«Після  операції  ще не  встигнеш  від  наркозу  відійти, а над  душею  вже  стоїть  анестезіолог — давай. Хірург  теж   багатозначно  дивиться  на  тебе. У  мене  дитина  стогне, марить, не  вийшла з наркозу, а  він  стоїть, чекає, — розповідала  нещодавно  про  свої  митарства  в  луцькій лікарні  одна з моїх героїнь, проста  сільська  жінка з  сільської  глибинки,    багатодітна  матір, у якої  біда  в  сім’і  за  бідою, у якої  то  чоловік  хворий, то діти. — Не  витримала, пішла до завідуючого, все розказала. Мені  що, кажу, банк   пограбувати? Чи  хай  дитина  моя  вмирає, коли немає  чим заплатити  вашим  лікарям? За  ліки  всі  я  заплатила. А   більше  просто   не  маю». Він  викликав  їх, дав  прочухана, вже  до  мене  не  підходили. Тому  реформувати  нашу  медицину   і  змінювати  щось  треба.  Але  щоб   ще   гірше  не  стало…

Та куди вже гірше.   Що  хворіти  сьогодні  дорого —  знають  усі.  І жити недешево, але не  дай Боже захворіти.  Без бомбезного гаманця в лікарню навіть не  потикайся.  Моя   тітка  перед  Новим  роком  приїхала  із  Каменя-Каширського  до  Луцька за  направленням  лікаря  районної  лікарні, щоб  встановити  причини  втрати  свідомості. Зробила елементарне:  МРТ голови в обласній лікарні  і УЗД серця.   Витратила  1000  гривень, враховуючи квитки на автобус, а пенсія у  неї  1600 гривень.   Якщо   купити  всі   призначені  ліки  — в  одну  пенсію  не  вберешся. А  їсти   пенсіонерам  уже    не  треба?  За   комуналку   платити    теж?  Чи   хай  собі  помирають  без  обстежень   і  лікування, і  ще,   бажано,  до  пенсії?  Ото   економія  для   бюджету  буде. Що чекає цю категорію найнезахищеніших українців, хто платитиме за їхнє лікування, обстеження — ніхто  ані  пари з  вуст. Чекайте 2020 року, тоді  скажемо. А поки  лікуйтеся, як  лікувалися. Якщо маєте за що.  Багато  хто  так  і  помирає, щоб не  обтяжувати родину і  дітей  непомірними  витратами  на  лікування.

Ми  всі  живемо в очікуванні медичного апокаліпсису, дата приходу якого невпинно  наближається. Бо  саме  так  сприймають  анонсовану і розрекламовану  медичну  реформу, суть  якої  до  кінця  не  усвідомили  ще  й самі   медики, не  кажучи  вже  про  пересічних  українців. Але  інтуїтивно відчуваємо  одне: медичні  послуги  стануть  ще  дорожчими. Питання в іншому: хто за них платитиме? Сам пацієнт чи держава, як обіцяють  реформатори. І  кому по  кишені  будуть  ці  послуги?

Вже  у другій  половині  цього  року  обіцяють  старт  реформи  первинної ланки. Українцям  радять  шукати  собі  сімейного  лікаря, щоб  невдовзі  укласти з  ним  угоду  на  обслуговування. І тоді гроші  на кожного «підписаного» пацієнта держава перераховуватиме  конкретному  лікареві  поліклініки  чи  амбулаторії. Ось і вся суть першого  етапу реформи.   Ще обіцяють, що   обстеження  та  аналізи за  направленням  сімейного  лікаря, за  які  платять  сьогодні   пацієнти, будуть безкоштовними.  Якщо так — це  вже маленький прорив. Бо багато  українців   не  можуть  собі  дозволити й  таку розкіш. Масу деталей, що виникають у ході реалізації навіть цього першого кроку, не прописано  і  не пояснюється  навіть  медикам, не  кажучи  вже  про  пацієнтів.  Хоча  й тепер за прийом у сімейного чи дільничного  лікаря   ми, дякувати,  не   платимо.  Гроші  із  кишень  висмоктують  в  основному  аптеки  та  медична  допомога  у вторинній  та  третинній  ланці, коли  потрібні  серйозні  медичні втручання  та   лікуваня, коли  треба  оплачувати  не лише  вартість  медикаментів,  а й послуги  лікаря, медсестри, санітарки і,  звісно,  все  це  в  кишеню.

Реформатори  медицини  мало  дослухалися до  думок самих  медиків. І не дивно, бо перед ними стояло єдине завдання: оптимізувати або, простіше кажучи,  зменшити  витрати  на  охорону  здоров’я всіма  можливими  способами. Лікарі-практики, які вивчали  європейський досвід,  попереджали, що  ми  не  потягнемо  європейську модель охорони здоров’я. Бо у нас не  вистачить ні  ресурсів, ні  школи. Чи  можна в   умовах  української бідності й соціального  розшарування  винайти  ще  якийсь  велосипед?  Відомо, що  безкоштовної  медицини в  природі  не  існує.  Якщо  немає  страхової   медицини,  сподіватися, що  наш  бідний бюджет  покриє  всі  витрати  на  медичну  галузь, окрім  косметології  та  стоматології  (як  твердять  наші  урядовці) — це   щось   із   галузі  фантастики. Та що  чекає  на  українців  після 2020  року — про  це  воліють  поки  що  мовчати. Тіштеся  сімейними  лікарями  і  обіцяною  телемедициною  в  селах.

Там, де  ми  є  сьогодні в  Європі за рівнем захворюваності, смертності, за тривалістю життя, при  нашій забезпеченості  медичними закладами  й  кадрами,  геть не відповідає потенційним  можливостям  нашої  держави. Ми  стоїмо  навіть  нижче, ніж  наші  найближчі  сусіди — Білорусь, Росія, Молдова. Щоб  зменшити  кількість  хвороб, які  дають  високу смертність та інвалідність, а  це  серцево-судинні  та  онкопатології, потрібна  рання  і, головне, доступна  діагностика. При нинішніх можливостях біохімії можна зробити справжній прорив у ранній онкодіагностиці. Сьогодні в  державних лікарнях і в приватних медцентрах Волині є  можливість досліджувати серце, мозок, інші внутрішні органи, і  виявляти   групи  ризику  по інфарктах, інсультах, декомпенсаціях  різних  систем. Але  коштує  це  дуже  дорого як на  наші  мізерні  пенсії  і  зарплати.  Чи стане це   доступнішим  після  реформи  — питання  без відповідді. Лікарі   кажуть, що   операції  точно стануть  ще  дорожчими.

Є  ще  одна проблема. Наш український пофігізм у ставленні  до  свого  здоров’я. І з цим боротися  найважче. Ми перестали цінувати й любити  себе. Наших  людей, якщо  нічого не турбує, не заставиш піти в лікарню.  У минуле відійшли  радянські  профогляди, що проводилися хай не на такому  високому технологічному рівні, але дозволяли хоч якось контролювати стан здоров’я людей. Парадоксально, але  тепер, коли  медицина  в  технічному  плані  пішла   так далеко, маємо неймовірно високий рівень смертності. Тому  виховання відповідального  ставлення  до свого здоров’я  має  стати  ключовим акцентом  медичної реформи. На цьому наголошував  на  усіх  всеукраїнських  нарадах  і семінарах голова Волинської  асоціації підприємців в галузі медицини та фармації, головний  лікар ПП «Діагностичний центр» Микола  Цюх  ще  задовго до початку  реформування.   Усі   медичні  програми  мають  працювати  на  те, щоб людина усвідомила цю   свою  відповідальність. І  держава має стимулювати  цю  зацікавленість  і  давати мотивацію. Щоб  кожен з нас  розумів, наскільки  важливе  наше  здоров’я  для  нас самих  в  першу чергу. Іншої  альтернативи  просто немає. Бо здоров’я кожного з нас — на 70-80 відсотків — у наших руках. І  чим   більше  буде  людей, які  приходитимуть  до  лікаря  не  тоді, коли  щось   турбує, а  коли  все  добре, тим   здоровішим   буде  наше   суспільство. Тим менше ми витрачатимемо на  ліки, а   зекономлені  гроші —  на  приємніші речі — відпочинок, подорожі,  спорт. Отож варто  змінювати  пріоритети.

Ніна  РОМАНЮК