Літо 1431 року було на Волині гарячим…Особливо «спекотним» був серпень цього року у Луцьку – упродовж цього місяця польське військо, яке очолював сам король Владислав ІІ Ягайло, тримало в облозі Луцький замок, обороняла який 4-тисячна залога русько-литовського війська під проводом воєводи Михайла Юрші. Твердиню Лучеська польским лицарям тоді взяти так і не вдалося. Як могли відбуватися такі події буквально два роки після відомого З’їзду європейських монархів у Луцьку, і як Волинь, і особливо Луцьк, опинилися в епіцентрі конфлікту, фігурантами якого, з одного боку виступило Польске королівство, а з іншого  – Велике князівство Литовське, або Литовсько-Руська держава, Тевтонський орден та Молдавське князівство, мені і хотілося б розповісти.

А усе це вплинуло на події, які відбувалися у Великому князівстві Литовському впродовж 1432 – 1438 років, відомі як Громадянська війна у Великому князівстві Литовському, і які, певною мірою, можна назвати спробою відновлення української державності.

27 жовтня 1430 року так і не дочекавшись королівської корони, про що йшлося, до слова, під час З’їзду монархів, помирає великий литовський князь Вітовт. Політика князя щодо збереження незалежності Великого князівства Литовського імпонувала широким колам русько-литовської (руської – тобто української та білоруської) православної знаті, яка вже гуртувалася навколо молодшого брата польського короля Владислава ІІ Ягайла Болеслава Свидригайла, який на той час був князем Чернігівсько-Сіверським. Як і Ягайло, він був сином великого литовського князя Ольгерда, отже приходився Вітовту двоюрідним братом. Попри римо-католицьке віросповідання, Свидригайло виступав проти унії Литовсько-Руської держави із Польшею і був прихильником повної самостійності Великого князівства Литовського. Його і було обрано русько-литовською верхівкою новим великим князем литовським. Втім, формально сюзереном Великого князівства Литовського по смерті Вітовта був король Владислав ІІ Ягайло, отож необхідним було добитися його визнання.

Свидригайло, за підтримки литовсько-руської верхівки, вирішує питання у доволі «крутий» спосіб – він просто ув’язнює старшого брата, який перебував тоді у Вільно, і таким чином добивається свого визнання. Разом із тим, дізнавшись про ув’язнення свого короля, деякі польські магнати захопили кілька прикордонних замків і продовжували їх утримувати навіть після звільнення Ягайла. Останній не збирався миритися з цим миритися. Отож військового конфлікту між Польским королівством і Великим князівством Литовським було не уникнути.

Готуючись до війни, Свидригайло уклав союзи із Тевтонським орденом, Молдавським князівством, а також Золотою Ордою. До слова, на його боці були симпатії і підтримка імператора Священної Римської імперії і угорського короля Сигизмунда І.

Військові дії розпочалися із початком літа 1431 року. У другій половині червня польський король Владислав І Ягайло (далі – Ягайло) із військом виступив із Перемишля, і вже в липні полякам вдалося захопити кілька міст і замків Волині. 9 липня, перебуваючи у місті Городло, на кордоні із Волинню, Ягайло розіслав листи із оголошенням війни Свидригайлу, Тевтонському ордену і Священній Римській імперії. Польські війська напали на литовську столицю Вільно, а Свидригайло закликав лицарів-хрестоносців Тевтонського ордену чим скоріше напасти на північні польскі землі. Втім, литовсько-руським військам та їх союзникам не таланило у сутичках із польским військом, зокрема, під Устилугом поляки розбили литовско-татарські сили. Дочекавшись підкріплення, і розоривши околиці Володимира, польське військо на чолі із королем Ягайлом вирушило походом на столицю Волині місто Луцьк.

31 липня, на річці Стир відбулася битва між полськими військами і передовими литовсько-руськими загонами, а при наближенні головних сил поляків Свидригайло із частиною війська відступив до міста Степань (смт.Степань Рівненської області). Обороняти Луцьк він доручив воєводі Михайлові Юрші, в розпорядженні якого переував 4-тисячний гарнізон у Луцькому замку. Власне, саме місто внаслідок бойових дій, було спалене, і йшла облога саме Луцького замку.

Існує переказ, що шатро польського короля Ягайла, фактично, його «польовий штаб» були розташовані на Градній горі (територія сучасного Свято-Троїцького собору). До слова, до впливу облоги на деякі аспекти подальшої історії забудови Луцька ми ще повернемося.

Отож, розпочалася облога замку. Перший серйозний штурм мав місце 13 серпня, втім польскі війська були відбиті. Особливістю бойових дій було те, що окрім традиційної середньовічної зброї тоді вже використовувалася і зброя вогнепальна – невеликі гармати та примітивні рушниці – т.з. «кулеврини». Друга спроба штурму відбулася 17 серпня, втім нападників знову було відбито. Міцними були мури Луцького замку, але і хоробро билися і його захисники – русько-литовські лицарі та озброєний місцевий простолюд. Поміж польскими лицарями навіть ширилися чутки, що воєвода Юрша використовує «чорну магію». Останнім випробуванням для поляків стало те, що через неякісне збіжжя в таборі нападників почали гинути коні. З рештою, після третього, теж невдалого, штурму польське військо відступило від Луцька.

А тепер звернімося на мить до історії Луцька. Краєзнавці вказують, що місцем поховання польских лицарів, які загинули під час цієї облоги, став схил Градної гори, неподалік місця, де був розташований табір Ягайла. Згодом на місці поховання, в пам’ять про ці події, був зведений монумент-капличка, а на самій Градній горі неподалік у XVIIстолітті комплекс монастиря бернардинів із костелом Святого Хреста. Добудований остаточно у XVIII столітті, цей костел у другій половині ХІХ століття став православним Свято-Троїцьким собором.

Що ж до  подій Луцької війни, які відбувалися поза мурами Луцького замку, то у неї, на боці Свидригайла, вступили тевтонські лицарі, які напали на Кувську і Добжинську землі Польщі. На Поділля (належало Польщі) вторглися віська ще одного союзника Свидригайла молдавського господаря Олександра Доброго, втім його військо зазнало поразки від польських лицарів під час битви під Кам’янцем-Подільським і було змушене відступити. Зрештою 1 вересня 1431 року великий князь литовський Свидригайло в Старому Чорторийську уклав дворічне перемир’я з польським королем Ягайлом (до 24 червня 1433 року). Польське королівство зберегло за собою Західне Поділля, а Велике князівство Литовське – Волинь і Східне Поділля.

Наслідком війни було те, що королю Ягайлу довелося змиритися із тим, що Свидригайло Ольгердович утвердився як великий литовський князь. А сама Луцька війна стала «прелюдією» до т.з. Громадянської війни у Великому кнізівстві Литовському, яка вирувала у 1432 – 1438 роках. А розпочалася вона, коли литовські магнати-католики незадовлоені тим, що  великий князь Свидригайло спирався на русько-литовьких православних князів і магнатів, оголосили великим князем литовським Сигизмуда Кейстутовича (брата Вітовта). Сигизмунду вдалося захопити Вільно, в той час як православні русько-литовські князі, зібравшись у Полоцьку, оголосили Свидригайла великим князем Литовським.

Цікаво, що у 1432 – 1435 роках в межах Великого князівства Литовського, фактично, існувало  два державних об’єднання – власне Литва та Велике князівсвто Руське на чолі зі Свидригайлом. Хоч і корокочасне, але, яке не яке, відродження української державності…

Перебіг цієї війни був не на користь Свмдригайла, хоча він зберіг за собою титул «Великого князя Руського».

У 1440 році у Замку в Троках ( м. Тракай у Литві) повстанці на чолі із князями Олександром та Іваном Чарторийськими вбили Сигизмунда Кейстутовича.

А Свидригайло, відмовивишись від литовського великокняжого престолу, і принісши васальну присягу великому литовському князю Казиміру Ягеллону, отримав,врешті,у володіння Волинське князівство, яким управляв до своєї смерті 10 лютого 1452 року. Помер волинський князь у своїй резиденції – столиці Волині Луцьку, у тому самому замку, який у 1431 році так і не змогло взяти  польське військо короля Ягайла.

Костянтин Олексюк