Сьогодні певна увага суспільства прикута до проблеми гастролей артистів з Росії в Україні. Слід зазначити, що дана тема є дражливою з погляду кількох аспектів. Хотілося б зупинитися на одному з них.

В Росії є багаточисельна (як показала практика) категорія виконавців (як правило, т. з. «попсового» стилю), які в гонитві за грішми та іншими матеріальними та нематеріальними благами, свідомо «політизуються» і підтримують агресивний «курс партії та уряду». Вони виступають своєрідним «агітпропівським загоном» Кремля. Їх виступи в незаконно анексованому Криму, на окупованому росіянами Донбасі з підтримкою сепаратистів та окупантів є однією з складових т.з «гібридної війни», яку Москва веде проти України. Діяльність цих виконавців, окрім грошового еквіваленту, оцінюється Кремлем також у формі різного роду преференцій у вигляді «почесних грамот, вимпелів, медалей, орденів», а також «привітного» ставлення з боку кремлівського «наполеона» та його оточення.

Але така діяльність згаданих артистів суперечить чинному законодавству України, оскільки в’їзждають вони на тимчасово неконтрольовані українською владою території поза офіційними пунктами пропуску. Таким чином, якщо ти порушник законодавства країни, до якої маєш намір в’їхати, то не маєш ні на що ображатися і ні про які гастролі в нашій державі мови йти не може.

Після заборони в’їзду в Україну співачці Юлії Самойловій для участі в «Євробаченні-2017» ( через факт її участі у концертах в загарбаному Росією Криму у червні 2015 року, куди вона потрапила в обхід пунктів перетину кордону, контрольованих українськими прикордонниками), нещодавно ще ціла група російських виконавців ( пропагандистів – ?), отримали подібні відмови.

Це, своєю чергою, як і у випадку з Ю. Самойловою, викликало відповідний і негативний для України резонанс у ЗМІ сусідньої країни, з апелюванням кремлівських медіа до міжнародних правозахисних організацій, «висловленням цілком виправданого обурення», демонстрацією «людиноненависницької суті київського режиму» (особливо це було показово у випадку з Лолітою Мілявською, якій «безпідставно заборонили побачити маму та хвору доньку, які проживають у Києві»).

Разом із тим, відповідні сили в Україні також стали на захист «ображених» російських виконавців, мотивуючи це тезами про «культуру, музику, творчість поза політикою». Не слід говорити, що така позиція вирощених в Україні «космополітів» викликала «цілком зрозуміле нерозуміння» (даруйте за тавтологію) у помітної частини суспільства і призвела до цілого ряду вуличних (і не тільки) протистоянь та безладів, що знову ж таки, у відповідному контексті, демонструвалося російському глядачу мас-медійними ресурсами РФ.

На мій погляд, окреслена ситуація є передумовою до дестабілізації суспільного миру та спокою і не сприяє зміцненню монолітності держави та суспільства в Україні в умовах російської військової агресії.

І тут виникає цілком логічне питання: а може настав час відповідним вітчизняним державним органам та спеціальним відомствам ближче придивитися до тих персоналій (до слова, громадян нашої воюючої країни), які запрошують «русскую попсу» (майже весну) в Україну, провокуючи таким чином протистояння в українському суспільстві.

На мій погляд, якщо не буде запрошень, то ніхто з російських «музичних заробітчан» в Україну й не поткнеться, отож зникне подразник, який Москва більш-менш успішно, використовує для антиукраїнських інформаційних приводів.

Костянтин Олексюк