З 1259 р., коли, згідно Волинсько-Галицького літопису, Лучеськ був врятований від монголо-татарського нападу завдяки чудесному порятунку міста, про що лучани особливо просили святителя Миколая, цей святий вважається небесним покровителем Луцька. Зрозуміло, що у середньовічному Луцьку не могло не існувати і храму на честь святого патрона міста. І така Свято-Миколаївська церква у Луцьку була, щоправда відомості про неї сягають вже межі середньовіччя та нового часу – XVI – початку XVII століть.

Цей храм знаходився майже перед в’їздом до Окольного замку, приблизно в районі теперішніх вулиць Кафедральної і Драгоманова. Коли був зведений на площі перед Воротньою вежею Окольного замку Свято-Миколаївський храм наразі невідомо, можливо, він існував ще у XIV-XV століттях. А перші документальні відомості про Свято-Миколаївську церкву Луцька відносяться до середини XVI століття. Зважаючи на той факт, що цей храм був збудований за межами замків, на території, власне, міста, і на те, що він був освячений на честь небесного покровителя Луцька, можна припустити, що він був головним храмом для міщан, які мешкали поза територією князівсько-панського замку. Отож, від міг бути зведений та освячений ще у часи правління великого волинського князя Дмитра-Любарта у ХIV столітті.

Документи XVI століття згадують чотирьох священиків-настоятелів: отця Тимофія в 1550-60-х роках, отця Якова – в 1570-х, отця Іоанна -в 1580-х та отця Симеона – в 1590-х роках. Храм володів і земельним маєтком.

Цікаво, що один з настоятелів храму – отець Яків у документах називається ігуменом. Отож, можна припустити, що при церкві міг бути і невеликий монастир, хоча цілком можливим є й те, що отець-настоятель просто міг бути ченцем.

У 1586 р. настоятель Свято-Миколаївської церкви отець Іоанн разом із ще одним священиком – настоятелем П’ятницької церкви отцем Патрікієм, були учасниками делегації від луцького соборного кліру до Київського митрополита.

Після Берестейської унії 1596 року храм поступово почав занепадати. Щоправда, опис його майна від 1607 року свідчить, що у ньому налічувалося два Євангелія оздоблених чорним оксамитом і срібною чеканкою, було у храмі також 9 богослужбових книг, а також чотири дзвони – один на дзвінниці, і три у самому храмі.

Історія існування цієї святині була обірвана татарським нападом на Луцьк, який відбувся у 1617 році. Внаслідок цього нападу Свято-Миколаївський храм згорів і по тому чомусь довго не відбудовувався. Згодом церковний погост (місце храму із фундаментом) був даний в оренду луцькому міщанину Роману Тропці, який розпочав тут будівництво. Цеглу від храму він використав для зведення корчми і господарських будівель. До слова, при цьому були пошкоджені церковні гробниці, а останки поховань цей підприємливий міщанин просто викинув за міський вал. Така наруга над святинею викликала обурення міщан Луцька та завершилася судовим процесом ініційованим князем Григорієм Четвертинським, який тоді мав посаду луцького підкоморія.

На межі ХІХ-ХХ століть місце, де колись стояв храм на честь Святителя Миколая, був забудований Гостиним двором чеських колоністів Прайзлерів. Був таким чином зведений ошатний будинок, який і тепер стоїть по вулиці Кафедральній, 4.

Наразі, вже у сучасному Луцьку, в районі 40-го кварталу (на проспекті Відродження, 46) стоїть гарний Свято-Миколаївський храм УПЦ КП, а у прилуцькому селі Великий Омеляник громада УПЦ також будує Свято-Миколаївський храм, а богослужіння наразі проводить у тимчасовому приміщенні по вулиці Володимирській міста Луцька. Отож, сучасний Луцьк не поступається середньовічному – храми на честь небесного покровителя міста у ньому знову існують, щоправда, вже нові.

Костянтин Олексюк

Храм Святого Миколая Чудотворця м.Луцьк