Роздуми напередодні «головної патріотичної події» – вручення нагород «Люди року-2017. Волинь».

Телефонує знайомий із райцентру, якого не бачив років з 15. Він має старенького ГАЗона, яким возить торфобрикет по селах тим бідним, хто не в змозі провести собі газ. Каже: «Ти там в Луцьку всіх знаєш. Знайди когось в обласній адміністрації, щоб подзвонив у Сойне на завод. Там черга така, що не влізеш. Я вже й писульки збирав із сільрад, що атовцям везу. Не хочуть без черги пропускати. Кажуть, краще когось із посвідченням учасника бойових дій з собою взяти. То в мене є такі. Привезу. Але треба директору подзвонити, щоб дав команду без черги пропустити».

Нічого я йому не відповів. Ніколи обманом не займався і тепер не хочу.

А тут на очі потрапило оголошення: «15 грудня у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка у місті Луцьк відбудеться головна патріотична подія – Ювілейна Премія «Люди Року-2017. Волинь» в рамках загальнонаціональної програми «Люди XXI століття».

Виявляється, головна патріотична подія – не обмін полоненими і повернення додому тих волинян, які потрапили до рук російсько-терористичних військ, не повернення військовослужбовців 14-ї бригади у місце постійної дислокації – Володимир-Волинський, не закриття кримінальних проваджень проти бійців розформованої 51-ї ОМБр, які, не маючи засобів тримати оборону в 2014-му, змушені були залишити позиції, що поливали російські «Гради», зрештою, не збір коштів на будівництво храму у Волновасі, не організація передачі волинянам в АТО новорічно-різдвяних гостинців. Головна патріотична подія, за версією організаторів цього шоу, – це нагородження людей, які «зробили вагомий внесок у патріотичне, духовне та економічне життя нашого краю та України».

Цікаво, а як же визначали тих «Людей Року». Виявляється, все просто. Ще 1 вересня організатори розіслали у всі ЗМІ Волині анкети, в яких чорним по білому написано: «Стань претендентом премії!»

Далі – більше: «Оргкомітет наголошує, що надати інформацію про себе (виділив я – М.С.) чи людей, достойних звання «Людини року-2017», може кожен. Для цього потрібно до 1 грудня заповнити форму заявки, наведену нижче, скопіювати її та надіслати на е-mail… або на поштову адресу…»

Тобто кожен самозакоханий волинянин з грішми (без грошей сьогодні ніяк) може надати інформацію про себе чи когось із друзів (ну, типу, подарунок тобі такий до Нового року), самостійно придумати номінацію, в якій хоче одержати нагороду, і чекати дзвінка від організаторів з озвученням суми, ні, не плати за нагороду (Боже, борони), а благодійного внеску на добру справу. Сплатив – і ти вже переможець.

А якщо в цій номінації вже хтось є – не біда, ми для тебе іншу вигадаємо. Ну, щось на кшталт «Фінансист року» (для головбуха фірми), «Вибір споживача» (для власника торгівельної марки, який має менше грошей, ніж той, хто претендує на звання «Торгівельна марка року»), «Лідер енергозберігаючих технологій» (для тих, хто торгує котлами і опалювальними системами), «Ріелтор року» (хай конкуренти вмруть від заздрощів), «Європейська якість» (для тих, хто не може потрапити в номінацію «Товаровиробник року»), «Господарник року» (для керівників державних підприємств, які на джипах їздять), «Дилер року» (для тих, хто чужу продукцію перепродує), «Правоохоронець року» (тут має бути обов’язково начальник, як мінімум, місцевої прокуратури, управління поліції чи СБУ, бо ловити бандитів дурний зможе, а от керувати людьми в погонах – це талант!), «Житловий комплекс року» (це тим, хто не простимулював свій успіх у номінації «Лідер у сфері будівництва», але висунув умову: «Я погоджуюсь брати участь в акції, але щоб там не було жодного з конкурентів-забудовників»), «Лікар року» (тільки для приватних клінік або головних лікарів солідних медичних установ), «Меценат року» (для будь-кого, хто замовляв протягом року рекламу в журналі організаторів).

Та причім тут «головна патріотична подія»? От і я запитую: причім?

Але організаторів голими руками не візьмеш! Для публіки, яка прийде послухати десятих артистів десятого талант-шоу, є чудова відмазка: можна спочатку вивести на сцену учасників АТО, волонтерів, військових капеланів, вручити їм квіти, брязкальця і дипломи, що засвідчують ці брязкальця, подякувати за внесок «у розвиток духовного і патріотичного життя Волині й України в цілому», а тоді – продовжувати цей ярмарок славолюбства і марнотратства. Простіше кажучи, заробляння грошей на тих, хто називає себе елітою, але якому до аристократії, як до неба рачки.

Ну точно, як той шофер, що готовий взяти в кабіну учасників АТО, лиш би без черги торфобрикетом затаритись, щоб потім продати його втридорога.

Ще бажано провести благодійний аукціон, зібрати якусь тисячу-другу, купити солодощів та іграшок, завезти їх у якийсь дитбудинок. Але обов’язково запросити телеканали, щоб все це відзняли і показали. Бо інакше, навіщо ця благодійність?

На четвертий рік війни я, наївний, думав, що такі шоу відійдуть у небуття. Хай вже краще співають, танцюють, стрибають юні й не дуже таланти. Але подавати заявку, щоб тебе чи твого друга чимсь за твої ж гроші нагородили – хіба не огидно?

Хоча після того, як дружину генпрокурора визнали «жінкою цілого тисячоліття» (тисячоліття, Карле!), здивувати українців навряд чи ще чимось вдасться.

Тож нам, простим смертним, залишається тільки згадати вірш Роберта Бернса «Чесна бідність» (у перекладі Миколи Лукаша):

Хай бідні ми, хай злидні ми,

Не маємо нічого,

А будьмо чесними людьми

Й не біймося нікого.

Нічого, нічого,

Що ми звання простого!

Звання – лиш карб, людина – скарб,

Цінніший від усього.

Хоч ми їмо черстві шматки,

Вдягаємось убого,

А в багача булки й шовки –

Ми людяніш од нього.

Нічого, нічого,

Що ми живем убого,

А чесним бути в бідності –

Найвище од усього.

Бундючиться вельможний лорд,

Що сотні слуг у нього;

Дурний, як пень, лихий, як чорт,

А строїть з себе Бога.

Нічого, нічого,

Що стрічка й хрест у нього,

Бо хто розумний чоловік, –

Сміється з того всього.

Король зведе в дворянський стан

Лакейчука двірського,

Людини ж праведної сан

Не дасться ні від кого.

Що з того пустого

Дворянства гербового?

Шляхетний дух, шляхетний ум

Шляхетніш того всього.

Молись же всяк, щоб стало так –

А йдеться вже до того! –

Щоб ум і честь, де тільки єсть,

Пробили скрізь дорогу.

Нічого, нічого,

Діждем ладу нового,

Торжествуватиме весь світ

Братерства перемогу!

Максим Сидорук