«Не дайте піднятися, а бийте до останнього. Це жорстоко, але по-іншому не можна».

Український  інформаційний  простір  на початку цього  місяця  сколихнула подія, що  сталася  у  Чернігові, де  дівчата  на  очах  однолітків  так  відгамселили  14-річну  дівчинку, що  та  потрапила  в  лікарню  зі  струсом  мозку. Ба, все  відбувалося практично на  очах дорослих, які  не  втрутилися  і  мовчки проходили  повз  дівчачі  розборки.

І  ніби  не  дивно, що  не ризикують  сьогодні   навіть  дорослі  дядьки  зачіпати  підліткову  зграю, бо  самі  ризикують  стати  її  жертвою.  Свою  силу вони  відчувають саме  у  зграї, натовпі, бо  поодинці  вони  — ніхто. Не  тому, що  погані, зіпсовані, просто  ще  дуже   молоді.

Стадний  інстинкт  для  підліткового  віку — явище  не  з  розряду  соціофеномену. Так  було  завжди. Навіть  у   радянські  часи  з  їх  жовтенятсько-піонерським і  комсомольським  вихованням.  Тоді  нас виховували на  вірність ідеям марксизму –ленінізму  у  піонерських  ланках, загонах, дружинах, прищеплюючи   радянський  колективізм. Тепер  через   відсутність  ідеологічного  компоненту  у  виховному  процесі наших дітей   виховує  вулиця, Інтернет, трохи школа  і  ще  менше  вічно  зайняті   батьки.

Коли  щовечора  йду  з  роботи  повз  торгово-розважальний  комплекс «Порт Сіті», де  тусуються   підліткові  компанії  з  усього  Луцька,  до  почуття  цілком  природної  злості  на   ці екзальтовані  підліткові  натовпи  додається  ще  й співчуття. Так  тупо  вбивати  свій  час  за  пляшкою  пива  і  пакетом соняшникового  насіння  чи  чипсів  можуть  тільки  молоді. Але хіба тільки ці діти  винні, що вони такі?

Абсолютно  не  захищаю  учасниць    кривавого  побоїща у Чернігові, боронь  Боже. Як  показали  чернігівські  події, ця  підліткова  банда  тримала  в  страхові  цілий район і  не раз влаштовувала показові  бійки-розбірки. Її  учасниці, серед  яких  була  і  студентка педагогічного  вишу, неабияк  хизуються  цим  на  своїх  відео-одкровеннях. Вони  кинули  виклик  суспільству  і  вже, здається, втратили  будь-які   гальма.  Урок перевиховання  ремінцем  по  м’якому  місцю  чи  навіть спецшкола для  важких  підлітків  можуть  вже не допомогти.

Але  чому  саме  ця  подія так  збурила  наші  ЗМІ, ніби  до  цього  подібних  дівчачих  боїв  без  правил  ніколи  не  було?!  Та  вони  відбуваються  постійно вже   багато  років. Тільки  ми , як  страуси, ховаємо  голови  в  пісок  і  робимо вигляд, що  нічого страшного  немає, що дівчача  чи  жіноча  жорстокість — це швидше  виняток з правил, а  не  норма  поведінки.

Згадайте, як  нещодавно  дівчатка-підлітки, здається, з  Харкова, хотіли  заштовхати подругу у петлю  на  новобудові. А скільки  шкільних  бійок  ставали  здобутком  соціальних  мереж. Хоча  шкільні  розбірки  були  завжди.

Ствердитися  за  рахунок слабшого, принизити  його, затравити «не  таких» — для  шкільного  середовища проблема  геть  не нова. Про це  був  радянський  фільм «Опудало», в  якому  у 80-их  роках  дебютувала  як  актриса  маленька  донька  Алли  Пугачової  Крістіна Орбакайте.  Однак  ніколи бійки  школярів  не  були  такими  кривавими, а  дівчатка  не  поводилися  як  гладіатори  на  арені  бою.  Ось  тут  є  над  чим  замислитися і  психологам, і батькам.

Звісно, ніхто не вчить своїх  доньок  кулаками  розмахувати. Але  звідкись  же  вони  черпають  цей  досвід. Ходити далеко  не  треба —Інтернет. Він  аж  кишить пропагандою  насильства  і  культом  сили. Головне, виявляється, не просто  побитися, а  злити  відеоролик  в  соцмережі, щоб  поціновувачі  могли оцінити «красу  гри»  і  виставити  бали за  бій.

Не вірила, поки  сама  не  покопалася  в  цьому  смітнику. «Завжди  в  таких  ситуаціях  знайдеться хлопець-істеричка, який буде  скавуліти, як  сучка, але  ніколи  не полізе  розтягувати  дівок», «нормально  так  спочатку  скинула,  бадьоро, тільки  удар  з ноги  явно  не поставлений», «тому що  в  бік била, треба  було   в  голову», «але хоч  викинула  вона  її  нормально» — це  лише  кілька  коментарів  «Вконтакет» під  відео  з  дівчачою  бійкою.

Ідемо   далі  й  натрапляємо  на  запрошення до  гри  Celebrety GirlFight  і пояснення до неї: «Коли назріває  конфлікт  між дівчатами, не можна  вгадати,  чим  він  закінчиться. Хоча, чому  не  можна, він переходить до дівчачої  бійки, тобто  бої  без  правил. Пускаються  в  хід нігтики, видирається  волосся  і оздоблюється особа   численними  синцями. Серйозні  дівчачі  бійки – це непередбачуваний поворот  подій  і  можна спробувати  свої  сили  тут  і  зараз. У віртуальному  світі  можна  робити  все, навіть  бити  дівчаток, до того  ж ви  одна  з  них. Суперниця  повинна  отримати по  повній програмі, тому підфарбуйте  їй очі красивими  фінгалами і не дайте піднятися, а бийте до останнього. Це жорстоко, але по-іншому не можна. Якщо дати слабину, будете лежати  і  отримувати  удари. Цього не можна допустити, тому боріться до останнього і завжди  ухиляйтеся  від  ударів, якщо  бажаєте  святкувати  перемогу. Поєдинок повинен проходити за всіма правилами. Не варто переживати за нігті, які  ви зламаєте,  про свою суперницю і  про зачіску, так як волосся  завжди може   допомогти, якщо  потрібно  прикрасити  обличчя конкурентки  об  коліно. Кулачні  поєдинки  дівчат – це  спосіб  довести  свою досконалість, свою  силу  і  міць. Суперниця  завжди  може  хитрувати, тому не варто  розслаблятися, краще  наваляйте  своїй  суперниці  по  повній  програмі». Така  собі  детальна  інструкція  до  кулачних боїв  і  головний   меседж — ти найсильніша, а значить   найдосконаліша, сила ֫ —це  все. От  і  стараються  наші  дівчатка  йти  в  ногу з  модою, гамселять  подружок  на   шкільких   подвір’ях  і  у дворах  не гірше, ніж   хлопці.

Вперше про  дівчачі бої  я  почула  випадково  в  автобусі, не повірите, ще  в  90-их роках!  Їхала  з  Каменя-Каширського  до  Луцька  і  випадково  підслухала розмову  двох дівчат-студенток, які  сиділи  позаду  мене. Одна  з них із захопленням  розповідала, як  вони «махалися»  біля  клубу  з  «дєвками». Сільські  дівчата, втілення  жіночності  та  цноти, сьорбнувши  самогону перед танцями,  умить  перетворилися на  войовничих   амазонок.

Від  почутого   у мене  самої   волосся  ледь  не  дибки  стало. Бо  в  часи  моєї  молодості   про  таке й  подумати   було  соромно. Потім  знайомий  міліціонер  розповідав, як  він був  свідком  дівчачої  бійки: «Видовище.  я  тобі скажу,   не  для  слабонервних. А  хлопці  стояли  і  ржали, ніхто  не  пискнув  навіть, щоб  розняти  дурних  бабів.  Не  доведи, щоб  така  в   жінки  комусь  попалася!»  Пройшло  якихось  двадцять  років  і  дівчачі  бої  з  розряду  подій  надзвичайних , як  бачимо, стали  явищем  абсолютно   звичним   і   навіть  престижним! «Вот  вам «тлетворное  влияние  Запада, — сказала  б героїня-управдом  із   фільму «Діамантова рука».  І мала  б  рацію.

Дівочі   бої  без  правил  давно  увійшли  у  меню легальних  розваг   наших нічних  клубів, де  дівчата-спортсменки  б’ються  до  крові, борсаючись  у  багнюці  чи  шоколаді. Це  ж  так еротично, так  видовищно!  Клієнти  готові  платити  за  таке  видовище  немалі  гроші. Чим  не  крутий  подарунок  для  чоловіків  на 23  лютого?  «Усі  глядачі  залишали  змагання  задоволеними, — радіє   власник   клубу “Міленіум” Микола  Лагодич, 36  років. — Ми  вже  проводили  в  себе  чемпіонат  України  з  чоловічих  боїв  без  правил. А  тепер  хочемо  регулярно  влаштовувати  і  жіночі змагання  в  багнюці. Наступні   запланували  на  січень» — це  місто  Трускавець, ще  2007  рік.  Не  вистачає  людям   адреналіну, що   зробиш. Може   війна  додала  його  трохи, не  до  жіночих  боїв  тепер, коли  бахкають  гармати  на  сході. Бажаючим   отримати  адреналінчику  — велкам, як  кажуть…

Ніна  РОМАНЮК