Однією з пам’яток Старого Луцька є братська Свято-Хрестовоздвиженська церква. Її історія, як це, звісно, відомо широкому загалу, пов’язана із постанням та діяльністю у 1617-1730-х рр. Луцького православного Хрестовоздвиженського братства, а також заснованого у 1624 р. братського Хрестовоздвиженського православного монастиря, який з, приблизно 1730  по 1833 рр. діяв вже як василіанський греко-католицький монастир.

Головною спорудою православного братського Свято-Хрестовоздвиженського монастиря, а відтак – і духовним центром самого братства був Свято-Хрестовоздвиженський храм. Першопочаткова братська церква була дерев’яною, а другий – величний мурований Свято-Хрестовоздвиженський храм був зведений, ймовірніше за все на початку 1630-х років. З Унійної (Греко-Католицької) Церкви, у якій він опинився, приблизно, у 1730 р., до лона Церкви Православної цей храм повернувся у 1797 р., і, упродовж ХІХ ст. навіть певний час виконував функції луцького міського православного собору, але з часом зазнав руйнації. І вже у 1888-1890 р., на основій вцілілої абсиди (вівтарної частини) колишнього величного храму була зведена нова Свято-Хрестовоздвиженска церква, яка (із прямокутною радянською прибудовою) збереглася  донині.

Але мало хто нині знає, хіба що за виключенням істориків та краєзнавців, що у XVII ст. волинське православне Хрестостовоздвиженське братство та братський Свято-Хрестовоздвиженський монастир були не лише потужним духовно-просвітницьким центром Православ’я на Волині, але й мали велику святиню – частину чесних мощей святої великомучениці Варвари, а саме її ліву руку.  Таким чином, той факт що братський Хрестовоздвиженський монастир мав таку велику святиню неоднозначно свідчить про те, що у  XVII ст. ця чернеча обитель була однією із православних святинь історичної Волині, яку можна поставити в один ряд з іншими відомими православними монастирями краю.

Історія того як ця святиня опинилася у Луцьку пов’язана із іменем одного з активних учасників і жертводавців Луцького Хрестовоздвиженського братства – королівського шляхтича Олександра Мозеллі, грека за походженням. Цей О. Мозеллі, власне, і долучився до будівництва братського та монастирського Хрестовоздвиженського храму. Ми вже зазначали, що першопочаткова братська церква була дерев’яною.  Своєю чергою, будівництво нового мурованого Свято-Хрестовоздвиженського храму розпочалося у 1632 р. з ініціативи та за сприяння члена та мецената Луцького братства королівського дворянина грека Олександра Мозеллі. Зокрема, перша згадка про муровану братську церкву міститься у дарчому записі підчашої Київської Анни Гулевичівни від 20 січня 1634 р. І, якщо вірити збереженим історичним джерелам, цей грек-меценат і привіз до Луцька реліквію, що стала головною святинею братського Свято-Хрестовоздвиженського монастиря –  частину чесних мощей святої великомучениці Варвари, а саме її ліву руку.

Загалом, мощі святої великомучениці Варвари потрапили в Україну 1103 р., коли їх з Константинополя до Києва привезла, як посаг, дочка візантійського імператора Олексія І Комніна  Варвара, яка стала дружиною великого київського князя Святополка ІІ Ізяславича, онука Ярослава Мудрого. Але мощі святої Варвари були доставлені без лівої руки, що довгий час перебувала в Греції. У тому ж 1103 році починається грандіозне будівництво Свято-Михайлівського храму, що завершилося через п’ять років. Після його освячення мощі були перенесені туди і стали головною святинею цього собору. Після знищення Михайлівського Золотоверхого собору  безбожниками у 1935 р. святі мощі вдалося врятувати і відтоді вони перебувають у Свято-Володимирському соборі Києва.

Що ж до лівої руки, то згідно  “Історії про те, як із луцького храму євреї викрали руку Святої Варвари, потім намагались її спалити, проте і це їм не вдалось”, яка міститься у  фундаментальному творі святителя Димитрія  (Туптала), митрополита Ростовського “Житія святих”, її в Україну привіз ніхто інший як вже згадуваний нами православний грек Олександр Мозеллі, який переселився до Речі Посполитої де поступив на службу до польського короля. Він же, водночас, став членом і меценатом Луцького православного Хрестовоздвиженського братства, і він же й подарував збудованому за його безпосередньої участі Свято-Хрестовоздвиженському храму привезену ним з Греції реліквію –  чесну ліву руку святої великомучениці Варвари.

Святитель Димитрій Ростовський у своїх “Житіях Святих” розмістив й історію про чудо від мощей святої Великомучениці Варвари, яке трапилося при викраденні та спробі знищеня їх кількома місцевими зловмисниками. Отож, подаємо, в перекладі з мови оригіналу на сучасну українську мову, історію  з книги Димитрія Ростовського “Житія Святих”.

«Про другу святої великомучениці Варвари руку святу, ліву, нехай тут не буде невідомо, бо при нетлінному тілі її святому в церкві Святомихайлівській здавна не перебувала, а затримана вона була у Грецькій землі.

Коли через багато часу став православним митрополитом київським блаженної пам’яті Петро Могила, була принесена в Польську державу через одного чесного грека, що туди переселився, про якого говорили, що з племені царського Кантакузниська, премудрий Галенового учення лікарського майстер, що звався Мозель. Покладена вона була у збудованій ним у місті волинському Луцьку Воздвиження Чесного Хреста Господнього церкві кам’яній братській.

Коли ж через багато років за єпископства в Луцькому православного преосвященного Гедеона, князя Четвертинського, що після того був митрополитом Київським, безбожні жиди обікрали церкву братську Луцьку, тоді й руку ту святу в кіотці срібному разом з іншим начинням церковним викрали і вкинули її в піч гарячу винокурну, де, цілий день і всю ніч вогнем палена, рука та свята перебувала неушкодженою. Коли побачили це безбожні ті грабіжники, вийняли з печі святу руку неушкодженою чудесно й розбивали її таємно вночі залізними молотами. Ледве розбиту на малі частини вкинули знову в ту гарячу піч.

Відтак, невдовзі завдяки ретельному пошукові тої крадіжки і тому, що мешканці чули стукіт вночі молотів, які кості дробили, виявилася дивним провидінням Божим та злість безбожних жидів. Коли ж їх на муках про руку ту святу питали, не хотіли зовсім розповідати. Тоді прийшла на розум благочестива думка вигребти попіл з печі тої і просівати через сито. У тому просіванні зразу виявилися малі частини роздроблених мощів руки тої святої, її ж знак знайшовся там само: прикраса коралова на ній була, вона не перетворилася на попіл, а тільки побіліла.

А після такого віднайдення руки тої святої, роздробленої на малі частини, розповідали вже й самі оті безбожні жиди, вдруге мучені. І так за благоволінням тодішнього єпископа Луцького, блаженної пам’яті Гедеона, князя Четвертинського, рука та свята, роздроблена, вкладена була зі всіма знайденими її частками і з тими ж знаменуючими її коралями, вогнем вибіленими, в кіотець чесний, для того зроблений, і внесена була чесно із проводом освяченого собору і людей багатьох, зі святим хрестом, і свічками, і всілякими святими прикрасами, з проповіддю слова Божого до престольної православної єпископії Луцької святого Івана Богослова церкви.

За декілька років преосвященний згаданий пастир Гедеон через гоніння на Православ’я переселився з єпископії Луцької до Малоросії, привіз зі собою і той кіотець із чесною святої великомучениці Варвари рукою роздробленою. І коли був виведений на престол митрополії Київської, тоді й ту святу руку в тому ж кіотці поклав чесно в олтар церкви престольної митрополитської Київської святої Софії Премудрости Божої, де благоговійно пошановується».

Ця історія наведена й у протоколі візітації Свято-Хрестовоздвиженського греко-католицького василіанського монастиря від 23 жовтня 1764 р., де, зокрема, написано: “З церкви того самого Луцького братського монастиря було викрадено реліквії святої Варвари. Злодії хотіли їх спалити й кинули у вогонь пічки в монастирській броварні, але не спалили, і тоді почали дробити їх молотами. Чудом стало те, що під молотами людський стогін було чутно так далеко, що люди, його почувши, прибігли, і за цим злочином євреїв схопили, яких каптуровим декретом від 30 жовтня 1674 року покарано на смерть”.

Отож, у загальних рисах, відбулося наступне. У часи перебування на луцькій кафедрі єпископа Гедеона (Святополк-Четвертинського) (майбутній митрополит Київський) Свято-Хрестовоздвиженський луцький храм обікрали зловмисники, що походили з місцевих євреїв. Серед коштовних речей злодії винесли і срібний кіот із часткою мощей святої Варвари. Вийнявши руку святої, вони декілька разів кидали ії до розпаленої печі. Однак полум’я не завдало шкоди. Повторивши спробу декілька разів, крадії почали дробити руку молотками, а роздробивши, знову кинули в піч. Втім, злочин швидко розкрили. Знайшовши залишки святої руки, їх поклали знову до ковчежця. Урочистим хресним ходом, який очолив Луцький єпископ Гедеон, мощі перенесли до кафедрального собору Іоанна Богослова у Верхньому замку.

Якщо проаналізувати хронологічні дані документальних свідчень, що збереглися до нашого часу, можна зробити висновок, що частина чесних мощей святої великомучениці Варвари перебувала у Луцьку, а саме у Свято-Хрестовоздвиженсьому братському монастирі з початку 30-х років  XVII ст.  коли, власне і була збудована мурована братська церква. Описана у “Житіях святих” Димитрія Ростовського та в документі візітації Свято-Хрестовоздвиженського греко-католицького василіанського монастиря від 23 жовтня 1764 р.,  історія відбулася (як свідчить документ візитації) восени 1674 р.

Своєю чергою, луцький православний єпископ Гедеон (Святополк-Четвертинський) на початку 80-х рр. XVII ст. почав терпіти утиски і зіткнувся із прямими погрозами як від свого співбрата Львівського архієпископа Йосифа (Шумлянського), який таємно прийняв унію у 1677 р., так і від польського короля Яна ІІІ Собеського. Зокрема, Йосип Шумлянський за підтримки польського уряду загрожував єпископу Гедеону ув’язненням і смертю, якщо той не прийме унію. Вже потім владика Гедеон розповідав, що сам король   погрожував кинути його до Марієнбурської фортеці. Отож, в 1684 р. єпископ Гедеон (Святополк-Четвертинський) залишає Волинську єпархію і прибуває до столиці Лівобережної України Батурина. Тікаючи з Луцька, як свідчить про це запис у “Житіях святих” святителя Димитрія Ростовського, архієрей забрав із собою й святиню – ковчежець із попелом та кораловим перстнем, які залишися від лівої руки великомучениці Варвари після її нищення злодіями. Цей ковчежець із часткою мощей великомучениці Варвари був на той час святинею вже луцького кафедрального собору Іоанна Богослова.

Ставши у 1685 р. Київським митрополитом, Гедеон помістив ковчежець із часткою мощей святої великомучениці Варвари у вівтарі Софійського  собору. З того часу, реліквія перебувала у Софії Київській. Після 1824 року ці часточки мощей великомученці Варвари поклали до іншого ковчежця, який стояв за лівим кліросом митрополичого собору. На початку 30-х років минулого століття ковчежець вивіз до Канади один із єпископів-емігрантів УАПЦ.

Нині святиня перебуває в кафедральному соборі Святого пророка предтечі і хрестителя Господнього Іоанна у місті Едмонтон (Канада). Цей собор є кафедральним храмом Західної єпархії УПЦ в Канаді  (в юрисдикції Константинопільського Патріархату).

Костянтин Олексюк