Ось уже минув рік, як я увійшла до офісу найкращої команди журналістів.  Я маю роботу, на яку ходжу із задоволенням, а це багато чого варте. Навчання-робота у 18? Якось вийшло поєднати…

Як Ви почували себе, коли йшли на першу роботу у житті? Мабуть, було страшно.. Але не мені. Коліна не трусились, руки не потіли. Мене зустріли посмішками і щирою допомогою. Це не просто колеги, до яких можна звернутися за мудрою порадою, це друзі, з якими можна щиро посміятися, поговорити на будь-яку тему. Не вірилося, що перша моя робота, перші власні гроші я отримаю за те, що дійсно вмію і люблю робити. Саме тоді почався рік мого дорослого життя. Після першого курсу працювати випусковим редактором – це класно! Знаєте, кажуть, коли зранку встаєш і думаєш: «Як же я не хочу йти на ту роботу», це вже все – пиши «пропало». Як не дивно, за цілий рік роботи в мене такого не було ніколи. Я відчувала себе частинкою єдиного механізму, який справді допомагає людям інформаційно. Мені варто пишатися тим, що 12 місяців я – член великої команди першого незалежного видання на Волині «Волинська правда».  Тут я отримала велику гору практики та навіть натхнення. Я навіть не відчувала того, що це робота, адже просто виконувала те, що я люблю і вмію.

Сесія-депресія?

Здається, цілий рік життя: бігати з університету на роботу і навпаки (вмію, можу, практикую). Навіть першу сесію склала на відмінно (лише 2 четвірки). А от з другою було важче. Був перший мій екзамен, про який я не можу не розповісти. Зарубіжна література. За 2 дні потрібно було вивчити 60 питань. За 20 хв до екзамену, сидячи на роботі, «гуглила» прикмети для студентів перед сесією, щось типу «халява прийди», «Як скласти іспит, нічого не вчивши». У школі я була щасливчиком щодо цього, якось все завжди «канало». Ну от і запаслася прикметами: зустрінеш вагітну жінку – складеш іспит, когось із правоохоронців – обов’язково «провалиш» його. І ось я на шляху до університету шукаю поглядом вагітних жінок і все таки знаходжу! І за нею стрімко мчить поліцейська автівка… Тут я зрозуміла, що не «гуглити» треба було, а вчити! Читати я люблю, але от часу для цього не знаходжу, бо предметів на спеціальності вистачає. Не знаючи, як буде проходити іспит, адже я вперше була на такій процедурі, готувала себе до найгіршого. Прийшла викладач і розпитувала, що ми прочитали на «індивідуальному». Охохо.. Кожен писав списки творів, а які ж мені написати… Вписала «Майстра і Маргариту», адже дивилася всі серії і трохи орієнтуюсь в образах. І бінго! Улюблений Булгаков ( він відразу став улюбленим і біографію у Вікіпедії я вивчила за 2 хв). Склала! По дорозі на роботу всю дорогу усміхалася і дякувала тій вагітній жінці. Все таки я щасливчик.

Та цього натхнення не вистачило на іспит з англійської. Там фортуна спочатку відвернулася від мене. За ніч написати 25 текстів англійською, а по дорозі в університет їх вивчити – круто (ні). Начиталась за ніч більше, ніж за весь курс і була готова до бою. І ось я ж найперша тягну екзаменаційний білет, бо, до того ж, поспішала на роботу. І там єдине питання з усього списку, яке я не зробила. Одне з 25 і треба ж було!  Світлано Федорівно (я знаю, ви читаєте:), це правда, я була готова до будь-чого іншого. Англійська – не моя сильна сторона, але я її вивчу, обіцяю. Я зрозуміла, скрізь треба викручуватися, але вміру і розумно. Адже викладачі дуже зляться, коли їм замилюють очі. Я вчуся на факультеті, де декан – найдобріша, найсвітліша, наймудріша і найбільш розуміюча людина у світі. Юрію Васильовичу, дякую, що змилувалися і дали шанс працювати вдвічі більше: за спеціальністю та на спеціальності.

Робота – не тягар, а насолода…

За рік я навчилася все встигати, хоч і відкладаю на останній день. Поєднувати роботу і навчання справді складно, але ці два семестри я пережила. Просто виправдовую все тим, що отримую хорошу практику у процесі роботи. Тут і редакторський аналіз, і синтаксис української мови і інколи мовна майстерність журналіста. Я вдячна усім, з ким працюю, вдячна шеф-редактору за таку сім’ю. Ну і звісно вдячна тому, хто мене запросив на цю роботу. Мабуть, без такої підтримки, я б ніколи не повірила у себе.