Придумати тему для чергового блогу було як ніколи важко. Вечір п’ятниці, кінець напруженого робочого тижня, закінчення дедлайну, бажання якнайскоріше відправитися в «люлю» – все це висіло над головою важким тягарем, який здавалось от-от приземлиться на довбешку та розіб’є її навпіл. В розпачі запитую себе: «Ну от чому не можна просто як в школі написати твірна тему: «Як я провів літо ». І тут мене осінило: чому ж не можна, це ж блог. 

Почавши розмірковувати над цією темою, зловив себе на цікавій думці: чомусь не пригадую, щоб писав твір на таку тему в школі. Або пам’ять після того як «стукнуло» чверть століття почала давати збій, або й справді наша шкільна програма оминула таку «суспільно важливу» тему. І як то ми без цього людьми повиростали…

Починаю мізкувати: що ж зазвичай пишуть в подібних творах. Чомусь мені здається, що там обов’язково щось має бути про село та пригоди в ньому. У мене сільські пригоди – це повернення додому, адже саме в селі на Рівненщині пройшло моє дитинство, юність. Та що там говорити, хоч останніх 7 років свого життя я переважно провів у місті, я ніколи не соромився того, що я з села. Скоріше навпаки – пишався цим. Тому писати про сільські пригоди, бійки та чвари не хочеться. Для мене село влітку, та й не тільки влітку – щось добре і світле, а ще – рідне. Асоціації – домашня мамина їжа і друзі дитинства, а головне – можливість абстрагуватися від роботи й проблем і просто поспати, вимкнувши телефон.

Окрім села, була й місто. Вже теж рідний Луцьк. Робота, кавування з друзями, смакування розливного пива й тараньки, перегляди фільмів, шопінги й прогулянки.

Літо – це ще й купа нових знайомств, спілкування по роботі з  Вірастюком, Дерев’янком і Наливайченком, селфі з Президентом Порошенком. Ну і ще, за хорошою традицією, «Бандерштат» в Луцьку. Купа старих-добрих облич, улюблені пісні, цікаві спікери і спогади.

По роботі влітку я забігав і на рідний факультет. Ох і ностальгія ж нахлинула. Мо то податися в аспірантуру, чим Мошкун не жартує?

Влітку я «одним оком» стежив за ЧС в недружній Росії і радів, коли наш Олександр Усик став абсолютним чемпіоном світу з боксу. Ну і ,звісно, як же без футболу: сотні матчів по ТБ і десятки на власні очі. До речі, про футбол. Шкодую, що в порівнянні з юнацькими роками не так часто цього літа міг похизуватися здертими від футбольних баталій колінами. Ви здивуєтесь, а це незабутні спогади дитинства.

Саме влітку я відсвяткував свій двадцять п’ятий день народження. Зрозумів, що дитинство вже далеко і за молодість треба триматися обома руками.

Напевно в дорослому віці те, як ти провів літо, залежить від того, з ким ти його провів. Для мене важливо було провести його в компаній рідних людей та коханої. І нехай я мовчатиму, коли хтось в компанії розповідатиме про те, як привіз з морів купу вражень, зіпсовану печінку й декілька пар «тапок» та «полотенець», але я точно знаю, що це літо було чудовим…І від цього ще більше хочеться у відпустку…

 Андрій Мошкун