«Христос раждается – славіте, Христос с Небес – срящіте! – Христос  рождається – славіте, Христос з Небес – славіте!» – такими словами оспівує православна церква подію Різдва Христового. «Бог став людиною, щоби людина обожилася», – ці слова святителя Афанасія Олександрійського мимоволі згадуються у ці світлі дні, коли ми відзначаємо одне з найбільших християнських свят – Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.  Цього дня Церква згадує пришестя в світ Спасителя – народження в тілі Сина Божого.  Бог-Син – Друга особа Святої Трійці, заради спасіння роду людського від рабства гріха і смерті зійшов із Небес прийнявши Тіло від Духа Святого і Марії Діви і став Людиною. Тоді, у Віфлеємській печері сталося надзвичайно велике диво – Творець Всесвіту, предвічний Бог, народився як людина, в усьому подібна усім людям, окрім гріха. Бог-Слово, що предвічно народжується від Бога-Отця, народився тоді від Пречистої Діви Марії, яку церква називає тому Богородицею. «Діва днесь Пресущественнаго раждает, и земля вертеп Неприступному приносит: ангели с пастирьми славословят, волсві же со звіздою путішествуют: нас бо ради родися Oтроча младо, Предвічний Бог – Діва днесь Пресущого народжує, і земля вертеп Неприступному приносить, ангели з пастирями славословлять, і волхви з зіркою подорожують. Нас бо ради народилося Немовля, Предвічний Бог», – так словами кондаку Різдва Христового православна церква оспівує цю подію.

У цьому проявилася велика любов Бога до нас, адже Син Божий прийшов спасти грішний світ, сам ставши людиною, щоб перемогти смерть, яка увійшла із гріхом, Він сам прийняв смерть на Голгофському хресті, і Воскресши із мертвих переміг смерть.

Дуже гарні слова про значення Різдва Христового сказав святитель Іоанн Златоуст, – «О, невимовна благодать. Единородний, Сущий перше віків, неосяжний і безтілесний прийняв на Себе моє тлінне і видиме тіло. Для чого? Для того, щоб зробившись видимим, навчити, а навчивши, піднести нас до невидимого». Цікаво, що основну з цих  богословських істин – народження в тілі Сина Божого, який прийшов спасти світ, український народний геній втілив у словах багатьох усім відомих колядок.

Історія відзначення церквою свята Різдва Христового є доволі цікавою. У перші віки Християнства Різдво Христове відзначали в один день із святом на честь Хрещення Господнього в Іордані, і це свято, яке припадало на 6 січня, називалося грецькою мовою «Епіфанія» (букв. «явлення»), або Богоявлення.

Вперше святкування свята Епіфанії в історичних документах згадується під 200 роком у писаннях святого Климента Олександрійського. Основною причиною та суттю свята Богоявлення було згадування і прославлення явлення во плоті Сина Божого. А відзначення водночас подій Різдва і Хрещення Господнього було встановлене на противагу практиці представників єретичної течії гностицизму, зокрема, василідіан та докетів, які вважали, що Ісус з Назарету був простою людиною, із якою Христос (згідно гностичного лжевчення – Слово, або Розум благого Бога – творця не матеріального, а суто духовного світу) поєднався саме у момент Хрещення в Іордані. Гностики, між іншим, доволі урочисто відзначали свято на честь Хрещення Ісуса в Іордані. Отож, православна церква встановила і у себе урочисте свято Хрещення Господнього і назвала його Богоявленням, наголошуючи таким чином, що цього дня  Христос не став вперше Богом, а тільки явив себе Богом, поставши як Єдиний від Трійці, Син Божий у плоті. А щоби грунтовніше протиставити лжевченню гностиків православне розуміння  події Хрещення Господнього, церква стала приєднувати до спогаду про цю подію і спогад про Різдво Христове.

Таким чином, станом на початок IV століття Хрещення і Різдво святкувалися в один день, а саме 6 січня, під загальною назвою Богоявлення. Підставою для святкування цього свята 6 січня була не  історична відповідність цього числа дню Народження Христа-Спасителя, дата якого у Євангелії на названа, а таємниче розуміння співвідношення між першим і другим Адамом, між винуватцем гріха і смерті і Начальником життя і Спасителем людства від рабства гріха смерті.  «Другим Адамом» Христа-Спасителя називає, зокрема, у І Посланні до Коринфян святий апостол Павло: «бо як в Адамі всі вмирають, так і в Христі всі оживуть» (І Кор. 15:22). А народження Другого Адама – ​​Христа Древня Церква віднесла на той же день, коли, згідно книги Буття, був створений  перший Адам, – тобто шостий день творіння, але цьому шостому дню відповідало 6 число першого місяця римського календаря – януарія, тобто січня.

Традиція відзначати Різдво і Хрещення Господнє в один день 6 січня, до слова, зберіглася у деяких Церквах Сходу, зокрема, у Вірменській, де цього дня, відразу після урочистої  Літургії у храмах відбувається Велике освячення води.

Традиція відзначати свято Різдва Христового окремо від Хрещення 25 грудня виникла в першій половині IV століття в Римській церкві. Тоді 25 грудня у Римській імперії, де на той час поширення набув іранський культ бога сонця Мітри, відзначалося свято Dies natalis Solis Invicti – «День народження Непереможного сонця», яке якраз припадало на час, коли після зимового сонцестояння світловий день починав збільшуватися.  Перенесенням свята на 25 грудня церква, на противагу язичницькому культу сонця, вирішила урочисто відзначати народження Христа, який в Новому Завіті називається Сонцем Правди, світлом світу, Спасителем людей, Переможцем смерті.

Святкування Різдва Христового 25 грудня в Східній Церкві увійшло у практику пізніше, ніж в Західній, а саме – в другій половині IV століття. Вперше роздільне святкування Різдва Христового і Хрещення Господнього було введено в Константинопольської церкви близько 397 року за вказівкою імператора Аркадія, а також завдяки енергії і силі красномовства константинопільського архієпископа святителя Іоанна Златоуста. З Константинополя звичай святкувати Різдво 25 грудня поширився по всій Східній Церкві.

Встановлення святкування Різдва Христового 25 грудня мало ще  й історичні підстави. Зокрема, на думку деяких Отців Церкви III і IV ст. (Св. Іполит, Тертуліан, св. Іоанн Златоуст, св. Кирил Олександрійський, блаженний Августин), 25-е число грудня місяця історично найбільше відповідає дню самого народження Господа Ісуса Христа.

А за святом Хрещення Господнього, відповідно, залишилася назва «Богоявлення» оскільки, згідно Євангелія, при моменті Хрещення Христа-Спасителя в Іордані відбулося явлення Бога у Святій Трійці, про що говорить і  тропар свята: «Коли в Йордані хрестився Ти, Господи,  Троїчне явилося поклоніння: бо Родителя голос свідчив Тобі,  возлюбленим Сином Тебе називаючи;  і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився Ти, Христе Боже,  і світ просвітив, слава Тобі». І відзначається воно 6 січня.

Зауважимо, що оскільки наша українська церква дотримується традиції відзначення церковних свят за юліанським календарем, то, у відповідності із повсякденним світським календарем григоріанським, числа 25 грудня і 6 січня юліанського календаря припадають, за новим стилем, на 7 і 19 січня відповідно. Отож, «25 грудня» і «7 січня» не є датами «католицького і православного Різдва», а Східна Кафолічна Православна і Західна Римо-Католицька церкви святкують Різдво 25 грудня, при чому більшість помісних православних церков  неперехідні (не пов’язаних із рухомим пасхальним циклом)  свята  церковного року  відзначають за новим стилем.

Відзначення свята Різдва Христового у богослужінні Православної Церкви є урочистим і змістовним. До цього свята церква готує вірних спеціально встановленим Різдвяним постом, який розпочинається 28 (15 за ст.ст) листопада і триває до 6 січня (24 грудня), тобто до навечір’я Різдва Христового включно.

Богослужбові тексти свята Різдва Христового є доволі давніми, зокрема, автором вже цитованого нами кондака «Діва днесь» є візантійський піснетворець VI століття Роман Солодкоспівець. Мінеї (богослужбові книги зі змінними текстами богослужінь свят та дней пам’яті святих річного богослужбового кола) зі службами Різдву Христовому в цілому їх вигляді відомі з VIII століття. Авторами сучасних богослужбових текстів на Різдво Христове є, здебільшого, піснетворці VI-IX століть: святі Роман Солодкоспівець (кондак та ікос),  Андрій Критський (стихіри на Хвалітех), патріарх Константинопольський Герман (ряд стихир на «Господи возвах» і стихири на літії), Іоанн Дамаскін (багато з стихир вечірні, канон),  Косма Маіумскій (канон) та інші.

Обізнані з відправою Божесвтенної Літургії віряни можуть в день свята звернути увагу і на те, що замість піснеспіву «Святий Боже» співається піснеспів «Єліци во Христа креститеся, во Христа облекостеся – Усі, що в Христа Хрестилися у Христа зодягнулися», який є частиною чину Хрещення. Це пов’язане із тим, що у Древній Церкві існувала традиція охрещувати оглашенних (новонавернених, що готувалися до прийняття Хрещення) у дні великих церковних свят.

В українському народі Різдво Христове, як і Воскресіння Христове Пасха – найулюбленіше в році. Особливо це виражене у неповторних наших різнвяних народних піснях – колядках. До слова, у таких із них як, до прикладу, «Бог предвічний народився» та «Нова радість стала» український  народний геній висловив ті христологічні істини стосовно втілення Сина Божого, про які в часи Вселенських Соборів писали богослови – Отці Церкви.

Хочеться також у ці світлі різдвяні дні піднести до Господа молитву за те, аби на нашій багатостраждальній українській землі нарешті настав мир, щоби він, запанувавши у людських серцях, запанував і у житті,  у людських справах. І в Україні, і в усьому світі.

Костянтин Олексюк