і почали вимагати у ченців сказати їм де знаходиться святиня. Врешті монахи віддали їм реліквію, яку ті помістили на свій корабель. Греки сприйняли цю подію як “благочестивий грабіж”, але незабаром турки взяли місто Мири Лікійські, отож невідомо щоб сталося зі святинею, якби вона не відпливла до Італії. До міста Барі корабель прибув 8 травня і 9 травня було встановлене свято на честь Перенесення чесних мощей святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Барі. Трапилася ця подія 1087 року.

Чесні мощі святителя Миколая відтоді постійно перебувають у спеціально збудованій базиліці Святого Миколая. Особливістю цієї святині є те, що мощі постійно виточають цілюще миро. Щороку 9 травня, після Літургії римо-католицькі священнослужителі збирають це миро у спеціальні сосуди. Богослужіння там відправляють і православні священнослужителі, мало того, 22 травня (9 травня за старим стилем) туди масово прибувають православні паломники, у тому числі з України.  Цього дня монахи-францисканці, які опікуються храмом, вже кілька десятиліть надають храм у користування Православної Церкви і там, у нижньому храмі де  перебувають святі мощі, відбувається православне богослужіння.

Таким чином, святитель Миколай вже більше тисячі років, які минули від розділення Церков 1054 року залишається тим святим, який об’єднує Православний Схід і Католицький Захід.

В нашому народі святитель Миколай належить до найулюбленіших святих, і це не дивно – свідчень про вчинені ним вже у наш час чудеса, є безліч.   Так, відомий випадок, коли на одному з радянських підводних човнів сталася аварія, яка загрожувала загибеллю екіпажу. Раптом підводникам з’явився старець, у якому вони пізнали відомого з іконописних зображень святого Миколая. Він показав морякам де і що потрібно ремонтувати, і таким чином екіпаж і субмарина були врятовані. Вже після цього випадку, зійшовши на берег, підводники замовили подячний Молебень до святителя Миколая у Володимирському соборі Києва.

Цікавий випадок відбувся у 2002 році в палестинському місті Бейт-Джала, що знаходиться неподалік Єрусалиму, на шляху до Віфлеєму. Усе населення цього міста є православними арабами, і там є храм на честь Святителя Миколая, збудований на тому місті де, у печері, проживав святитель Миколай, тоді ще пресвітер, в часі свого паломництва на Святу Землю. Так от, у 2002 році, в час чергової інтіфади, бойовики використовували цей храм як прикриття під час перестрілок, вважаючи, що ізраїльські військові не наважаться стріляти по храму. І ось до одного з озброєних палестинців підійшов дідусь і почав просити його припинити стріляти. “Сину, це святе місце, тут не можна стріляти, йди звідси в інший бік”, – благав дідусь. Молодий чоловік, з поваги до старця, послухав його і підійшов ближче до церкви, обійшовши її навкруги. Через кілька хвилин ізраїльський снаряд влучив у те місце де він щойно розмовляв зі старим чоловіком. Отож, хлопець кинувся туди, щоби принаймні прибрати рештки загиблого, але не побачив там ні рештків на навіть краплини крові. Вже згодом він обійшов місцевих мешканців, і змальовуючи їм зовнішність дідуся, запитав чи не знають вони хто він. Як виявилося ніхто  цього чоловіка тут ніколи не бачив.

І ось, коли врятований таким чином чоловік зайшов до православного храму св. Миколая, його погляд впав на ікону святителя і тут…У рисах обличчя  на іконі він пізнав того загадкового дідуся…

Таких випадків є безліч, чому і люблять християни святого Миколая.

Оскільки святитель Миколай з ХІІІ ст. вважається небесним покровителем міста Луцька, то, звісно, у нашому місті був і храм на честь цього святого. Цей храм знаходився майже перед в’їздом до Окольного замку, приблизно в районі теперішніх вулиць Кафедральної і Драгоманова. Коли був зведений на площі перед Воротньою вежею Окольного замку Свято-Миколаївський храм на разі невідомо, можливо він існував ще у XIV-XV століттях. А перші документальні відомості про Свято-Миколаївську церкву Луцька відносяться до середини XVI століття. Зважаючи на той факт, що цей храм був збудований за межами замків, на території, власне, міста, і на те, що він був освячений на честь небесного покровителя Луцька, можна припустити що він був головним храмом для міщан, яке мешкали поза територією князівсько-панського замку. Отож, від міг бути зведений та освячений ще у часи правління великого волинського князя Дмитра-Любарта у ХIV столітті. Історія існування цієї святині була обірвана татарським нападом на Луцьк, який відбувся у 1617 році. Внаслідок цього нападу Свято-Миколаївський храм згорів і по тому вже не відбудовувався. На межі ХІХ-ХХ століть місце де колись стояв храм на честь Святителя Миколая був забудований Гостинним двором чеських колоністів Прайзлерів. Був, таким чином зведений ошатний будинок, який і тепер стоїть по вулиці Кафедральній 4.

На разі, вже у сучасному Луцьку, у 90-ті роки був зведений гарний Свято-Миколаївський храм, який є архітектурного окрасою “спального” 40-го мікрорайону Луцька. Належить цей храм Православній Церкві України. А у прилуцькому селі Великий Омеляник (фактично – район вулиці Володимирської міста Луцька) громада Української Православної Церкви на разі теж будує Свято-Миколаївький храм, а богослужіння на разі проводиться у тимчасовій капличці, розташованій поруч. Отож, сучасний Луцьк не поступається середньовічному – храми на честь небесного покровителя міста у ньому знову існують, щоправда вже нові.

Костянтин Олексюк