Ще вчора це здавалося кінцем світу. Як, як можна прожити хоч день без дорогих серцю «Вконтакте» чи «Однокласників»?! Та пройшло кілька днів — й істерика потихеньку спадає. Виявляється, жити можна…

Трохи, правда, треба напружитися, але то не смертельно. Дуже цікаво спостерігати, як наше (і не тільки) суспільство реагує на нововведення української влади в галузі інформаційної безпеки. Хтось прийняв, як належне, тільки пожурив владу, чому не заборонили російські соцмережі ще три роки тому, коли почалася українсько-російська війна? Дехто в ступорі, бо не уявляє, як тепер спілкуватися з друзями й родичами в Росії. А скільки крику про наступ на свободу слова і сповзання українськоїв лади до авторитаризму! Дуже дивно чути це навіть від відомих журналістів і нардепів. Але кожен має свою думку, і це право у нас ніхто не може відібрати.

Та найбільше розчаровані підлітки і молодь, які життя не уявляють без «Вк». Навіть пророкували бунт «малоліток» із перекриттям доріг, щоб повернули їхню улюблену соцмережу. Хоча сотню підлітків із плакатами «Без  «ВК» життя не миле!» підстінами Адміністрації Президента хтось таки організував. Але дарма так погано думають про нашу молодь. Вона виявилася куди розумнішою за деякихдорослих. Як підлітки зависають у цій соцмережі — розповідати не треба. І сама не раз пояснювала своїй дитині, що не може віртуальний світ замінити живе спілкування з друзями, і що краще піднятися й піти в гості до подруги у сусідній під’їзд чи будинок, ніж строчити одне одному повідомлення. «Мам, ти нічого не розумієш! За вікном 21  століття!» Може й не розумію, бо не просиджую вільний час у чатах, а  коли випадає вільна хвилина — ліпше книгу почитаю, ніж вбивати час у комп’ютерних іграх. А коли хочу почути друзів — просто їм телефоную. Першого дня, коли провайдер заблокував санкційні російські соцмережі, донька спробувала обійти заборону, використавши якусь там анонсовану програму. Та вженаступного дня видалила всі свої дані  і сказала  «Па-па» «Вконтакте», чим неабияк мене подивувала. Буде дружи титепер  у  «Фейсбуці». І  світ  не перевернувся, і  земля з орбіти не  зійшла…

Добре, а щоробити тим, у кого бізнес зав’язаний був на цих інтернет-ресурсах? Тут порадити нічого не можу. Теж, напевне, шукати інший ресурс і нових покупців. Мало одягати вишиванку і співати «Ще не вмерли…», треба чимось і пожертвувати заради своєї країни, яка веде бій за свою незалежність із північним сусідом. Хоча б тому, що тисячі українських синів вже поклали на алтар України своє життя. І наша  жертва у порівнянні з їхньою—не просто мізерна, навіть не порівнювана. Знаю, мені заперечать: а ліпецька фабрика «Рошен» хіба не фінансувала ворога?  А  українські мільйонери, які й досі мають в окупованому Криму нерухомість і бізнес, хіба не годуютьйого? А чому досі закривають очі на проросійську діяльність медіа, фінансованих проросійськими олігархами, які не приховують своєї антиукраїнської суті? Все так. Але не опускаймося до  рівня нашої влади. Українці вже довели, що можновладці їх не достойні…

Аз приводу родичів у Росії, то наше спілкування у соцмережах  навряд можна вважати повноцінним.  Бо по той бік  ордону не  дрімаюче   о ФСБ та кремлівська  пропаганда відбили охоту у громадян РФ до  відвертого й щирого спілкування з «украми». А про здоров’я та погоду, якщо  кому цікаво, можна і по телефону поговорити. Вони все одно більше вірять Кісельову і зомбоящику, ніж родичам з України. Знаю з власного досвіду. Бо свого двоюрідного брата з Камчатки, якого ніколи не бачила, зустріла в «Одноклассниках», де він виклав фото із ще не окупованого  Донецька, куди він прилетів на «роботу» в лютому 2014. А перед цим, як зізнався мимоволі мені у переписці, він бачив наш Майдан, з чого роблю висновки, що братик мій міг бути і серед тітушок, які вбивали українських активістів на київських вулицях. Хочеться вірити, що це не так. Впевнена, що поїхав він в Україну не за переконаннями, а як людина, яка мала судимість за скоєну ДТП. І на щось ФСБ його купило. Як старша за віком, спробувала присоромити його, що він, українець по татові й по мамі, приїхав вбивати українців. Після гарячих  історичних дискусій довелося поставити крапку у нашому спілкуванні до кращих часів, якщо вони ще будуть. Хай історія нас розсудить. Ось і чекаю, поки  прокинеться совість  і  голос  генів в українці в Росії…

Щоб зрозуміти, чи правильно зробила українська влада, запровадивши санкції на російські інформаційні ресурси, варто почути реакцію іншої сторони. Зрозуміло, там не в захваті від цього кроку. І як тільки нас не поливають! Що погано ворогові — те добре  нам. Те, що соцмережі вРосії — не  просто іграшка для громадян, щоб постити свої фото із відпочинку чи похвалитися вдалим селфі чи новим автомобілем, а серйозна інформаційна зброя, свідчить хоча  б той факт, що  контроль  над ними планує здійснювати навіть Росгвардія. Про це  заявив днями  перший заступник  командуючого військами Росгвардії генерал-полковник Сергій Меліков. Він зазначив, що починається підготовка ІТ-спеціалістів, які могли б проводити моніторинг соціальних мереж. Такі навчальні групи вже працюють  у Новосибірському військовому інституті. Кремль робить все, щоб росіяни не змогли організуватися через  соцмережі для протестів проти влади.

А ми стільки роківнавіть  не  замислювалися, користуючисьзвичними Яндексом, mail.ru та іншими російськими ресурсами, якою потужною зброєю вони можуть стати і стали в руках ворога. Не треба нагадувати, через які мережі вербувалися російські  найманці на Майдан і війну на  Донбасі, де створювалися закриті антиукраїнські групи й велася шалена антиукраїнська пропаганда. Хто володіє інформацією — той володіє світом. І у гібридній війні, яку веде Росія проти України, недооцінювати роль соцмереж можуть люди або далекі від інформаційних технологій, або просто недалекі. Десятки тисяч документів, фінансових і політичних, щоденно проходили через пошту mail.ru. Величезна кількість українських державних службовців мають там пошту. І офіційні email-и  наших держструктур — це  в основному ящики mail.ru і  yandex.ru.  І все  це — після трьох років війни! Щоказати, коли рахунки найбільших українських державних підприємств знаходяться (чи знаходилися донедавна) у російських банках. Як же тяжко відрізає Україна російську пуповину…

 Ніна РОМАНЮК