Я на всі 100% упевнена, що наші батьки посміхаються, коли бачать на своїх екранах телефонів напис «Викликає Доця» чи «Викликає Синочок» (вас же теж так батьки записали у «телефонній книжці», правда?). Для них важливо почути наш голос, розпитати як пройшов наш день, чи вдягали ми шапку і чи не промокли ноги, коли безжально сипав дощ. Для них важливим є наш настрій, самопочуття та й загалом – усе. Ми ж, своєю чергою, навіть через сотні кілометрів відчуваємо батьківську підтримку, любов і турботу. Як це смішно читатиметься, але хвала новітнім технологіям, які дозволяють не лише почути голос, а й побачити на тому ж екранчику рідну людину.n nМені, як дочці, яка інколи в метушні забуває перетелефонувати мамі (бо ж обіцяла) буває за себе соромно. А от як бути тим батькам, які чують в слухавку лише «Скинь грошей», «В мене все нормально, мені треба йти», «Я занятий»? А такі ситуації справді є (повірте моєму невеличкому, але реальному досвіду).n nВід таких моментів мені на душі стає дуже сумно, бо це – неправильно. Батьки заслуговують, аби приділяти їм свій час, навіть коли ми «суперзайняті». Саме для них наш дзвінок є найважливішим у цілому світі, саме вони готові відкинути усі справи, аби почути наше «Мамо, тату, алло…», саме вони не кладуть слухавку першими і саме вони, як ніхто інший, цінують ті «телефонні розмовки». Мені інколи здається, якби телефони могли б моментально видавати записані розмови на дисках, то батьки колекціонували б ці записи… Бо так вони люблять нас.n nМожливо зараз це дехто вважатиме дрібницею, але не треба проводити глобальне соцопитування щодо важливості простої 5-хвилинної розмови для батьків, а варто лише підійти і в них самих про це й запитати. Це дійсно важливо.n nТа й загалом, колись і ми, коли станемо «просунутими» «мамулечками» і «татульками» із 12-ми айфонами захочемо, аби наше чадо приділяло нам увагу. І також радітимемо, коли чутимемо рідне «Мамо, тату, алло»…