Новий рік приходить до нас зі снігом, тріскучим морозом, мандариновим настроєм, корпоративними вечірками, сесійними проблемами, іспитами-заліками, солодкими подарунками, переглядами новорічно-різдвяних фільмів типу «Сам вдома» і йому подібних. Він приходить до нас із ранками в дитячих садках і школах.

Останні кілька років, якраз передноворічні дні є плацдармом для суперечок, сварок, образ і доводів своєї правоти. Як правило, такі суперечки закінчуються зіпсованим і зовсім не святковим настроєм, образами і, через злість, ще більшою впевненістю сторін у своїй правоті…

Справа в тому, на що часто списують всі наші біди. Я б сказав, що це модно. Мова йде про цинічну, підлу, підступну і жорстоку, неоголошену війну, яку на сході України розгорнула Російська Федерація.

Можливо, нашому північному сусідові треба і подякувати, бо ж він змусив українців стрепенутися і проснутися після майже сімдесятирічного радянського зомбування. Хто-зна, чи ми відмовилися б до цього часу від навали червоних героїв і їх вшановування? Може, в нас і досі наші села, міста і вулиці, були б названі на честь чужих не українських людей, які до України не мають жодного відношення.

Стрепенулися, хоч і дорогою ціною, але почали «скидати» із карти непотрібні пропагандистські назви. Хтось скаже, що не на часі, хтось скаже, що це проста імітація змін і реформ, але і це потрібно робити, без фанатизму, звичайно. Бо може вийти, як у відомій приказці про не дуже розумного чоловіка, якого змусили молитися Богу.

Чи варто, під декомунізацією розуміти радикальну зміну всього того, що було при «совєтах», на щось «нове»? Чи не стануть для нас, українців такі дії тими самими граблями, від яких вже на лобі живого місця не лишилось?

Не будемо робити докорінний аналіз всього процесу декомунізації, а зупинимось на одному факті, який є приводом для суперечок. Мова йде про те, що Діду Морозу, як одному із символів радянської епохи не місце серед новорічних чарівників і його потрібно «декомонізувати».

В роки російсько-української війни це питання почало все частіше лунати з екранів телевізорів, на сесіях органів місцевого самоврядування та й в розмовах пересічних українців. Здавалося б, відповідь очевидна – потрібно відмовлятися від усього, що пов`язувало нас із Росією. Але, як завжди, є «але» і навіть не одне.

В українців є два виходи, і, як кажуть, один кращий другого.

Як відомо, улюбленцем дітвори та й дорослих є святий Миколай Чудотворець, якого вшановують 19 грудня. Дітки з нетерпінням чекають цього свята, щоб швидше заглянути під подушку: «Що ж приніс святий Миколай?».

Багато активістів-противників Діда Мороза вважають, що святий Миколай є ідеальною кандидатурою на заміщення посади, яка стане вакантною після «відставки» Діда Мороза. Мовляв, з місією привітання народу з Новим роком і обдаровування подарунками дітвори чудово зможе впоратись Миколай.

Зможе, тим більше, що цього святого дуже шанують в народі та вважають покровителем моряків, подорожуючих, водіїв, воїнів, дітей. В молитві до нього звертаються всі, хто потребує допомоги, бо ж він Чудотворець.

Припустимо, що Діда Мороза «замінять» на Святого Миколая. Про старого бородатого діда з червоним носом забудуть. Тоді, героєм всіх новорічних ранків у дитячих навчальних закладах буде Миколай. І тут найголовніший камінь спотикання, який просто унеможливлює варіант «заміни». Справа в тому, що в християн Миколай Чудотворець – один з найбільш шанованих святих.

Християни (і західного, і східного обряду) під визначенням «святий» розуміють людину, яка прожила благочестиве життя, згідно церковних канонів і заповідей Божих. За вченням Церкви після смерті такі люди перебувають на небесах і моляться перед Богом за всіх людей.

Пам’ятаючи про те, що Миколай Чудотворець є святим, варто замислитися, а чи не буде постійне переодягання в нього, образою для всіх віруючих і для нього самого?

На мою думку, таке «використання» образу Святого Миколая може стати нічим іншим, як блюзнірством. За часів мого навчання у школі (та й зараз ці традиції нікуди не ділися) до дня святого Миколая проводили святкові ранки. Хтось виконував роль святого Миколая. Був у цього актора-школяра і костюм (як без нього?). Зазвичай, замість ряси використовували частину костюму Діда Мороза, а головний убір робили своїми силами. Як ви розумієте, це була саморобна митра (головний убір священиків, єпископів), як в Миколая. Тільки він був святим, а тут його роль виконуватиме учень…

Готуючи свій блог, я заглянув у всесвітню павутину. Виявляється, костюм Миколая можна без проблем замовити в онлайн-магазинах. Все справжнє. Це означає, що придбати собі єпископське облачення може кожен… Для когось це може видатися нормальним, але не для віруючих… Є речі, яких не можна просто так глузливо копіювати для забавок… Тут коментарі зайві.

Варто згадати, що про Діда Мороза є безліч анекдотів, його образ використовують у багатьох номерах гумористи. А жартуючи, можна і перейти межу дозволеного.

Якщо на секунди допустити, що Миколай займе місце Діда Мороза, то чи не сприйматимуть українці цього святого буденніше? Чи не зникне трепетне ставлення і шанування?

Близькому до «відставки» Діду Морозу найподібнішим є американський Санта Клаус. Це могла б бути «найбезболісніша» «рокіровка». Ніби і українці звикли до Санти, бо ж постійно ми дивимось американські та європейські різдвяно-новорічні фільми, де завжди є американський «Дід Мороз». Правда у персонажів є деякі відмінності: в одязі, у зовнішності, в транспорті (Санту возять олені). Як виявляється, класичний містер Клаус курить (його атрибутом є люлька) і ще й недобачає, бо завжди носить окуляри. Також, серед відмінностей і помічники, в Санти – ельфи, а в Діда Мороза – внучка Снігуронька.

Але головне, що спільним в обох дідусів є один атрибут – торба з подарунками. Функції в Санти такі ж, як і в звичного усім нам Діда – розносити всім діткам подарунки.

Для того, щоб порвати з усім «совєцьким» можна було б і зректися від Діда Мороза і оголосити головним гостем на новорічних святах української малечі, американського іммігранта Санта Клауса. Але тут запитання: а що б це дало? Ми просто змінили б одного чужого героя на іншого, такого ж чужого, але вже заморського.

До того ж, Санта Клаус по-суті є Святим Миколаєм. Бо імя Санта Клаус походить від Saint Nicholas, тобто святий Миколай.

То як повестися нам усім в цій ситуації? Може хай просто кожен виконує ту місію, яка «закріплена» за ним історично? Хай Дід Мороз приносить дітям на Новий рік подарунки під ялинку, веселить дорослих на їхніх корпоративних вечірках, хай буде героєм гумористичних номерів і анекдотів. А Святий Миколай хай приносить дітворі подарунки під подушки і залишиться шанованим серед дорослих українців угодником Божим, який буде чути наші молитви і просити Бога за нас.

І хай і Дід Мороз, і Святий Миколай приносять в домівки українців святковий настрій і вселяють віру в диво.

Андрій ПЕТРУШКО