Нещодавно якось переглядав свій диплом (юрфаку) і звернув увагу на перелік предметів. Навіяло на деякі нехороші роздуми про вищу освіту.

Я взагалі вважав і вважаю, що і середню і вищу освіту необхідно радикально реформувати, адже вона не відповідає вимогам часу, не готує дітей і молодь до життя в реальних умовах, перевантажена теорією і обмежена практикою. Забирає забагато часу при тому, що на виході дає майже нульовий коефіцієнт корисної дії.

Візьмемо, до прикладу, таку метафору: ви хочете справити враження на дівчину, яка вам сподобалася, тому вирішили навчитися грати на гітарі і пішли в умовну “школу”. У вас сяють очі, ви горите бажанням яйкнайшвидше опанувати музичний інструмент і з нетерпінням чекаєте кожного уроку.

У школі викладають багато предметів. На одному вам розповідають історію створення гітари. На іншому – про гітари різних народів світу. На третьому – про вплив гітари на формування світової музичної культури. На четвертому – теорію музики, ви вчитеся читати і писати ноти. О, так, це цікаво і важливо, без цього неможливо навчитися грати, і ви вже так хочете взяти перший акорд, але гітару у руки вам ще не дають. Так проходить рік. Ви зазубрюєте на пам’ять масу інформації, щоб здати заліки і екзамени. І думаєте, може, вже на другому курсі заграю?

Другий курс. Вам розповідають про будову гітари, і те, у яких стилях і напрямках музики можна використовувати цей інструмент, на іншому предметі ви вивчаєте творчість відомих гітаристів, ви про це пишете реферати і курсові роботи, переписуючи своїми словами те, що писало до вас не одне покоління студентів. Але гітару у руки вам все ще не дають, ви не те, що досі не вмієте грати, ви навіть не знаєте, як правильно її тримати в руках. Може, нарешті, на третьому курсі буде практика?

На третьому курсі викладачі вам на пальцях пояснюють, як вправно вони колись грали на гітарі, ви вже можете розрізнити кожну ноту на слух, відчути фальш, насвистіти мелодію по написаним нотам, але гітару в руку – ннніт… Вже якось і бажання пропало вчитися, і дівчина та, яка вам подобалася, вже давно вийшла заміж, а ви все ще ходите вчитися грати на гітарі, вже й самі не розуміючи чому і навіщо.

На четвертому курсі у вас практика і ви думаєте – нарешті! Вас посилають на концерт, дозволяють постояти за кулісами і поспостерігати за живим виконанням гітарної партії і навіть вам пощастило після концерту подати справжньому гітаристу його чохол від гітари. Все, четвертий рік навчання закінчився, на п’ятому закріпили все пройдене і видали на руки документ – “гітарист широкого профілю”. Ви нарешті берете у руки свою гітару і… не можете зіграти навіть “Кузнєчика”. Питаєте, а чому так, а вам відповідають: “Ну, так треба було проситися у музичні гурти, аби там вам час від часу дозволяли грати на репетиціях”.

А ваш, умовно, однокласник-трієчник, який ці роки потратив на більш корисні справи, теж раптом вирішив стати гітаристом, купив гітару, вивчив ноти, переглянув кілька навчальних відео, і заграв за пару місяців.

Це про прірву між теорією (яка, безумовно, теж треба) і практикою, яка просто необхідна, але якої майже немає у класичній освіті, яка останнім часом почала істотно програвати різноманітним конкретизованим курсам і тренінгам, які все частіше доводять свою якість, ефективність і переваги.

Має бути вузький підхід до чіткого практичного предмету навчання, і після отримання документу про освіту випускник має бути готовим до виконання завдань, а не вчитися на роботі по-ходу діла, створюючи проблеми собі, роботодавцю і людям.

P.S. Анекдот: Після закінчення медінституту я боюся лікуватися у наших лікарів, особливо – моїх одногрупників.