«Я щиро вдячний долі». Так називається книга спогадів Мирослава Стефанишина,що побачила світ у луцькому видавництві «Вежа-Друк». У цьому промовистому зізнанні відомого композитора (серед заслужених регалій маестро – титули Почесного професора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки,Заслуженого діяча мистецтв України) – непідробна,щиро-непафосна правда. Адже він зумів,не зрікшись покликання,талановито втілити своє «Я» у відповідності з концептуальними засадами «Наша дума,наша пісня не вмре,не загине» (Тарас Шевченко) та «Пісня буде поміж нас» (Володимир Івасюк).
Митець,який живе й творить на Волині,будучи галичанином за народженням і формуванням характеру (побачив світ у Бовшеві,що біля Галича; закінчив консерваторію у Львові) направду доводить свою українськість,продовжуючи та розвиваючи українські національні традиції. Ця глибина,істинно-непоказова,відлунює в його піснях ( а їх понад півтисячі),у його діяннях.
По-своєму невипадково,що творча біографія Мирослава Степановича Стефанишина фактично розпочалася у краю великих князів Романа,Данила (він же й король),Дмитра-Любарта,славетного гетьмана Івана Виговського – «батька» української звитяги під Конотопом,митців Лесі України та Ігоря Стравінського,лицарів-повстанців. Тут він працював хормейстером першого Волинського народного хору. Тут остаточно визначив свій творчий шлях композитора,розпочавши з «Пісні про Волинь».
«Навесні 1954-го я приїхав до Луцька,де ще ніколи не був. Місто видалося бідненьким – на станції не було навіть перону,тож довелося мені стрибати з підніжки просто на землю. Та неповторність природи вразила одразу: власне й мої тутешні пісні народилися від зв’язку з природою»,- зізнається Мирослав Стефанишин («П’ять років із Волинським народним хором»).
У книзі «Я щиро вдячний долі»,яка розпочинається вступним словом Ігоря Берестюка (Ольшевського) та звершується фотомозаїкою,- два розділи: «Дитинство,юність,родина,вчителі» та «Сучасники,учні,молодші колеги». У них – унікальні одкровення,довірлива сповідь Мирослава Стефанишина,митця,який своєю музикою талановито засвідчує безсмертну українську сутність у відповідності з Шевченковою аксіомою «Не вмирає душа наша». Зокрема маестро розповідає про свій пісенний Бовшів,про родину,славетних наставників Павла Муравського,Миколу Колессу…
У книзі – багато сторінок про творчу Волинь. У цьому контексті – спогади-роздуми про Михайла Головащенка,Олександра Самохваленка,хоровий відділ Луцького державного музичного училища,про Івана Секлія та Олександра Богачука,Віталія Бобицького та Гліба Сиротинського,Дмитра Паличка й Мирославу Сточанську,Олексу Ошуркевича та Ростислава Кушнірука,про «осередок талановитих митців» – Волинську організацію Національної ліги українських композиторів…
Зрештою,як справедливо зазначає Ігор Ольшевський (Берестюк),у книзі «Я щиро вдячний долі»,«вимальовуючи пензлем пам’яті кожен портрет,ніби виписуючи партію важливого інструмента в життєвій «партитурі»,творить композитор і свої спогади та статті про музику. Й читати їх,як і слухати композиції Маестро,- справжнє задоволення». У цьому,безумовно,переконається кожен,хто зуміє не розминутися з новою натхненною працею нашого славного і талановитого сучасника Мирослава Стефанишина,який живе і творить на Волині.