Ви ж пам’ятаєте квн-номер про дівчину, яка розповідала міфічній Галі про те, що вона в маршрутці. Ця історія мала чимало продовжень і декілька мільйонів переглядів. Напевно таких «Галь» в громадському транспорті є чимало і вони роблять своє діло, формуючи настрій пасажирів та загальну атмосферу.

Ми звикли до людей, які оточують нас щоденно: колектив – на роботі, сім’я – вдома, друзі – на здибанках. Спілкування з такими людьми, його розвиток та вплив на нас ми мінімально можемо передбачити. Зовсім інші справа – стихійні групи людей. Ті ж черги в магазинах, скупчення людей  на масових заходах або навіть поїздка у ліфті. Тут нас переважно оточують люди незнайомі і спрогнозувати їх вплив на наш настрій – неможливо.

Проїзд в громадському транспорті здається багатьом справою недалекою. Ну а що: кинув торбу на плечі, навушники – у вуха і їдеш тих декілька зупинок. Насправді ж ми часто не помічаємо, що саме такі поїздки «роблять» наш день: хтось подарував посмішку – гарний настрій на весь день, інший – наступить на ногу або нагрубить, і тоді ти справжній злюка-бобер протягом всього дня.

Кожна маршрутка або, як зараз модно говорити, «маршрутівка» має свою атмосферу. Якщо хочете, навіть свою душу. Хоча ми всі рідко задумуємось про таке. Що ж впливає на цю «душу», а в підсумку – і на наш настрій? Таких штук можна назвати чимало.

Хтось може не погодитись, але багато пасажирів звертає увагу на номер маршрутки. Десь на підсвідомому рівні нам симпатизують одні цифри і нервують інші. От сів ти у десятку, а не вісімку – і все, вже все тобі не так. Є й такі унікуми, які просто чекають свою цифру, навіть якщо у потрібному напрямку їдуть й інші маршрутки.

Наступна особливість – зовнішній вигляд. Хоча для Луцька ця фішка не дає сильного варіанту для вибору, адже більшість міський маршруток знаходяться приблизно в однаковому стані та кольорі.  Тому їздимо ми в майже однаковісіньких стареньких автобусах вітчизняного виробництва і з цим нічого не поробиш.

Для людей «продвинутих» важлива наявність вай-фаю та кондиціонерів. Хоча це не про наш громадський транспорт. Лучани наперед готові до того, що єдиним кондиціонером у міських маршрутках є відкриті вікна та люки. Саме тому більшість городян не звертає увагу на ці речі, аби просто не псувати собі настрій. Куди більше народ звертає увагу на речі реальніші. Наприклад, на той же стан сидінь, чистоту і на те, яка музика грає в транспорті.

Хоча, знаєте, напевно, найбільше на наш настрій все ж впливають живі істоти, себто, люди. Хоча милий собачина чи котик теж можуть надихнути на позитив, та все ж нам подібні людиська – ключові фактори настрою пасажирів. Нещодавно зі мною трапилася пригода, яка суттєво покращила настрій як мінімум двадцятьом змученим лучанам, що поверталися в маршрутці після важкого робочого дня або навчання. Здавалось би, проста ситуація: «міфічна» нічия гривня, яку як естафетну паличку протягом двадцяти хвилин передавали між собою пасажири та водій. Ніби і нічого вартого уваги, але все ж хтось пожартував, інший підхопив. Всього за декілька хвилин похмурі міни змінили усмішки і втомлені пасажири повеселіли.

Такі ситуації – не рідкість. Хоча є і зворотні. Жінки, які хамлять, коли їм поступаєшся місцем, або ж водії-невігласи, що ледве не битися лізуть. Зрештою, ніхто з нас не застрахований від того, щоб під впливом поганого настрою зіпсувати його ще комусь. Хочеться не так. Хочеться, щоб протягом короткочасних поїздок у громадському транспорті ми дарували одне одному лише позитив. Щоб міфічна Галя почула: «Альо, Галя, я в маршруткє. Галя, тут так кайфово, користуйся громадським транспортом». Але чи реально це…