Коли ми говоримо про схожість і спорідненість українців із росіянами,уже тепер розумію,що спільною рисою є…безпідставні хизування,за будь-якої влучної нагоди. І навіть коли ти не маєш нічого,витягни із шафи все найяскравіше,одягни на усі пальці бабусині каблучки і придбай за останні гроші найвищу «шпильку» у взуттєвому магазині. Мова йде про те,що ми висміюємо поведінку росіян,але й самі на них неабияк подібні. Пам`ятаєте цю славнозвісну фразу: «Тагіл!» із шоу «Наша Раша»?! Вона все пояснює…адже росіян за кордоном з далека бачити і чути. Це називається: «дібратися до цивілізації»,спробувати зруйнувати її і в результаті…осоромитися на весь світ). Не в образу своїм землякам,але багато українців саме так себе й поводять. Як казали мої друзі,що були в Болгарії: «Наших і росіян впізнаєш одразу». Коли європейці просто відпочивають на пляжі або просто обідають в кафе,наші одягають все своє золото,роблять вечірні зачіски,дістають найкращі «наряди» і йдуть на пляж «себе показати і на людей подивитися». Це вже не кажучи про вседозволеність у готелі,і ол-інклюзив в барах тощо.
 
Натомість європейці одягаються значно простіше,вони не зважають на яскравість свого образу і ціну вбрання,адже це далеко не головне і не показник достатку. Якщо вони бачать на вулиці «розцяцькованих сорок» – це характеристика несмаку і некультури.
 
Так само смішно виглядають наші туристи на екскурсіях,бо нормальні люди одягатимуть джинси і кросівки,аби,слідуючи за гідом протягом дня,почувати себе комфортно. Але наші українки готові увесь туристичний маршрут вистраждати на підборах і з вечірнім мейк-апом,аби не здатися гіршими.
 
Цікаво послухати про українців розповіді моєї тітки,яка уже добрий десяток років проживає в Італії. Менталітет її і життєві пріоритети,за час перебування за кордоном,значно змінилися,адже вона розуміє,що одяг з блискітками і відкритим декольте посеред білого дня — це смішно. Вона каже,що українських заробітчанок італійці швидко впізнають,знову ж таки,за їхньою яскравістю і виглядають вони звичайнісінькими кумедними… мавпами).
 
А от українці в Португалії насміхаються над нашими земляками,коли йдучи у кафе,наші дістають найкращі сукні та туфлі і наносять «бойовий окрас». Виявляється в Європі люди ходять у кафе,щоби просто поїсти,у бари,щоб просто попити пива… і лишень ввечері,йдучи до вишуканого ресторану,можна одягнутися відповідно,вишукано.
 
Складається враження,що ми ніяк не можемо позбутися синдрому «меншовартості». Українці завжди нарікали на бідність,нам «вбили» у голову,що ми менші брати,селяни,які перебувають поза центрами прийняття рішень,що ми не самостійні і не самодостатні. Відтак,українці завжди невдоволені власним життям. Тож,як можемо,так і показуємо себе серед людей,намагаючись компенсувати свої комплекси,а насправді це виглядає ницо,смішно і вульгарно.
 
Водночас,часто українці хибно сприймають такий дивний стиль вбрання європейським,хоча в Європі одягаються і поводять себе зовсім по іншому. Так,лозунгом європейської моди є: «Просто,але елегантно»,або ж спортивний casual.
 
Це досить недбалий стиль,простий,без усього зайвого. Європейки одягаються просто і непомітно,носять зручне взуття. До речі,цікавим є пояснення щодо взуття на невисоких підборах… у Європі чимало міст,де дороги вкриті бруківкою,тож ними жінкам на підборах ходити не зручно. Натомість високі підбори там жінки взувають до святкового одягу,для урочистих заходів.
 
Жінки у Європі не фарбуються яскраво. Тому,якщо ми зустрінемо на вулиці дівчину з дуже яскравим макіяжем,на височезних підборах,у строкатому вбранні,то,швидше за все,це наша співвітчизниця.
 
Людям із різними статками байдуже у чому вони вдягнуті,адже одяг не має бути показником кількості грошей у кишені. Тому,навіть багатії у Європі носять звичайний зручний одяг,за виключенням тих випадків,коли варто дотримуватися дрес-коду,наприклад на роботі.
 
Одночасно,не зухвалий,європейський стиль одягу не робить із жінок «сірих мишок». Адже простота зі смаком навпаки підкреслює красу,робить жінку стильною і цікавою. Безліч кольорових хустинок,шаликів,біжутерії,чобітки без підборів,ковбойки,кросівки різних кольорів. Це все зручно,але й сучасно.
 
На завершення хотілося б нагадати українцям,що бажання «не впасти лицем в бруд» перед Європою,визначається не у яскравості твого одягу і прагненням бути «модним»,а в людяності і культурі. Приклад із життя мого товариша,який будучи на роботі у Польщі зустрівся із колегою поляком. Іноземець поділився своєю водою,пригостив своїми смаколиками,цигарками і навіть дав кілька добрих порад по роботі. Після того,мій товариш зустрів українця-заробітчанина і просив попити води,адже надворі стояла шалена спека і поруч не було жодного магазину. Співвітчизник пішов у машину,буцімто за водою… і просто втік.
 
То про яку Європу тоді можна говорити,якщо наші люди не навчилися бути людьми. А той образ «сороки»,який українці ніяк не позбудуться,обвішуючи себе яскравими речами,тільки подвоїть сміх європейців над нами і ми ще довго будемо пригадуватися іноземцям як яскраві,але жадібні,невиховані і безтолкові «мавпенята».