Однією із архітектурних окрас Старого Луцька є будівля Волинської духовної семінарії УПЦ. Вже йдучи вулицею Драгоманова, можна побачити сяючі при сонячній погоді визолочені хрести семінарського храму Святих рівноапостольних Мефодія і Кирила, фасад якого підноситься над рештою будівлі семінарії. А сама ця споруда є архітектурною пам’яткою, яка має цікаву історію, яка розпочалася наприкінці XIV століття.

Власне, історично, – це споруда колишнього римо-католицького монастиря домініканів. Це, до слова, був перший римо-католицький монастир у Луцьку, фундатором якого був великий литовський князь Вітовт. Будучи правителем Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського він, маючи Луцьк своєю південною резиденцією, в однаковій мірі підтримував і Православну, і Римо-Католицьку Церкви. Зокрема, в історичних документах він згадується, як фундатор найдавнішого з нині існуючих православних храмів Луцька – Свято-Покровської церкви. Але, сам будучи католиком, і виконуючи умови Кревської унії 1385 р. Вітовт, звісно сприяв поширенню впливу католицтва на руських, тобто українських і білоруських землях Литовсько-Руської держави. Таким чином, в часи правління Вітовта у Луцьку з’являються ченці католицького ордену домінікан, для яких князь і будує комплекс монастиря на узбережжі Стиру неподалік Окольного замку. Він у 1393 р. подарував цій обителі село Новостав і млин зі ставом.

Ще одним фундатором цього монастиря був і польський король Владислав ІІ Ягайло, який ще у 1390 р. подарував монастирю домініканів село Городницю з грунтами, пасовищами і лісами.

Сам комплекс монастиря становив костел Успіння Божої Матері (у римо-католицькій традиції назва цього свята – В небо взяття Божої Матері) і, власне, монастирська будівля, або кляштор.

Збудований завдяки фундушам короля Ягайла і князя Вітовта комплекс костелу Успіння Діви Марії і кляштору домінікан проіснував, таким чином до 60-х років XVII ст. У Луцьку, до слова, Маріїнському костелу належали 6 будинків по вулиці Татарській. Упродовж XVI ст. про конвенті (братія католицького монастиря певного ордену) домінікан у Луцьку діяла початкова латинська Маріїнська школа. Цікаво, що у Новоставському маєтку монахи-домінікани мали власну папірню, яка виробляла папір для продажу. А у 60-70-х роках XVI ст. пріор (настоятель монастиря) ксьондз Северин навіть відкрив у місті домініканську броварню, корчму і шинок, що викликало непорозуміння із луцькими міщанами. Сам же цей ксьондз Северин, між іншим увійшов у історію цього монастиря як видатний богослов і проповідник.

Про значення цього монастиря у церковному житті  Римо-Католицької Церкви на Волині свідчить той факт, що у 1598 р. ординарій Луцької римо-католицької дієцезії єпископ Луцький Бернард Мацейовський привіз із Риму в дар домініканському монастирю чудотворну ікону Божої Матері.

Під час бурхливих подій Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 рр. архіви та маєтки монастиря були спустошені покозаченими селянами та міщанами. Але будівлі костелу і келій лишилися неушкодженими.

У 1667 р. відбулася, згідно відомостей з історичних документів, реставрація костелу. Цікаво, що у зв’язку із цим волинська римо-католицька шляхта домагалася на місцевому сеймику податкових пільг для ченців-домінікан. Стосовно самої реставрації, то наразі невідомо, чи старий ще “вітовтівський” костел згорів під час пожежі повністю, а отже будувався вже новий, чи це була капітальна перебудова. У 1673 р. старостина луцька Катерина Харленська (з роду князів Чорторийських) заповідала домініканам 6 тисяч злотих. А у 1688 р. волинська шляхта навіть клопоталася перед королем Речі Посполитої про перенесення місця проведення волинських сеймиків з Володимира-Волинського до Луцька, і не будь-куди, а до костелу Успіння Богородиці домініканського монастиря, на той час вже відбудованого.

XVIII століття було часом розквіту цієї римо-католицької обителі. Тут ченці знову навчали хлопців з бідних сімей, монастир мав музичну капелу і багату бібліотеку. А подарований свого часу єпископом Бернардом Мацейовським образ Божої Матері був урочисто коронований короною, присланою папою Римським Бенедиктом XIV.

У 1787 р. у монастирі відкривається нова друкарня, в якій друкувалися книги латинською, польською, французькою і російською мовами.

Реставрований наприкінці XVII ст. середньовічний комплекс монастиря ще продовжував таким чином діяти, але вже не був пристосований до потреб монастиря, який переживав розквіт. Тому у 1766 р., поруч зі старим комплексом розпочинається будівництво нової будівлі монастиря, яка, власне, існує і дотепер. У 1791 р. розпочалося і будівництво нового Успенського костелу, який був споруджений і освячений у 1819 р. Окрасою храму, а відтак і усього тогочасного Луцька стала його висока башта, на якій був розміщений і годинник.

Перебуваючи на піднесенні, монастир був швидко відбудований і після нової пожежі в 1793 р., хоча тоді був відбудований вже новий монастирський комплекс.

Цікавим фактом з історії монастиря було те, що у 1824 р. монахи-домінікани, не бажаючи віддавати у рекрути свого селянина від маєтків у селах  Новостав, Вербаїв, Пілганів, Городище та Німецьке, заплатили за нього російському військовому відомству викуп у розмірі 1000 рублів сріблом.

Пожежа, яка трапилася у 1845 р., стала для домініканського монастиря фатальною. Зокрема, пожежею, як це видно на старих світлинах, був повністю знищений дах як костелу, так і монастирської будівлі. Через два роки російською владою домініканський монастир у Луцьку був закритий. Ікони з Успенського костелу та коронований образ Божої матері у срібному окладі були перенесені до кафедрального римо-католицького собору Святих апостолів Петра і Павла.

У самому колишньому кляшторі був розміщений госпіталь, а у костелі – військовий склад. Руїни старого, ще середньовічного, монастирського комплексу розібрали на будматеріали. Згодом був розібраний і сам костел, залишився, таким чином, тільки кляштор (монастирська будівля).

У 1920-1933 рр. тут  була розташована резиденція луцьких римо-католицьких єпископів.

У радянський час тут були розташовані спочатку військовий госпіталь (т.з “медико-санітарний батальйон”), а пізніше – професійно-технічне училище. А станом на початок 90-х років минулого століття споруда колишнього монастиря домініканів поступово почала руйнуватися і перебувала у аварійному стані.

Але згодом тут знову залунала молитва, щоправда вже православна. Після того як, у зв’язку із не зовсім приємними подіями, які мали місце в історії українського Православ’я в 1992 році (болюча рана церковного розділення, яка не вилікувана й дотепер),  Волинська духовна семінарія УПЦ змінила місце розташування, ця духовна школа з  1993 році отримала у тимчасове користування як раз це напівзруйноване приміщення пам’ятки архітектури старого Луцька – колишнього монастиря домініканів. Відразу почались роботи з її відновлення, до яких особливих зусиль доклав тодішній ректор ВДС, блаженної пам’яті, протоієрей Петро Влодек, який став також тоді ж і настоятелем семінарського храму Святих рівноапостольних Мефодія і Кирила.

Отож, нині це – будівля Волинської духовної семінарії Української Православної Церкви, де майбутні пастирі мають усі умови для навчання та проживання, а сама споруда є архітектурною окрасою Старого Луцька.  Тут проходять заняття і недільної школи при Свято-Покровському кафедральному храмі.

До слова, семінарський храм Святих рівноапостольних Мефодія і Кирила розташований на тому самому місці, де свого часу стояв храм домініканського монастиря – костел Успіння Божої Матері, на його фундаменті та у тих стінах колишнього костелу, що не були розібрані. Між іншим ще збереглися залишки костельної абсиди (вівтарної частини), які можна бачити з боку узбережжя Стиру. На початку 2000-х років сам семінарський храм був оновлений, зокрема, був піднятий дах, а також зведений фасад із трьома хрестами на ньому.

Відтепер цей храм прикрашатимуть, між іншим, не лише ікони, але і стінні розписи – вже влітку цього року тут був здійснений розпис стелі, манера якого нагадує розсписи храмів Свято-Успенської Почаївської Лаври, зокрема, лаврського Троїцького собору. Надалі планується розписати і стіни храму.

Тут у недільні та святкові дні відбуваються богослужіння, а щодня – ранішні і вечірні молитви, якими розпочинається і завершується кожен день майбутніх душпастирів – студентів Волинської духовної семінарії. Окрасою богослужіння у семінарському храмі Святих рівноапостольних Мефодія і Кирила є і спів прекрасних хорових колективів – чоловічого та мішаного хорів студентів ВДС та дитячого молодіжного хору “Покров”.

Отож, будівля монастиря домініканів має цікаву і насичену подіями історію, а функціонування тут Волинської духовної семінарії УПЦ та семінарського храму Святих рівноапостольних Мефодія і Кирила дозволило відродити, відреставрувати та прикрасити цю споруду, зберігши її для нащадків у належному і гарному стані. І нині ця пам’ятка історії є осередком духовності і богословської освіти та однією з архітектурних окрас Луцька.