В офісі президента України Володимира Зеленського з жалем сприйняли рішення Мінська видати затриманих в Білорусі найманців з ПВК Вагнера Росії. “Українська сторона очікувала більш юридично коректного і вивіреного рішення”, вказується в коментарі на сторінці офісу в соціальній мережі.

Уже сам тон цього коментарю демонструє, що в офісі президента України насправді розраховували, що домовляться з Лукашенком. Володимиру Зеленському ці домовленості були потрібні за цілою низкою причин. По-перше, вони могли б дещо згладити той негативний фон, який виник після останньої угоди про припинення вогню на Донбасі – багато опонентів президента побоюються, що ці домовленості зв’яжуть руки перш за все українським військовим і позбавлять їх можливості відповідати на обстріл з боку окупованих територій. Ну і звичайно ж, у Зеленського з’явився б значний “обмінний фонд” для звільнення утримуваних Кремлем українців, пише Віталій Портников для vot-tak.tv.

Зеленському були потрібні “вагнерівці”.

За час перебування в офісі український президент міг переконатися, що його російський колега погоджується звільняти українців тільки для того, щоб вирішити свої власні завдання. Так було, наприклад, із звільненням знаменитого в’язня Кремля Олега Сенцова. Путін погодився випустити його тільки після того, як Зеленський звільнив Володимира Цемаху, одного з головних свідків знищення росіянами малайзійського “Боїнга” в небі над Донбасом. А звільнення полонених – важлива частина політичного капіталу Зеленського.

Так що українському президенту дійсно були потрібні “вагнеровци” – хоча б “вагнеровци”, у яких крім російського було і українське громадянство. Тим більше що певні юридичні підстави для видачі були – в разі якщо б в Мінську вирішили не помічати російських паспортів українських громадян. Але як можна було розраховувати на обіцянки Лукашенко?
Лукашенко – ніякий не гарант української безпеки

В українських політичних колах білоруського президента нерідко сприймають як якогось гаранта неучасті Білорусі в російсько-українському конфлікті і навіть як людину, здатну не допустити вторгнення російських військ в Україну з території Білорусі. Зеленський аж ніяк не перший український президент, який сприймає запевнення Лукашенко серйозно, не розуміє, що відносини з Києвом для білоруського президента – “обмінний фонд” у взаєминах з Москвою. Ніяких шансів на видачу “вагнерівців” Києву не існувало з першого ж дня після їх затримання. Але зате Лукашенко міг маніпулювати цією можливістю в своїх консультаціях з Путіним напередодні і після фальсифікованих президентських виборів в Білорусі.

Мені важко сказати, з чим насправді пов’язана обережна реакція українського президента на протести в Білорусі – з зниклої надією на видачу “вагнерівців” або просто з тим, що сам Зеленський намагається виконувати роль Лукашенко в українських декораціях, як в серіалі “Слуга народу” , так і після обрання главою держави. Не знаю, чи здатний президент України зробити правильні висновки після того, як Лукашенко його безпардонно використовував у своїй грі з Путіним.

Але українському суспільству висновок все ж варто зробити: Лукашенко – ніякий не гарант української безпеки. Він гарант виключно власного нескінченного і безглуздого правління. І якщо йому буде необхідно, він здасть Кремлю українські національні інтереси, як уже не раз здавав білоруські.