Потім було багато туристичних акцій,посиденьок,вечорниць. Як співав Кузьма:
 
«Дешеве пиво і сухе вино,
Робили нас щасливими людьми,
І ніби чудо польське радіо,
Нам відкривало той незнаний світ
Ми жили всі так ніби,то був сон
І можна бути вічно молодим»
 

 
Нам тоді було по 20 … ну трішки з гаком.
 
Потім Макс поїхав за кордон на декілька років. Приїхавши він з нами їздив в Рокині на свято Купала,де ми зустрічали Сонце. А згодом поїхавши в Карпати на День Молоді піднімаючись на гору Піп Іван та озеро Марічейку ніс не тільки рюкзак,а ще й… дівчину на спині,оце СПРАВЖНІЙ МУЖЧИНА!
 
Потім він пішов на фронт за викликом повістки. Відбувалися декілька телефонних розмов під час відпусток про життя-буття,потреби на війні на той час в тепловізорах,військовому одязі і т.д..
 
Думаю він,так як і більшість українців – хотів припинення війни,мирного життя. В пам`ять про нього ми маємо її завершити,іншого – НЕ ДАНО!!!
 
Ми любили тебе,МАКС і будемо пам’ятати завжди усміхненим…
 
Страшно і не віриться,що вже не підемо в похід по Карпатах…
 
«І тільки у альбомі всі підряд
Ми будемо такими як тоді..»
 
Руслана Мельник та всі турклубівці,
які знали Максима Гринчишина