Якою життєдайно-світлою та потужною має бути  енергетика людини, котру після століть і навіть тисячоліття по  завершенню земного шляху   шанобливо та вдячно згадують співвітчизники?  До таких чи подібних запитань  «підштовхує» феномен київського князя Аскольда (Оскольда), який  став першим руським володарем-християнином,  звершив перше хрещення свого народу. Йому  ж судилося стати і першим (чи одним із перших) серед русичів-українців мучеником за вірну Христову.

Зазвичай навіть у так званий радянський атеїстичний  період кияни, показуючи гостям найвідоміші місцини свого древнього міста,  неодмінно приводили  і до Аскольдової могили.  Воно, як і попередні епохи, означені владою тих чи інших окупантів (польських королів, московських царів, санки-петербурзьких імператорів)  притягувало незбагненою силою незнищенної пам’яті та шаноби.  Геній України Тарас   Шевченко  1846 року напише, побувавши  тут, акварельне полотно «Аскольдова могила». Картина  струменіє неосяжним теплом і ностальгією,  дихаючи  невидимою присутністю  тих, хто живе в історії чи опинився у прихистку забуття.

Інший видатний українець Павло Тичина у своєму вірші  «Пам’яті тридцяти», датованим 21 (8) березня 1918 року, увічнить подвиг героїв Крут.

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

Чому лицарів-українців, які полягли від московського Каїна, хоронили саме на місці вічного спочинку київського князя?  Відповіді, безумовно, будуть різні. Однак у кожному начебто випадковому чині відзеркалюється закономірність.  Зрештою,  як зазначає наша геніальна сучасниця Ліна Костенко,  «на всі «чому  іще ніхто не відповів».

Тому, наближаючись до феномену Аскольдової присутності, згадаємо  (на основі наявних даних істориків) про цю унікальну особистість. За словами Нелі Солодухіної, дослідниці  дослідниці життєпису легендарного співвітчизника, «Аскольд – перший київський князь-християнин (за даними істориків, був володарем Русі  щонайменше 22 роки: від 860 до 882, – В. В.) і перший київський мученик за віру Христову. За його правління Київське ранньодержавне об’єднання слов’ян упевнено вийшло на світову арену, стало важливим фактором міжнародної політики». До речі, походження князя досі дискутується в наукових колах. У літописах Аскольд діє завжди з Діром. Ян Длугош, знавець руських літописів, писав, що Аскольд походив із князівської династії Києвичів і був рідним братом Діра. А Борис Рибаков пов’язував ім’я Оскольд із старовинною племінною самоназвою подніпровських мешканців: сколоти.

Як стверджують  історики, Аскольд був  успішним володарем. При ньому Київ поступово перетворився у політичний центр із прилеглими землями полян, деревлян, дреговичів та південно-західної частини сіверян. Головні інтереси Аскольдової Русі охоплювали південь та південний схід. Її приваблювали багаті й сильні держави – Хозарія, Болгарія, Візантія, кавказькі країни – Грузія, Вірменія, Албанія (Азербайджан), навіть віддалений Багдад. З ними вона підтримувала активні торговельні та політичні зв’язки. Лояльними (навіть союзницькими) були відносини Аскольдової Русі з мадярами (уграми). Змушені відійти під тиском печенігів до Нижнього Наддніпров’я, вони перейшли під київський протекторат.Аскольд прийняв титул хакана (кагана), під яким його згадують тогочасні візантійські та арабські джерела, і вже це, на думку вчених, опосередковано засвідчує його претензії на харизматичну «царську» владу. Титул кагана, що відповідав імператорському (царському), був переконливим виявом політичної претензійності київського володаря.

Та чи не найвизначальнішим у долі князя Аскольда виявився похід  під  його проводом на Царгород  (Константинополь).18 червня 860 року, згідно з Брюссельською хронікою, військо русів (не менше 8 000 воїнів) із моря та суші оточило столицю Візантійської імперії – Константинополь.

Жителі столиці імперії  з жахом чекали штурму. Імператор Візантії Михаїл III почав переговори з Аскольдом. Проте втручання Промислу Божого навіть лихо обернуло на добро. Після молебню та покладання Св. Патріархом Фотієм Ризи Божої Матері у море під час облоги русичами Константинополя здійнялась буря, і «потопи безбожних Руси кораблі». Внаслідок такого чуда Божої Матері, явленого у 860 році, князь Аскольд Київський та частина руського війська, вражені силою та величчю християнського Бога, вирядили в Константинополь послів. З імперією уклали мирну угоду і попросили хрещення. Аскольд  дістав при хрещенні ім’я Микола.

Факти походу князя Аскольда київського на Константинополь у 860 році описані у «Повісті времінних літ», Іоакимівському, Никонівському, Густинському літописах, Київському Синопсисі та інших вітчизняних джерелах. Аналогічне свідчення про похід Аскольда ми знаходимо і в болгарському рукописі Хронографу Георгія Амортола. Візантійська хроніка Манасії подає навіть точну дату нападу Русі на столицю Візантії – 18 червня 860 року.

Цікаво, що ряд аналітиків стверджує: головна причина  Аскольдового походу 860 року була в тому, що києво-русичі відчували велику необхідність відстояти своє місце в системі держав, причому найбільш великих і сильних, визначити свої кордони і свої інтереси, явити свої претензії на міжнародній арені. Усе це в тих умовах можливо було здійснити, тільки продемонструвавши свій військовий потенціал. Інакше не було ніяких надій на те, що такі держави, як Візантія, укладуть з новим політичним утворенням дипломатичні (включно з торговими) угоди. Згідно зі свідченнями святого Патріарха Фотія Великого, імператор Михаїл III вирядив до Києва єпископа та священиків, і на Русі навіть було засновано окрему єпархію (митрополію).

Таким чином, Аскольдове хрещення стало подією широкого міжнародного значення.  Воно – відправна точка  християнізації Руси-України. Промислом Божим Київська Русь стала на шлях Христового світла. Цей шлях Русі освятив своєю мученицькою смертю Аскольд Київський, охрещений під Покровом Цариці Небесної, яка стала Заступницею Святої Київської Русі.

Правда,  сам процес виявився надто складним і тривалим і мусив перейти багато стадій і карколомних рубежів.Як оповідає «Літопис руський»,  882 року  життя Аскольда було перерване підступним убивством. Новгородський воєвода Олег зрадницьки вбив Аскольда під час мирних переговорів. Владу в Києві захопила язичницька династія Рюриковичів. Є всі підстави вважати, що події 882 року були сплановані й організовані антихристиянською опозицією Аскольда. Бо навряд чи зміг би Олег захопити добре укріплену столицю Київської Русі.

Місце вбивства й поховання Аскольда з часом дістало збережену й донині назву – Аскольдова могила. З давніх часів на місці Аскольдової могили існувала церква Святого Миколи. Пізніше там було побудовано жіночий монастир, а у XII ст. – чоловічий. У 1809 році на Аскольдовій могилі звели невелику кам’яну церкву.З липня в 1937 року. територію Аскольдової могили передали під парковий павільйон. У 1998 році церкву Святого Миколи відбудували, і тепер вона належить Українській греко-католицькій церкві.

Принагідно нагадаємо, що27 червня 2013 року з нагоди 1025-ліття Хрещення Руси-України Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату  причислив до лику святих Князя Аскольда-Миколая.  Він канонізований  одночасно канонізували в двох ликах святості: як Благовірного Князя, і як Мученика. Окрім того, князя Аскольда-Миколая проголосили Першомучеником.

Доля  вбивці першого хрестителя Руси-України відома. Після вчиненого злочину він прожив тридцять років.  І, як оповідає  «Повість минулих літ», помер від укусу змії. А місце вірогідного поховання  князя Олега  (віщого Олега) – на Щакавиці, тому пагорбі, де зараз обсерваторія Київського національного університету імені Тараса  Шевченка. Але це інша історія.

Віктор Вербич