Так, в ніч з 28 на 29 березня 2017 року відбувся напад на Генеральне Консульство Республіки Польща у місті Луцьку. Приблизно о 00 год. 10 хв. невідомі здійснили постріл із ручного протитанкового гранатомета по будівлі Генерального Консульства, цілячись у житлові приміщення, у яких мешкають працівники диппредставництва. Аналізуючи цю подію, слід відзначити, що ця акція носить відверто провокативний характер і має яскравий «російський слід». Які ж можна навести аргументи на підтвердження цього? Будь-ласка – це підтверджується низкою кількох останніх подій.

28 березня 2017 року відзначалася 70-та річниця початку сумнозвісної операції «Вісла», внаслідок якої десятки тисяч українців були виселені поза межі українських етнічних територій, які внаслідок повоєнних домовленостей між СРСР та польським «народним» урядом, відійшли до створеної соціалістичної ПНР. І 26-27 березня в окремих містах Республіки Польща (в основному, в українсько-польському прикордонні) відбулись не чисельні маніфестації активістів радикальних рухів країни під антиукраїнськими гаслами, у кількох випадках зафіксовано публічне і демонстративне спалення української символіки. Своєю чергою, російські мас-медіа подали ці події як «остаточний розрив польсько-українських добросусідських відносин». Не так давно були сплюндровані пам’ятні монументи загиблим у ході двох світових воєн полякам на Київщині та Львівщині (відповідно, січень та лютий ц.р.), що російська пропаганда намагалася приписати «українським націоналістам та бандерівцям» (випуски новин російських 1-го каналу, НТН, «Россия-1», «Раша тодей», «Красная звєзда» та ін., а також, «тематичні» шоу Р. Бабаяна, В.Соловйова тощо).

Цікаво, що нещодавно у польській пресі, як результат низки незалежних журналістських розслідувань, опубліковані матеріали щодо прихованого фінансування Росією радикальних рухів (як лівих, так і правих) з метою організації їх лідерами антиукраїнських виступів, що потім знаходило відповідне відображення у російських ЗМІ, у тому числі тих, що транслюють сигнал на західні країни. Серед поляків російська пропаганда продовжує поширювати міф про «українців-різунів» та «поборників антипольської ідеї як ворожої всьому українству».

Таким чином, можна прослідкувати певну систему в антиукраїнській пропаганді, яка інспірується третьою стороною. При цьому, найбільші дивіденди від створюваної ситуації отримує якраз Росія, яка зацікавлена у поглибленні розбіжностей (як на міждержавному, так і побутовому рівнях) між Україною, яка довела власну відданість європейським ідеалам у ході Революції гідності, та Польщею, що впродовж багатьох років виступала «локомотивом» у процесі реалізації нашою державою власного зовнішньополітичного євроатлантичного вектору, була нашим «адвокатом у ЄС».

На субрегіональному рівні інтереси Москви полягають у максимальній прив’язці Республіки Польща до інтересів Російської Федерації, збереження Кремлем можливості впливати на політику Варшави, недопущення подальшого зближення Польщі та України. Для реалізації цього наміру напрацьований і продовжує напрацьовуватися сталий комплекс зв’язків Росії з окремими представниками політичних та громадських кіл РП (передусім, радикальних) з метою створення підґрунтя для дискредитації України на міжнародній арені, нівелювання підтримки її євроінтеграційних прагнень. На побутовому рівні РФ і надалі прагне всіляко очорнити Україну та українців шляхом перекручування історичних фактів, намагаючись таким чином інспірувати в польському суспільстві наростання антиукраїнських настроїв.

Не виникає сумніву, що кінцевою метою відповідної роботи Москви є посилення протиріч в польському суспільстві та політикумі, створення умов для погіршення відносин Польщі з Україною. Варто також зрозуміти, що Польща є лише однією з ланок в геополітичній стратегії Кремля спрямованої на посилення власних позицій на континенті.

Що ж робити у цій ситуації, і як протидіяти цьому черговому витку російської інформаційної війни? Гадаю, за таких обставин вищим ешелонам влади РП та України найперше слід повернутися до оприлюдненої свого часу президентами обох країн (Кучма-Кваснєвський, 2003 рік) формули «прощаємо і будемо прощені», і ніколи не згадувати про окремі трагічні події історичного минулого, адже рушійна сила російської пропаганди використовує здебільшого саме цей історичний чинник.

Стосовно ж історичного минулого, то також можна провести історичні паралелі (три поділи Речі посполитої у XVIII ст., внаслідок чого поляки втратили власну державу, цинічний по своїй суті секретний протокол Молотова-Рібентропа, який став початком ІІ-ї світової війни, трагедія 10.04.2010 року, внаслідок якої загинула майже уся політична еліта сучасної Польщі і в причинах якої також чітко вимальовується «російський слід»), які свідчать аж ніяк не на користь Москви у декларованій нею «політиці забезпечення миру та безпеки у глобальному вимірі».

Наразі ж, як політикуму, так і громадськості України і Польщі варто не «клювати» на провокативну «наживку путінської вудки», а разом зміцнювати міждержавні стосунки та боротися із цими провокаціями, унеможливлювати їх.

Хочеться вірити, що той постріл з гранатомету по Генконсульству РП у Луцьку стане першим і останнім подібним випадком, і Кремлю не вдасться зіпсувати українсько-польські стосунки.