Діалог з самим собою і винесення рішень не на свою користь. Бувало у вас таке? Певне, що так. Пригадайте, скільки разів так хотілося зробити якусь приємну річ, а все не вистачало часу і ми відкладали її на потім. «Книгу почитаю на вихідних, до рідних зателефоную завтра, запис в нотатнику зроблю у п’ятницю ввечері, торт для мами спечу наступного місяця, новий вид рукоділля випробую під час канікул, відпустки…»

Скільки раз ми відкладали ці справи на вільніший день, а у той день знову знаходилися якісь нові проблеми, і ми знову ховали  їх у шухляду, і так без кінця-краю… А час спливає, немов гірська ріка… А ми втрачаємо таку велику кількість приємних митей, важливість яких чомусь виявилася не надто переконливою під час переговорів із самим собою. Знову перемогли аргументи на користь нескінченних буденних справ…

Не хочеться чекати того дня, коли зрозуміємо, що життя пробігло повз нас, а ми цього й не помітили, як це сталося, адже були так сильно зайняті важливими справами. Хочеться навчитись вміти відкладати невідкладні справи (вибачте за тавтологію, але так воно і є…) Хочеться помічати життя…

Потрібно аби у щоденному щільному графіку у вас знайшлися хвилини на справи для душі. Це можуть бути теплі розмови з близькими людьми, різні захоплення, прочитання нової книги або просто політ у мрію. Недарма кажуть: «мріяти означає – жити».

Ми так часто кудись поспішаємо, як пасажир автобуса чи потяга, який так прагне дістатися певної мети. Але потрібно не забувати, що у цей час повз нас пропливають чудові пейзажі. І якщо у той момент ми не встигнемо впіймати ту скороминущу мить, то потім уже ніколи не зможемо її повернути. Потяг понесе нас далі.

Не пропускайте своїх неповторних світлин за вікном. Іноді у них заховано найприємніший спогад з процесу нашої подорожі –життя.