Спортсмени, з речами на вихід! - Волинь.Правда
Показати всі

Спортсмени, з речами на вихід!

Це мав бути блог про щось інше. Про 8 березня, сміття чи дерибан землі у Луцьку, а, може, й роздуми про все на світі і ні про що водночас. Але ранкова звичка читати новини наштовхнула на роздум, який просився на волю вже давно і от це «сі стало»…

У стрічці спортивних новин прочитав про те, що наші паралімпійці вийшли на другу позицію у загальнокомандному рейтингу за кількістю медалей. Перша реакція – гордість за наших земляків, за те, що вони, незважаючи на фізичні обмеження, демонструють вражаючі результати і жагу до перемоги. Далі була думка з розряду «якби» і вона не закінчилася всім відомим жартівливо-зримованим завершенням про гриби. Скільки ще у нас могло б бути медалей різних спортивних першостей, якщо б наші спортсмени не змінювали громадянство?

Відразу хочеться згадати свіжий приклад зимової олімпіади, де українські медальні надії врятував представник фрістайлу Олександр Абраменко. А що, якби не спортсмен, який тренується просто на жахливому трампліні на Миколаївщині? Спортивна споруда не просто неестетично виглядає, а й де-факто є небезпечною для життя і здоров’я.

Медалі Абраменка могло не бути з різних причин: травма, тривале відновлення й майже пропущений передолімпійський сезон. Але головна – одна. Цією причиною є увага і ставлення держави до спорту. Що заважає відомому і перспективному спортсмену залишити країну, де про нього згадали лише після неочікуваної перемоги? Тим більше, що його дівчина – колега по фрістайлу Олександра Орлова з Росії, напевно, була б рада переманити чемпіона під кольори не братнього народу. Абраменко лишається українцем і поки не збирається змінювати громадянство, а от диванні експерти хаять його за фото з російськими колегами під час переможної Олімпіади.

Чомусь ніхто не згадує, що до Абраменка на Олімпіаді у Сочі в нас був ще один олімпійський чемпіон у фрістайлі – Антон Кушнір. Але це «у нас» досить відносне. Знаєте, чому? Все просто: уродженець Радивилова Рівненської області, мій земляк, приніс золото для сусідів-білорусів. Аби потиснути йому руку мені доведеться їхати на «бацькині» землі.

Таких «профуканих» медально-зимових надій в нас було чимало. Свіжий приклад – уроджениця Київщини Альона Савченко, що принесла золото Олімпіади…. Німеччині. Спортсменка покинула Україну в далеко-революційному 2004-му році і з тих пір приносила медалі Бундестіму.

Така ж картина і серед представників літніх видів спорту. Показовими тут є слова олімпійської чемпіонки з веслування Інни Осипенко-Радомської: “Не дивлячись на патріотизм до своєї країни, вирішила виступати за збірну Азербайджану. З’явилися такі моменти, які змусили мій патріотизм відійти в сторону. Потрібно було думати про майбутнє своє і своєї родини. Я люблю Україну, однак нинішня ситуація змусила щось змінювати у своєму житті», – заявила вона, коментуючи прийняття азербайджанського громадянства.

Окрім неї, змінили громадянство й інші видатні українські спортсмени: гімнаст Микола Куксенков, борчиня Марія Стадник, веслувальник Валентин Дем’яненко та чимало інших. “135 спортсменів за всі роки незалежності змінили громадянство і стали виступати за інші країни», – рапортує профільний міністр Ігор Жданов. Урядовець зазначає, що роком найбільших “втрат” серед українських спортсменів став 2014-й: тоді 20 осіб стали громадянами Росії, в основному внаслідок окупації Криму та війни на Донбас. Чомусь така ситуація не дивує…

Спортивний менеджмент і недостатня опіка галуззю на державному і регіональному рівні може призвести до ще більшої кризи спорту, яка «аукнеться»  і спадом результатів, і від’їздом талановитих спортсменів за кордон.  Відсутність страхування спортсменів,  низький рівень фінансування і преміювання, неналежність спортивних арен та стадіонів, – лише частина причин цієї кризи.

Нещодавно дізнався про ситуацію перспективного волинського метальника Максима Богдана. Хлопцю зробили дороговартісну операцію, однак ніхто не спішить допомогти фінансово перспективному атлету. Що заважає хлопцеві виїхати до сусідньої Польщі або Білорусі, де для спортсменів гарантоване медичне страхування? Можна говорити не лише про фінанси та інфраструктуру, а й найелементарніше – увагу. Чи багато представників влади та пересічних волинян хоча б просто знають, як виглядають наші олімпійки Марія Повх та Яна Беломоїна,  або, може, хтось впізнає на вулиці під час щоденних тренувань  Надію Боровську?

Хтось скаже, що українці, які виступають за інші держави – це зрадники, але чи може професійний спортсмен бути ситим лише патріотизмом. Нашим чемпіонам не достатньо вітальних  постів у фейсбуці та твіттері: лайками та коментарями ситим не будеш, ними не заплатиш за травми та реабілітацію. Не забувайте, що спортсмен не зможе вічно виступати: 30-35 років – фактично максимальний вік, що дозволяє демонструвати високі результати.

Можна скільки завгодно говорити про патріотизм.  Але хіба б спортсмени виїжджали, якби умови в Україні були схожими до тих, що є в  Азербайджані чи Білорусі. Гімнаст Олег Вєрняєв, борець Жан Беленюк, хто наступний?  Кого ще з чемпіонів ми повинні втратити, аби зверху задумалися і зробили правильні висновки.

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook