Одна із вулиць, розташована у Старому Луцьку носить назву “Караїмська”. Ця назва є не випадковою, адже свого часу, а саме у XVI-XIX століттях, у Луцьку існувала громада, яка належить до загадкового етносу, представники якого й нині мешкають у Криму – караїмів. А одним із видатних дослідників минулого цього етносу був як раз представник луцької караїмської громади Авраам Фіркович. Про цю людину мені б і хотілося розповісти у цьому блозі.

Для початку, звісно, варто сказати кілька слів про те, хто такі караїми. За віросповіданням караїми належать до однієї з гілок іудаїзму, яка виникла у Месопотамії (сучасна територія Іраку) у VIII столітті. Її виникнення пов’язують із іменем єврейського вчителя Анана бен Давида, який вважається засновником караїмського віровчення. На відміну від “класичного” талмудичного іудаїзму, послідовники Анана бен Давида вважають єдиним джерелом віровчення Танах – тобто книги, які в християнській традиції належать до Старого Завіту. Саме слово “Танах” є абревіатурою з початкових букв єврейських назв основних частин свщенних книг іудаїзму “Тора”( п’ятикнижжя Мойсея), Небіїм (пророчі книги) та Ктувім (писання). Отже послідовники караїмізму, на відміну від більшості іудеїв не визнають таке авторитетне джерело іудейського віровчення як Талмуд. Сам Анан бен Давид обгрунтовув відкидання Талмуду тим, що “слова Господні є настільки точними і досконалими, що не потребують ніяких тлумачень”. Сама назва “караїми” походить від єврейського слова קרא –  “кара” – читати, тобто буквальне значення слова “караїми” означає читці. Але це стосується релігії караїмів.

Що ж до  етнічної приналежності, то караїми належать до тюркомовних народів. Принаймні саме до них і належала та карїмська громада, яка і мешкала у Луцьку.

На разі щодо походження етносу караїмів продовжують точитися дискусії. Так, науковці розділяють два варіанти їх походження – семітський та хазарський. Згідно першої версії, караїми є нащадками євреїв – послідовників Анана бен Давида, які, оселившись в часи раннього середньовіччя на теренах Хазарського каганату (тюрської держави, що у VII-X століттях існувала у Південному Поволжі та на Північному Кавказі, правляча верхівка якої сповідувала іудаїзм), перейняли тюркську мову. Ця версія, до слова, до кінця ХІХ ст. роздіяллася самим караїмами. Інша – тюркська версія походження караїмів говорить про те, що караїми є саме тюркським народом – нащадками тих самих хазар, які сповідували іудаїзм. Варто також зауважити, що в часи могутності Хазарського каганату, до сфери його впливу належав і Крим. Ця ремарка є важливою для нас у тому плані, що самі сучасні караїми вважають себе ніким іншим, як корінними мешканцями Криму.

Отож, громада караїмів, яка існувала у Луцьку, провадила релігійне життя окреме від місцевої іудейської громади, а духовним осередком її був каарїмський молитовний будинок – “кенаса”. Ця пам’ятка архітектури, на жаль на сьогоднішнй час не збереглася, оскільки у 1972 р. вона була знищена пожежею.

Отож, чим же відзначився Авраам Фіркович? А до історії карїмської громади та Волині він увійшов як збирач старожитностей та дослідник давньої історії свого народу, хоча стосовно його наукової спадщини, зокрема, достовірності окремих наведених ним фактів й донині точаться суперечки.

Авраам Самуїлович Фіркович народився у Луцьку 2 вересня 1787 року в родині хлібороба. Від батьків він успадкував відповідне господарство, але через невміле ведення справ збанкрутував. Разом із тим, у віці 25 років молодий А. Фіркович почав вивчати іврит, Біблію та інші релігійні джерела. Упродовж кількох років він став меламедом (релігійним вчителем), а у 1818 році став газзаном Луцька. “Газзан” ( в талмудичному іудаїзмі “хаззан”) – це іудейський служитель, який веде богослужіння в синагозі, зокрема, співає та читає. Отож, А. Фіркович виконував відповідне служіння у луцькій кенасі. При чому у Фірковіча виникли розбіжності   в тлумаченні ритуальних законів зі старшим газзаном  М. Султанським, що спричинило конфлікт. У 1823 році Фіркович переселився до Євпаторії, де став законовчителем. З 1828 році Фіркович жив у Бердичеві, де сперечався з деякими рабинами, які звинувачували його в невігластві і єресі.

Тоді ж, власне, і розпочалася наукова діяльність Авраама Фірковича. Так, його перша друкована праця, «Маса у-Мріва» (מַסָה וּמְרִיבָה)  “Випробування та суперечки” була присвячена захисту караїмського віровчення і полеміці з євреями-раввіністами. Своїм різким тоном цей твір викликав обурення навіть у карамского духовенства на чолі з гахамом Сімхою Бабовичем, який наказав конфіскувати і знищити всі екземпляри в друкарні.

У 1830-1831 рр. А. Фіркович подорожував країнами Сходу, відвідавши, зокрема, Константинопіль та Палестину. І саме тоді й почав А. Фіркович збирати старовинні рукописи, що відносяться до єврейської та караїмської літератури. Коли  1839 року в Одесі було засноване Товариство історії та старожитностей, Фіркович отримав відрядження для збирання караїмських старожитностей від глави Караїмського Духовного правління, Сімхи Бабовича, що отримав запит генерал-губернатора Новоросійського краю, графа М. С. Воронцова, з приводу етнічного походження караїмів. Після дворічного мандрування Кримом, Кавказом, а також Палестиною та Єгиптому, Фірковічу вдалося зібрати багату колекцію старовинних книг, рукописів і надгробних написів, зокрема, Кримський рукопис Старого Заповіту (з особливою пунктуацією арамейськго тексту), багато самаритянських рукописів і пам’ятки арабської та перської писемності. Велика частина цих колекцій зберігається, до слова, в Російській національній бібліотеці.

І тут варто розповісти про чи не найцікавішу знахідку, здійснену Авраамом Фірковичем, про достовірність якої щоправда донині ведуться суперечки. Так, на початку ХХ століття, до Оксфордського університету потрапили кілька старовинних манускриптів, віднайдени у Єгипті. Вони стосувалися вже згадуваного нами Хазарського каганату – могутньої тюркської держави VII-X століть, яка існувала у Причорноморсько-Каспійському регіоні. Кілька подібних манускриптів були й у Санкт-Петербурзі, при чому потрапили вони туди саме завдяки науковим розвідкам А. Фірковича.

Йдеться про так звані “Листи царя Йосифа”, які й були віднайдені у Єгипті. Перший з них на разі зберігається в Оксфорді. Автором цього листа є іспанський єврей Хасдай ібн Шапрут, який жив у Х столітті. Він, будучи за фахом лікарем, здійснив карколомну кар’єру при дворі правителя Кордовського халіфату Абдурахмана ІІІ. З записів цього Хасдая ібн Шапрута можна дізнатися історію про те, як одного разу до Іспанії прибули купці зі Сходу, які й розповіли йому про те, що десь далеко в азійських степах живе народ – хазари, який має потужну державу, і що цей народ сповідує саме іудейську релігію. А правителем цієї держави є цар Йосиф. Сановник-єврей був приголомшений цією звісткою. Отже він вирішив написати листа до цього царя Йосифа. Його цікавило все – історія, розташування, державний устрій та господарство тої далекої держави. Оригінал листа Хасдая ібн Шапрута не зберігся, втім збереглася копія, яка й перебуває нині в оксфордській колекції. Існує й копія відповіді того “царя Йосифа”, яка була віднайдена у Росії і з 1876 р. перебуває в Російській національній бібліотеці. А потрапила вона туди саме з колекції давніх рукописів, зібраної ніким іншим як Авраамом Фірковичем.

Згодом в Єгипті був віднайдений ще один з “листів царя Йосифа”, а вже у 20-х роках ХХ ст. у Іспанії, був віднайдений документ, який довів, що ці “листи царя Йосифа” не є пізнішою підробкою, а базуються на якійсь хазарсько-єврейській кореспонденції. Але наскільки достовірною є викладена в “листа Йосифа” інформація, і чи є вони самі досторівними – це й дотепер залишається загадкою для істориків.

І тут ми підходимо до чи не найцікавішого “відкриття” А. Фірковича, точніше – його версії стосовно походження караїмів. Виконуючи відповідне дослідження, за дорученням генерал-губернатора Новоросійського краю, графа М. С. Воронцова, Фіркович висловив припущення, що караїми, чисельна громада яких мешкала тоді у Криму, є віддаленими нащадками євреїв з Північного Ізраїльського царства, яке існувало з приблизно 930 по 721 рр. до Р.Х. Воно виникло після розпаду єдиного Ізраїльського (або Ізраїльсько-Іудейського) царства після смерті царя Соломона, коли від династії царя Давида відпали 10 із 12 колін (племен) Ізраїля. Вірність сину царя Соломона Ровоаму тоді зберегли два коліна – Іуди та Веніаміана, а держава зі столицею в Єрусалимі де продовжувала правити династія царя Давида увійша до історії як Іудейське царство.

Ізраїльське царство було знищене ассирійцями у 721 р. до Р. Х.  після чого значна частина його мешканів були виселена з землі Ізраїля, тобто Палестини до Месопотамії. А Іудейське царство було знищене у 586 р. вавилонським царем Навуходоносором ІІ, після чого значна частина іудеїв також була виселена до Вавилонії. Таким чином розпочався відомий “вавилонський полон”, який закінчився у 536 р. до Р. Х., коли вже персидський цар Кир Великий дозволи іудеям повернутися на батьківщину. І саме з цими іудеями й пов’язана подальша історія єврейського народу. Що ж до мешканців Північного Ізраїльського царства, то одна їх частина втікла після знищення цього Північного царства до царства Іудейського, інша – змішавшись з переселенцями з Месопотамії, дала початок народності самарян, які. своєю чергою, йдонині мешкають на Західному березі річки Іордан, сповідуючи свій власний варіант іудаїзму. Дехто з північних ізраїльтян повернувся до Палестини вже з іудеями після “вавилонського полону”. А інші, по-суті, розчинилися поміж іншими народами Близького Сходу, що навіть дозволило біблеїстам та історикам ввести до ужитку такий вислів як “10 втрачених колін Ізраїля”. Отож, згідно версії А. Фірковича, далекими нащадками принаймні частини цих північних ізраїльтян і є караїми. Ця версія імпонувала йому з тої причини, що він мав намір довести російській владі, що караїми, станом на І століття нашої ери вже не мешкали в Палестині. Отож з іудеями – визнавцями раввіністичного талмудичного іудаїзму, для яких в Російській імперії існували певні обмеження, вони не мають нічого спільного.

Тобто, на підставі зроблених  знахідок Фіркович зробив заяву про те, що караїми жили в Криму до різдва Христового і тому не повинні нести відповідальність за розп’яття Христа. У 1855 році караїми Тракаю звернулися до російської влади з проханням: на підставі фундаментальних знахідок Фірковіча перестати називати їх «євреями-караїмами» і називати просто «караїмами». Фіркович у 1857 році приєднується до цього прохання. Царський уряд надіслав позитивну відповідь. В цей же час він дає інтерв’ю В. В. Сирокомлі, в якому розповідає про караїмських воїнів, полонених Вітовтом і привезених до Литви, аби охороняти Тракайський замок. Після публікації інтерв’ю та критики eврейських і польських істориків Фіркович публікує спростування в єврейській газеті «Ха-Меліц».

У 1872 році Фиркович публікує книгу «Авне-Зіккарон» (אבני זכרון — «Пам’ятні Камені»), з описом своїх кримських знахідок. Колекції Фірковіча привернули увагу орієнталістів, дослідженням і описом їх займалися Д. А. Хвольсон, А. Я. Гаркаві, Г. Штрак, А. А. Куник та інші. У колекціях Фірковіча виявилося багато цінного матеріалу для історії та літератури євреїв Передньої Азії і Єгипту, включаючи пам’ятники, що відносяться до кримських караїмів, пізнішого походження.

Помер Авраам Фіркович в Криму, у місті Чуфут-Кале в 1874 р.

Загалом, зібрана А. Фірковичем колекція манускриптів є величезною і містить, зокрема, 47 сувоїв Тори, 77 кодексів Святого Письма, 272 твори караїмських письменників,  а також безліч історичних актів. У 1863 р. Авраам Фіркович вирушив до ще однієї подорожі до Єгипту і Палестини, цього разу – з рекомендаційним листом Міністерства закордонних справ Російської імперії. В результаті цієї поїздки він зібрав другу свою колекцію, ще більш цінну ніж попередня. До неї увійшли, зокрема, цінні єврейсько-арабські та самаритянські рукописи.

Але, щоправда наукова спадщина А. Фірковича йдотепер викликає суперечки. Так, невдовзі по його смерті гебраїст Авраам Якович Гаркаві написав фундаментальну працю «Давньоєврейські пам’ятники з Криму», в якій звинуватив Фірковіча у фальсифікації (зміні дат та імен на деяких рукописах і надгробках), мотивуючи це утилітарною метою, яку переслідував Фіркович: доказами того, що караїми оселилися в Криму до Різдва Христового і не повинні піддаватися однаковим з євреями обмеженням. Суперечка щодо достовірності цих пам’яток викликла у 1870-1880-х роках досить велику літературну дискусію, при чому підробка деяких пам’яток колекції Фірковіча не підлягає сумніву.

Дослідник В. В. Лебедєв, вивчаючи рукописи «фонду Фірковіча», прийшов до висновку про те, що немає підстав підробки приписувати особисто Фірковічу, скоріш за все, це справа рук попередніх власників, які розраховували таким чином збільшити ціну манускриптів. Що ж стосується кримчаків, то Фіркович стверджував, що вони є нащадками караїмів, які прийняли юдаїзм. Посилаючись на  історика В. В. Григор’єва, караїмами Фиркович визнавав і жителів Хазарського каганату.

Опоненти Фірковіча оскаржують цей висновок, посилаючись на це саме листування Хасдая ібн Шапрута з хазарським царем, відповідно до якої хазари прийняли раввіністичний іудаїзм. На думку Гаркаві, навіть караїмської релігії в період каганату ще не існувало.

Так чи інакше,  Авраам Фіркович залишив значний, хоч і суперечливий слід в історичній науці та сходознавстві. А те, що сам він є уродженцем Луцька робить його дослідницьку спадщину особливо цінною для лучан.

Костянтин Олексюк