Кожне місто (та й не тільки, а село, навіть хутірець) має  свої стереотипні «ярлики».  Богом забуті райцентри (перша частина слова цілком протилежна «раю») з усмішкою називають «портовими містами», зважаючи на  «моря» калюж, які «прописалися» у ямах, всіляких ярках. А за нині головним волинським містом (принаймні тим, яке наразі перебуває у статусі обласного центру) історично закріпилося  навіть загальноукраїнське народне прислів’я:  «У тому Луцьку – все не по-людськи: кругом – вода,  всередині – біда».  Звісно, не заслужено, бо древнє місто  – водночас молоде, доволі охайне.

Утім, повернемося до означеної в назві цього куцого тексту констатації. Вона – не стільки вибрик старого  грішного писаря, скільки відображення дивовижної здатності людської пам’яті зберігати в собі спотворені абревіатури давно почилих у небутті структур.  Отож, коли  Вам, читачу, доведеться  бути пасажиром маршрутки, що рухається Володимирською,  зазвичай почуєте прохання-вимогу до водія: «Шофер, зупиніться на мекасе». Не знаю, чи в  правовірних мусульман, гостей Луцька, перші два склади абревіатури асоціюватимуться з Мекою (Меккою) – містом паломництва вірних цієї конфесії. Але коли я, імітуючи незнайка, запитав молодого чоловіка, який у 251-й  гукав «Станьте на Мекасе», що означає ця  назва,  той тільки розвів плечима.

Поза сумнівом, автор цих рядків не має жодного наміру комусь докоряти чи когось критикувати за оте «мекасе» (або доводити, що треба відмовлятися від такого слововжитку).  Просто принагідно пригадаємо, що це народний варіант назви колишньої структури міжколгоспбуду (МКБ), а російською  – межколхозстроя (МКС). Тобто, в російській інтерпретації, у відповідності з назвами літер в алфавіті, правильно було б «емкаес». Але замість «ем» люд вирішив використати таке  знайоме  «ме» (тут, поряд із зупинкою, й досі іноді телятка скубуть травичку) , а змість «ес» – «се» (знову ж асоціація з малечею – як  тваринною,  так і людською).

Що  ж,  «мекасе»  – то й «мекасе», хай собі живе така назва, пробуджуючи в когось усмішку, в когось – ностальгійний спогад і не вводячи в оману мусульман-паломників до Меки (Мекки).  Але коли незнайомець  чує, дістаючись до вокзалу, префікс (чи слово?) «жиди»,  він, певне, не може не здивуватися. Нащо так по-колишньому називати представників нації, які позаймали  впливові місця у вітчизняних владних ешелонах? Але євреї  тут ні при чому. Просто, напевне,  ми досі дуже любимо російськомовні кальки: часто доводиться чути  не «залізничний вокзал», а рідне для москвичів «железнодорожний вокзал». Наші «грамотії» перше слово  у цьому словосполученні вирішили лаконізувати, перевести в абревіатуру  ж/д (нерідко вона й досі фігурує). От і хтось її читає як  «жеде» (він пам’ятає про назви літер),  а хтось – «жиди». Тож  лучанину з прізвищем на «ович», який утік у Москву та на кожному кроці натхненно верещить  про антисемітизм на Волині та  переслідування за національною ознакою  росіян,  цього робити не варто.

Але  «в кожного своя доля», як говорив наш геній  Тарас. Коли  ж завдяки «мекасе» чи  «жиди-вокзал»  проснеться  в очах посмішка, хіба варто її втаємничувати? Тим паче, що більшість прикрих вчинків – з серйозною «міною» на обличчі. І… Крапка!

Віктор Вербич