Споконвіків українці жадали здобути незалежність й свободу. Ціною власного життя наші предки боронили рідну землю від численних нападників,від нещадних ворогів і окупантів,які безжально розправлялися над душею України. Ніяке інше слово,окрім душі,на думку не спадає,адже ті,хто намагався привласнити Україну,викорінювали її самобутність,нищили її історію,кривдили її мову та культуру,знущалися над її народом. І тільки сповнені віри та надії,українці до останнього продовжували жити,жити на заздрість усім,усьому світові,українці продовжували боротися за мир і спокій на власній землі,за свободу і волю. За свою мрію жити в незалежній державі,вони готові були до останнього класти й душу й тіло.
 
Результатом такої згуртованості,щирості та єдиної мрії у серцях кожного українця,народу таки вдалося досягти,здавалося б неосяжної,волі. Нашим дідам таки вдалося побороти численних загарбників і доказати,що Україна — єдина,і це головна передумова у боротьбі з будь-яким ворогом.
 
Так,адже будь-який окупант,передусім,намагається роз`єднати людей,так легше здійснити свої підступні задуми. Але найбільшим страхом ворога є наймогутніша зброя — єдність народу. Таку єдність українцям вдалося продемонструвати у 1919 році,коли Уряд Західноукраїнської Народної Республіки на перше місце поставив питання державного об`єднання з Наддніпрянською Україною.
 
Отож,22 січня 1919 року у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори,на яких був проголошений Акт Злуки (об`єднання) українських земель,засвідчений Універсалом про об`єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об`єднання двох тодішніх держав,що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу,яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз`єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
 
Українське небо того дня,98 років тому,було вкрите блакитно-жовтими стягами,Київ мерехтів гербами усіх міст держави,а церковний передзвін віщував злагоду й благодать українському народові.
 
Офіційно ж в Україні День Соборності почали відзначати лише з 1999 року,хоча на початку 90-х,перед тим як Україну проголосили Незалежною державою,український люд продемонстрував свою єдність,вперше силоміць взявшись за руки й утворивши,таким чином,ланцюг єдності. Живий ланцюг протягнувся від самісінького Івано-Франківська аж до Києва. До такого прояву духовної єдності долучилися й українці зі Стрия,Закарпаття,Львова,Тернополя,Рівного,Житомира. За різними оцінками,того дня участь в акції взяли від 0,5 до 3 мільйонів українців.
 
Від дня проголошення Злуки України минуло уже 98 років. У 2019 році ми відзначатимемо столітню дату від воістину одного з найвизначніших днів нашої державності. Втім,нині турбує лише одне питання,в якому стані ми зустрічатимемо це свято… чи закінчиться війна і чи досягнемо ми омріяної соборності знову?! Адже знову,крізь століття,нашу єдність,нашу злуку,свободу та незалежність нам доводиться відвойовувати.
 
Тепер уже нове покоління Героїв ціною власного життя,ще зовсім молодою кров`ю боронить нашу державу. Напевно,як підказує нам історія,лишень після сліз та страждань,ми зможемо відчути полегшення на душі,коли таки блакитно-жовте небо усміхнеться нам і подарує таку очікувану благодать. Напевно,в той час як усі наші мужні воїни і сини повернуться до матерів,із ними й заблукавша десь у східних степах й Чорному морі Україна,повернеться додому,в рідне обійстя. В той день варто було б відзначити День Злуки,День Соборності України. Той день,коли ми точно пізнаємо,що Україна возз`єдналася!