“До булави треба голови”, а до школи – вчителя, який би навчив дітей шанувати свою історію, гімн і прапор

Завжди цікаво дивитися, як у прихованої вати починаються танці св. Вітта щоразу, коли їй нагадують, що тут Україна, і що це “надолго и всерьез” і “переждати” не вийде. Цікаво спостерігати, як травмований розум проявляє чудеса винахідливости, щоб захиститись від реальности.

От уже добалакались до того, що співати гімн у школі – це “совок”.

Орвел ридає. Євразія завжди воювала з Океанією.

Тобто ніхто цим “борцям із совком” не розповів, що в Совку взагалі не існувало такого явища, як масовий хоровий спів – окрім як на сцені, після держприйомки спец. комісією, а все, що в залі, могло тільки мовчки плескати? Що прибалти тому й назвали свої 1989-1991 рр. “співочою революцією” – що там уперше юрба “отримала голос”, заспівавши багатотисячним хором спершу народних пісень, а потім і заборонені гімни своїх країн доби міжвоєнної незалежности? Ніхто не пам’ятає, як довго на тих перших совкових мітинґах у Києві (я недавно постила відео з 1990 р.) Ященко з своїм хором “розігрівали юрбу”, яка слухати – слухала, але все ніяк не наважувалась розтулити рота й підспівати?.. Ніхто не пам’ятає, коли фани київського “Динамо” вперше заспівали на стадіоні – який там гімн, о Господи, “Червону Руту”! – і яка це була подія?..

Совок – це країна МОВЧАЗНОЇ МАСИ. В усіх смислах. Який, у Бога, спів на шкільній лінійці?

Любі діти, Совок – це країна МОВЧАЗНОЇ МАСИ. В усіх смислах. (Почитайте Канетті, “Масу і владу”). Який, у Бога, спів на шкільній лінійці?? Ви про що???

Це – про спів узагалі. А тепер про гімн. Я перепрошую, а що, всі вже забули, що в СРСР ррв тридцять замість гімну грали “пісню без слів” – саму тільки мелодію, бо в Політбюро все ніяк не могли погодити заміну сакрального куплета з “Нас вырастил Сталин”?.. На моїй пам’яті газета “Правда” виправлений текст передруковувала двічі, раз за Брежнєва, раз за Ґорбачова, і коли вперше по радіо замість звичної погребової інструменталки хор гримнув “Союз нерушимый”, це був справжній культурний шок, мов обізвалась Валаамова ослиця, але з громадян СРСР ніхто того гімну не знав до самого розвалу СРСР, бо його співання трудящими НЕ БУЛО передбачено в жодних радянських ритуалах (!).

Ні, любі діти, не гуртовим співом Совок держався. Це ви “Собачого серця” від Бортка надивилися – атож, напочатку Троцький і Ко. хотіли, але їм не вийшло. Бо це насправді дуже й дуже непросто, об’єднати масу співом: не можна просто так написати пісню, затвердити на Політбюро, звеліти всім співати й отримати “новую историческую общность”. Гімни “не призначаються” згори, ними озиваються до світу – вже сформовані спільноти. Те, що російська революція НІМА І БЕЗГОЛОСА, помітила ще Леся Українка в 1905 р. (див. про це в Notre Dame d`Ukraine), і так воно й було до останку: СРСР був і лишився – країною БЕЗ ГІМНУ…

Як і Росія, от же в чім річ. Як і Росія.

Чи не в цьому й причина галасу?

І для Майданів, і для стадіонів, і для війни, і – дасть Бог – для перемоги

Резюме: “не надо завидовать” (с) тим, у кого свій гімн – слава Богу, є: через півтора століття, через всі бурі новітньої історії пронесений святим і чистим – і для Майданів, і для стадіонів, і для війни, і – дасть Бог – для перемоги…

P.S. Інша справа, що “до булави треба голови”, а до школи – вчителя, який би навчив дітей шанувати свою історію, гімн і прапор не тому, що так веліли з міськвно (чи як воно тепер зветься), – а тому, що сам знає, що таке громадянські почуття, і як їх передати дітям.

Але це вже зовсім, зовсім інша тема – наше шкільництво.

Тож не плутаймо мухи з котлетами.