«Після операції ще не встигнеш від наркозу відійти, а над душею вже стоїть анестезіолог — давай. Хірург теж багатозначно дивиться на тебе. У мене дитина стогне, марить, не вийшла з наркозу, а він стоїть, чекає, — розповідала нещодавно про свої митарства в луцькій лікарні одна з моїх героїнь, проста сільська жінка з сільської глибинки, багатодітна матір, у якої біда в сім’і за бідою, у якої то чоловік хворий, то діти. — Не витримала, пішла до завідуючого, все розказала. Мені що, кажу, банк пограбувати? Чи хай дитина моя вмирає, коли немає чим заплатити вашим лікарям? За ліки всі я заплатила. А більше просто не маю». Він викликав їх, дав прочухана, вже до мене не підходили. Тому реформувати нашу медицину і змінювати щось треба. Але щоб ще гірше не стало…
Та куди вже гірше. Що хворіти сьогодні дорого — знають усі. І жити недешево, але не дай Боже захворіти. Без бомбезного гаманця в лікарню навіть не потикайся. Моя тітка перед Новим роком приїхала із Каменя-Каширського до Луцька за направленням лікаря районної лікарні, щоб встановити причини втрати свідомості. Зробила елементарне: МРТ голови в обласній лікарні і УЗД серця. Витратила 1000 гривень, враховуючи квитки на автобус, а пенсія у неї 1600 гривень. Якщо купити всі призначені ліки — в одну пенсію не вберешся. А їсти пенсіонерам уже не треба? За комуналку платити теж? Чи хай собі помирають без обстежень і лікування, і ще, бажано, до пенсії? Ото економія для бюджету буде. Що чекає цю категорію найнезахищеніших українців, хто платитиме за їхнє лікування, обстеження — ніхто ані пари з вуст. Чекайте 2020 року, тоді скажемо. А поки лікуйтеся, як лікувалися. Якщо маєте за що. Багато хто так і помирає, щоб не обтяжувати родину і дітей непомірними витратами на лікування.
Ми всі живемо в очікуванні медичного апокаліпсису, дата приходу якого невпинно наближається. Бо саме так сприймають анонсовану і розрекламовану медичну реформу, суть якої до кінця не усвідомили ще й самі медики, не кажучи вже про пересічних українців. Але інтуїтивно відчуваємо одне: медичні послуги стануть ще дорожчими. Питання в іншому: хто за них платитиме? Сам пацієнт чи держава, як обіцяють реформатори. І кому по кишені будуть ці послуги?
Вже у другій половині цього року обіцяють старт реформи первинної ланки. Українцям радять шукати собі сімейного лікаря, щоб невдовзі укласти з ним угоду на обслуговування. І тоді гроші на кожного «підписаного» пацієнта держава перераховуватиме конкретному лікареві поліклініки чи амбулаторії. Ось і вся суть першого етапу реформи. Ще обіцяють, що обстеження та аналізи за направленням сімейного лікаря, за які платять сьогодні пацієнти, будуть безкоштовними. Якщо так — це вже маленький прорив. Бо багато українців не можуть собі дозволити й таку розкіш. Масу деталей, що виникають у ході реалізації навіть цього першого кроку, не прописано і не пояснюється навіть медикам, не кажучи вже про пацієнтів. Хоча й тепер за прийом у сімейного чи дільничного лікаря ми, дякувати, не платимо. Гроші із кишень висмоктують в основному аптеки та медична допомога у вторинній та третинній ланці, коли потрібні серйозні медичні втручання та лікуваня, коли треба оплачувати не лише вартість медикаментів, а й послуги лікаря, медсестри, санітарки і, звісно, все це в кишеню.
Реформатори медицини мало дослухалися до думок самих медиків. І не дивно, бо перед ними стояло єдине завдання: оптимізувати або, простіше кажучи, зменшити витрати на охорону здоров’я всіма можливими способами. Лікарі-практики, які вивчали європейський досвід, попереджали, що ми не потягнемо європейську модель охорони здоров’я. Бо у нас не вистачить ні ресурсів, ні школи. Чи можна в умовах української бідності й соціального розшарування винайти ще якийсь велосипед? Відомо, що безкоштовної медицини в природі не існує. Якщо немає страхової медицини, сподіватися, що наш бідний бюджет покриє всі витрати на медичну галузь, окрім косметології та стоматології (як твердять наші урядовці) — це щось із галузі фантастики. Та що чекає на українців після 2020 року — про це воліють поки що мовчати. Тіштеся сімейними лікарями і обіцяною телемедициною в селах.
Там, де ми є сьогодні в Європі за рівнем захворюваності, смертності, за тривалістю життя, при нашій забезпеченості медичними закладами й кадрами, геть не відповідає потенційним можливостям нашої держави. Ми стоїмо навіть нижче, ніж наші найближчі сусіди — Білорусь, Росія, Молдова. Щоб зменшити кількість хвороб, які дають високу смертність та інвалідність, а це серцево-судинні та онкопатології, потрібна рання і, головне, доступна діагностика. При нинішніх можливостях біохімії можна зробити справжній прорив у ранній онкодіагностиці. Сьогодні в державних лікарнях і в приватних медцентрах Волині є можливість досліджувати серце, мозок, інші внутрішні органи, і виявляти групи ризику по інфарктах, інсультах, декомпенсаціях різних систем. Але коштує це дуже дорого як на наші мізерні пенсії і зарплати. Чи стане це доступнішим після реформи — питання без відповідді. Лікарі кажуть, що операції точно стануть ще дорожчими.
Є ще одна проблема. Наш український пофігізм у ставленні до свого здоров’я. І з цим боротися найважче. Ми перестали цінувати й любити себе. Наших людей, якщо нічого не турбує, не заставиш піти в лікарню. У минуле відійшли радянські профогляди, що проводилися хай не на такому високому технологічному рівні, але дозволяли хоч якось контролювати стан здоров’я людей. Парадоксально, але тепер, коли медицина в технічному плані пішла так далеко, маємо неймовірно високий рівень смертності. Тому виховання відповідального ставлення до свого здоров’я має стати ключовим акцентом медичної реформи. На цьому наголошував на усіх всеукраїнських нарадах і семінарах голова Волинської асоціації підприємців в галузі медицини та фармації, головний лікар ПП «Діагностичний центр» Микола Цюх ще задовго до початку реформування. Усі медичні програми мають працювати на те, щоб людина усвідомила цю свою відповідальність. І держава має стимулювати цю зацікавленість і давати мотивацію. Щоб кожен з нас розумів, наскільки важливе наше здоров’я для нас самих в першу чергу. Іншої альтернативи просто немає. Бо здоров’я кожного з нас — на 70-80 відсотків — у наших руках. І чим більше буде людей, які приходитимуть до лікаря не тоді, коли щось турбує, а коли все добре, тим здоровішим буде наше суспільство. Тим менше ми витрачатимемо на ліки, а зекономлені гроші — на приємніші речі — відпочинок, подорожі, спорт. Отож варто змінювати пріоритети.
Ніна РОМАНЮК
Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook