1 вересня в Україні, традиційно, розпочинається новий навчальний рік. До, власне, настання нового календарного року залишається чотири місяці, але, саме із приходом осені, колись і до нині, згідно деяких систем літочислення, розпочинається  і новий календарний рік. А саме – 1 вересня, згідно юліанського календаря, (відповідно 14 вересня за н.ст.) Православна Церква святкує церковне новоліття, тобто початок нового церковного року, яке також має назву Початок індикту. А 30 вересня – 1 жовтня цього року євреї святкують іудейський Новий рік, або Рош га Шана (‏רֹאשׁ הַשָּׁנָה‏‎) яке відзначається 1-2 дні місяця тішрей.

Православна традиція починати новий церковний рік з вересня пов’язана, до слова,  із традиціями старозавітніми. Ще у Старому Завіті Господь повелів кожного року особливо святкувати настання сьомого місяця (місяць тішрей єврейського календаря), щоби люди цього дня, звільнившись від мирської суєти, служили Єдиному Богу. Адже саме цього місяця, коли почали спадати води Всесвітнього потопу, ковчег Ноя зупинився у горах Араратських. Цього ж місяця пророк Мойсей зійшов з гори Синай, із обличчям осяяним Божественною славою, і приніс скрижалі із десятьма Заповідями, які були дані Богом. Цього ж місяця був освячений збудований царем Соломоном Єрусалимський храм, у Святая Святих якого був внесений Ковчег Завіту. У Старому Завіті є багато вказівок про значення сьомого місяця “священного” єврейського року, оскільки рік “громадянський” починаєтся не з місяця нісана, а з місяця тішрі. Власне, тому євреї і святкують Новий рік (Рош га Шана) 1-2 тішрей.

У VI столітті, в часи правління візантійського імператора Юстиніана (527 – 565 рр.), у Візантійській імперії вводиться літочислення за «індиктами», або «індиктіонами» (від лат. «indictio» – оголошення), тобто за 15-річними періодами збору податків. Таким чином, фінансовий рік в імперії починався з імператорського указу «indictio», у якому вказувалася кількість податків і зборів, які слід було зібрати. На думку деяких дослідників, зокрема церковного історика професора В. Болотова, ця традиція «індиктіонів» мала єгипетське походження. Офіційне візантійське літочислення, так звані індиктіони імператора Констянтина Великого, або Константинопільське літочислення, починалося з 1 вересня 312 року. 1 вересня, пізніше, згідно візантійської традиції, і став починатися церковний рік, і таким чином – новий календарний рік загалом.

Хоча спочатку у Візантії датою початку церковного новоліття не завжди було 1 вересня, адже і на Сході, і на латинському Заході мало місце і «березневе літочислення», коли початком року  вважалося 1 березня, або 25 березня (дата свята Благовіщення Пресвятої Богородиці). Отож, відзначення новоліття 1 вересня слід вважати традицією, яка виникла вже у пізній Візантії.

Цього дня Православна Церква згадує євангельську подію, коли Господь Ісус Христос проповідував у синагозі міста Назарет, у якому Він виріс, прочитавши пророцтво з книги пророка Ісаї (Іс. 61: 1-2), і прорікши про його здійснення, зустрівся із невір’ям мешканців Назарету.

«І прибув Він до Назарету, де був вихований. І звичаєм Своїм Він прийшов суботнього дня до синагоги, і встав щоб читати. І подали Йому книгу пророка Ісаї. Розгорнувши книгу, Він знайшов місце, де було написано: «Дух Господній на Мені, бо Мене Господь помазав, щоби звіщати Благу звістку вбогим. Послав Мене проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити на волю помучених, проповідувати літо Господнє благоприємне». І, книгу згорнувши, віддав служителю і сів. А очі всіх у синагозі звернулися на Нього. І почав Він говорити: «Нині збулося Писання, яке ви почули»», – так оповідає про це Євангеліє від Луки. У цьому  уривкові, а саме у словах «літо Господнє благоприємне» візантійці побачили і привід для святкування Нового року, оскільки церковний переказ прив’язує проповідь Спасителя у Назареті із 1 вересня. У «Менології» імператора Василія ІІ (Х століття) так і вказано, що: «з того часу Він (Христос – Спаситель) дарував християнам цей святий празник». І донині у православних храмах 1 (14) вересня за Божественною Літургією читається саме це євангельське зачало про проповідь Спасителя у назаретській синагозі.

У Візантії це ж саме Євангеліє читалося патріархом під час особливого богослужіння – «Чину Літопроводства», яке урочисто відправлялося саме 1 вересня. Варто зауважити, що у богослужбовій практиці Константинопільської Церкви, окрім цієї дати, патріарх читав Євангеліє лише три рази у рік: на Утрені Великої П’ятниці (перше із 12 Євангелій Страстей Господніх), а також під час Літургії і Вечірні першого дня Пасхи.

Згідно Типікону Великої Церкви, Чин Літопроводства мав наступне послідування: після Утрені єпископ із процесією виходив, зі співом «великого» Трисвятого, на головний майдан міста, де диякон виголошував єктенію, і співали три антифони. Після чого архієрей благословляв тричі народ, сідав на єпископське сідалище, також читалися Апостол і Євангеліє. Далі лунали особливі молитовні прохання, а на завершення чину співці співали тропар Новоліття «Всія тварі Содітелю…», в часі чого процесія йшла до храму для звершення святкової Літургії.  Як можна побачити, церковне Новоліття у Візантії відзначалося доволі урочисто.

На Русі, після прийняття Християнства громадянський новий рік до XV століття починався з 1 березня, зокрема, з цієї дати починають початок нового року усі наші давні літописці, включаючи автора «Повісті временних літ» Нестора Літописця. 1 вересня починався, власне, церковний новий рік. Є задокументовані свідчення, що з ХІІІ століття в нас відправлявся Чин Літопроводства, який також міститься і в Требнику митрополита Петра Могили.

З часом, що пов’язано із поширенням в усьому християнському світі літочислення від Різдва Христового (у Візантії і давній Русі-Україні літочислення   починалося від створення Світу, датою якого вважається 5508 рік до Р.Х.) та початком календарного року з 1 січня, відзначення церковного новоліття перестало звершуватися із минулою урочистістю. Хоча Типікон і донині вказує на цей день як на мале Господське свято – «Начало індикту, тобто нового літа», яке поєднується зі службою на честь святого преподобного Симеона Стовпника, пам’ять якого припадає на 1 (14) вересня.

Вже було зазначено, що традиція починати новий рік у вересні пов’язана зі Старим Завітом. Отож, варто сказати кілька слів і про іудейське свято Нового року, або Рош га Шана ( івр. ‏רֹאשׁ הַשָּׁנָה‏‎, букв. «глава року» ), яке цього року євреї відзначатимуть  з вечора 29 вересня (після заходу сонця) по вечір 1 жовтня.

Свято Рош га Шана відзначається перші два дні місяця тішрей. Згідно Танаху (священні книги іудаїзму, у Християнстві – Старий Завіт), новий рік починається з весняного місяця авіва, або нісана, коли, власне, відзначаєтсья і свято Песах (Пасха). Нісан, таким чином є першим місяцем року, а свято першого дня сьомого місяця назване у книзі Левіт днем «священного зібрання», коли слід не працювати, звершувати жертвопринесення, а також трубити у «шофар»  (ритуальний духовий музичний інструмент, зроблений з рогу тварини). «І промовив Господь до Мойсея, кажучи: «Промовляй до синів Ізраїлевих, кажучи: Сьомого місяця, першого дня місяця буде вам повний спочинок, – пам’ять сурмлення, священне зібрання. Жодного робочого діла не будете робити, і принесете огненну жертву для Господа»  (Лев. 23: 23–24).

Таким чином, разом зі святом Йом Кіпур (івр. ‏יוֹם כִּיפּוּר‏‎) («День очищення», або День покути, Судний день), яке припадає на 10 день місяця тішрей, Рош га Шана належить до найбільш важливих єврейських свят. Рош га Шана є, згідно іудейської традиції, водночас святом і, що найголовінше – днем Вищого Суду. За єврейською традицією, саме в Рош га Шана визначається вирок на наступний рік. Отож, цього свята в синагогах сурмлять у шофар, що є як закликом до покаяння в день Суду, так і знаком утвердження Божественної влади над творіннями у новому році.

Власне, з місяця тішрей у євреїв почав з часом розпочинатися «громадянський новий рік» ( «священний», як ми вже зазначали,  починався з місяця нісана), і ця традиція зберігається донині.

Цікавими є й єврейські традиції, якими супроводжується відзначення Рош га Шана. Так, під час святкової трапези, хліб (хала), над яким  читалося благословення, вмочують у мед, щоби наступний рік був солодким, прийнято також їсти яблука із медом.

Загалом, хоча в нашій культурі, новий календарний рік ми розпочинаємо з січня, “осінні” новорічні традиції теж є доволі гарними. А той факт, що наша Церква саме з вересня розпочинає новий церковний календарний рік, говорить про те, що прихід нового року разом із настанням осені не є для нас, українців, чимось екзотичним.  До слова, саме восени, після спекотного літа, яке є як періодом відпочинку, так і жнив, настає, разом із похолоданням, період певного осмислення, підведення перших підсумків року, що спливає.  А відтак, – і період початку чогось нового,  приходить бажання змін та, звісно,  враховуються минулі здобутки та помилки.  І якщо це все призводить до позитивних змін, то кращого годі й бажати…