Триває другий місяць 2019 року. Якщо у січні ще було чимало свят, розслаблялися та відпочивали, то лютий — пора активної роботи. Особливим є цей період для депутатів місцевих рад: вони звітують перед виборцями. І добре тому, хто має що сказати, бо за плечима виконані обіцянки. Когось похвалять, а хтось потрапить під шквал критики.

Як сказала свого часу ведуча одного з телеканалів про роботу деяких депутатів: «Обіцяти — не значить одружитись». Це типова поведінка для багатьох чоловіків. Та, зважаючи на гендерну рівність в сучасні політиці, і жінкам це нині притаманно.

Одні не виконують обіцяного через пасивність та безініціативність. В інших  – навпаки, активність аж зашкалює, а толку з неї обмаль. Взяти хоча б представників фракції «УКРОП» у Ковельській міській раді. Не знаю, чи проводить хтось підрахунок поданих від тих чи інших політичних сил звернень та запитів, але чомусь схиляюсь до думки, що за рейтингом активності саме «УКРОП» є лідером. У будь-якому разі серед озвучених публічно (на сесіях, у ЗМІ та соцмережах). Це ні в якому разі не похвала народним обранцям: кількість у даному випадку – ще не показник якості.

Ковельчани, як, зрештою, і більшість жителів невеликих міст, діляться на дві категорії: одні вірять владі, інші – тим, хто до цієї влади в опозиції. А якщо опозиційним не вдалося виконати обіцяне, виправдання одне — влада не хоче! На місцевому рівні саме такою «діяльністю» славиться «УКРОП» та їх лідер Ігор Пініс. Хоча в раді багато представників різних партій, проте надто вже «невдоволені» діяльністю нинішньої влади саме укропівці. А це наводить на думку щодо політичного підтексту такої поведінки.

Як на мене, коли не впевнений, що зможеш, — не підбурюй натовп, не збирай людей, не провокуй протистояння та соціальну напругу (прошу вибачення у ковельчан за «натовп»). Бо ти — депутат, представник народу і влади водночас. Зачитати звернення на сесійному засіданні чи викласти його у соцмережі — це ще не діяльність. Вирішив питання, допоміг — йди до людей. А не навпаки.

Aби підняти рейтинги інших депутатів своєї фракції, лідер ковельського «УКРОПу» Ігор Пініс дає можливість своїм однопартійцям виступити у ролі «ініціаторів» вирішення тих чи інших проблем. Проте, не має значення «автор». Головне – результат.

Щодо провалених політиками місцевого «УКРОПу» обіцянок, можна згадати хоча б славнозвісну залізничну лікарню, яку вони усіма силами намагаються відновити, спираючись на обіцянки обласної ради, яку очолює все той же представник «УКРОПу».

Згадаймо вулицю Черняховського. Зробили асфальтове покриття дороги. Обіцяють людям тротуари з бордюрами, освітлення, ще й лавки. Звісно ж влада не піде на це. Бо завтра прийдуть з інших вулиць міста, де ситуація ще гірша. Таких вулиць, як Черняховського, у Ковелі скільки? Чому саме там? Бо решта мешканців  не кличуть «Аверс» та не ходять на сесійні засідання?

А щодо епопеї з кіоском пані Артюшенко? Не можна обіцяти людині виконати те, що суперечить законодавству, і наполягати на виконанні власних забаганок, переконуючи інших депутатів зробити саме так, як «УКРОПу» хочеться. Ну не дозволяє закон надати земельну ділянку під комерцію без аукціону! Не можна переставити кіоск туди, де власниці буде зручно!

А мешканці чекають, що «свій» депутат питання вирішить. Не можна забувати і  той факт, що нерідко обіцянки різних політичних сил мають взаємовиключний характер. Тому виконання обіцяного одним депутатом автоматично може означати невиконання іншим. Адже не можна заасфальтувати всі вулиці одночасно, зробити скрізь освітлення, водогони, парки, спортивні та дитячі майданчики, відремонтувати прибудинкові території тощо. А саме таких звернень, які потребують бюджетного фінансування, найбільше. Безперечно, депутат має відстоювати інтереси своїх виборців. Зробити все для того, аби саме його питання було пріоритетним. А не створювати протистояння з владою та колегами в раді. А якщо в хід іде політична воля, продиктована «зверху», – тоді ще гірше. У кінцевому результаті для ковельчан не має значення, яка політична сила вирішила їхню проблему.

Депутатам «УКРОПу» потрібно навчитися відповідати за свої слова та виконувати те, що пообіцяли, А, може, не варто було братися за «непосильну» депутатську ношу?

Кирило Добровольський