Рік бика: Медведчука і Коломойського з ганьбою зносять з політичної арени України - Волинь.Правда

Рік бика: Медведчука і Коломойського з ганьбою зносять з політичної арени України

Показати всі

Рік бика: Медведчука і Коломойського з ганьбою зносять з політичної арени України

Нещодавно минуло сто днів від моменту початку каденції новообраних міських голів та депутатів органів місцевого самоврядування. Це символічний строк, після якого, зазвичай, підбиваються перші підсумки. Однак, аналізувати підсумки роботи органів місцевого самоврядування на разі не так цікаво, як підсумки роботи нової адміністрації Сполучених Штатів, яка хоч ще й не перетнула відрізку в сто днів діяльності, проте, вже спровокувала лавину історичних подій для України. Більшість політичних аналітиків передбачали, що перемога Джозефа Байдена на президентських виборах у США істотно вплине на політичну ситуацію в України. Але навіть найрадикальніші і найсміливіші із них не наважилися озвучувати прогнози тих процесів, свідками яких ми стаємо вже сьогодні.

Нагадаю, що за китайським календарем 2020 рік був роком щура. А щур, як тварина, асоціюється з неприємними рисами: підлість, підступність, зрада… Однак, в українській політико-бізнесовій площині, з якої й виріс олігархат як явище, схоже, всі попередні 30 років незалежності були роками щурів, пацюків, які «з’їли» багатства українського народу. Як сказав не шанований мною депутат держдуми РФ Геннадій Зюганов: «Те, що комуністи набудували за 70 років, так звані демократи не можуть навіть пофарбувати». Але наші українські олігархи, перефразовуючи цю фразу, не збиралися фарбувати. А от розікрали за 30 років все. Та 2021 рік  за календарем східного циклу – рік бика, і в Україні цей бик, схоже, таки буйний, бо з перших двох ударів «вирубив» двох титанів української так званої «еліти» – прокремлівського олігарха Віктора Медведчука та просто олігарха Ігоря Коломойського. Пригадаємо, а як ці двоє взагалі стали олігархами і чому їх не посунули від корита раніше.

«ДЄДИ ВАЄВАЛІ» НЕ ЗА ТИХ: БАТЬКО АГЕНТА КДБ – ПРИСЛУЖНИК НАЦИСТІВ?

Спочатку трохи про «фашизм». Російська пропаганда, рупором якої в Україні є в тому числі й Віктор Медведчук та його інформаційні канали в Україні, методично вбиває в голови своєї цільової аудиторії, що внаслідок подій на Майдані до влади прийшли «українські націоналісти», які встановили в країні «фашизм». Це про владу Петра Порошенка, однак, про його реальні, а не телевізійні, стосунки з Медведчуком дещо пізніше.

На зміну так званій «хунті» прийшов демократично обраний Володимир Зеленський, але і він в підсумку, за словами соратника Медведчука – Вадима Рабіновича, виявився «фашистським дияволом». Звісно, нардепи не несуть відповідальності за свої висловлювання у парламенті, хоча, як на мене, за такі порівняння «рупору» ОПЗЖ мало б «прилетіти» у відповідь, хоча б у вигляді дисциплінарного стягнення за порушення депутатської етики.

Всі ми розуміємо, що більшість електорату Опозиційної платформи «За життя» – «ностальгувальники» за Радянським Союзом («руськім міром»),  найбільшою перемогою якого була перемога над фашизмом та нацизмом  у роки Другої світової війни. І я не впевнений, що  виборці ОПЗЖ знали, що батько їхнього лідера, Віктора Медведчука, Володимир Медведчук,  у роки німецької окупації з квітня 1942 по листопад 1943 року працював у трудовому відділі німецьких окупаційних військ – установі з використання робочої сили, основним завданням якої було виконання завдань німецької адміністрації щодо примусового вивезення до Німеччини працездатної української молоді. Це щодо того, як і де «дєди ваєвалі» і хто кому фашист.

В кожного адекватного громадянина України немає сумніву з приводу того, що і Віктор Медведчук і Вадим Рабінович і вся та їхня «гоп-контора» під назвою ОПЗЖ – мерзота ще та, яка точно має сидіти на нарах, а не в парламенті. Однак, на жаль, важко це собі уявити, але на сьомому році війни відкриті вороги України, відверта п’ята колона здобуває другий результат на парламентських виборах. На щастя, цього не достатньо, аби стратегічно впливати на повістку дня в Україні, втім, на жаль, цілком достатньо для того, аби вставляти палки в колеса побудові незалежної соборної України.

Сходження Віктора Медведчука на український політичний олімп відбулося не раптово, тому важливо час від часу нагадувати читачу і виборцю, як це відбувалося, аби наш виборець не втрачав відчуття цілісності сюжету українських політичних тридцятилітніх баталій і не заплутався у причинно-наслідкових зв’язках. Виборця з короткою політичною пам’яттю легко ввести в оману, тож не втомлюємося повторювати життєвий шлях представників так званої політичної «еліти» України.

Своє сходження на вершину влади і багатства Віктор Медведчук розпочав у 1972 році. Тоді він працював звичайним сортувальником цеху експедиції періодичних видань Київського призалізничного пошштаму, а ще – «позаштатним працівником міліції», простіше кажучи – «стукачем». Можливо, на таку «співпрацю» з органами довелося піти після того, як батько повернувся із заслання у Сибір, де відбув 8 років покарання за співпрацю із німцями в роки війни (за версією Медведчуків – за те, що був членом Організації Українських Націоналістів). У 1972 році Віктор Медведчук не пройшов конкурсу на юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, однак, мабуть, «органи» допомогли, і його зарахували 12 вересня 1972 року відповідно до наказу МВССО УРСР.

Вже через два роки навчання майбутній юрист отримав реальний термін покарання – 2 роки тюрми за побиття неповнолітнього. Однак, і тут, мабуть, «органи» втрутилися – апеляційний суд скасував вирок, направив справу на дорозслідування, її перекваліфікували, і, в решті-решт, просто зам’яли. Напевно, Медведчук був студентом так собі, бо 1975 року його відрахували з вузу, однак, сам міністр освіти СРСР своїм наказом повернув його в лави студентів. Приблизно в той же час Віктор Медведчук опинився у списках агентури КДБ СРСР.

У 1978 році Медведчуку довелося віддавати «борг батьківщині», а точніше – «органам», які забезпечили йому диплом юриста. Віктора Володимировича призначили «ручним» адвокатом у резонансних справах за обвинуваченням поетів Юрія Литвинова, Василя Стуса та директора Чорнобильської АЕС Віктора Брюханова. Чи варто нагадувати про трагічну долю Василя Стуса і резонанс, який в Україні викликала книжка «Справа Василя Стуса» про той судовий процес і роль у ньому Медведчука? Так робив свою кар’єру, будучи на негласній службі в «органах», майбутній олігарх, йдучи по трупах, у прямому розумінні цього слова. Вже у 1990 році він став Президентом спілки адвокатів України.

Після розвалу СРСР і зникнення КДБ так званий «адвоКАТ» Медведчук створив адвокатську компанію «Бі. Ай. М» спільно із Григорієм Суркісом. Одним із основних профілей компанії була реєстрація фірм у офшорних зонах. У 1997 році розпочалася його політична кар’єра в Україні – він переміг у окрузі № 171 з результатом 94,16% голосів. У 1998 році вдруге переобрався депутатом і став заступником голови Верховної Ради України, з 2001 року – член фракції Соціал-демократичної партії України (Об’єднаної). У 2002 році втретє стає депутатом і вже стає лідером СДПУ(О) та очолює Адміністрацію Президента України Леоніда Кучми. Однак, після завершення другої каденції Леоніда Даниловича і перемоги Помаранчевої Революції політична кар’єра агента КДБ в Україні пішла на спад, він очолював партію СДПУ(О) до 2007 року, а далі про Віктора Медведчука забули на довгий час, так як в Партію регіонів, одним із творців якої, до речі, був Петро Порошенко, і яка у той час стрімко набирала політичну вагу, його не взяли.

У 2013-2014 роках Віктор Медведчук став однією із мішеней активістів Революції Гідності, так як до того проводив підривну діяльність в Україні, фінансуючи громадську організацію «Український вибір», яка активно виступала за федералізацію України та митний союз із Росією. Здавалось би, після перемоги Революції Гідності таким, як Медведчук, мало б стати тісно в Україні і в кращому випадку вони б опинилися за кордоном, десь по сусідству із президентом-втікачем Віктором Януковичем, в гіршому – на лаві підсудних поряд із регіоналом Олександром Єфремовим. Однак, після приходу до влади президента з Майдану – Петра Порошенка (пам’ятаємо, що він один із засновників Партії регіонів) стається щось немислиме – Віктор Медведчук повертається у велику політику в якійсь абсолютно незрозумілій іпостасі. Фактично, Президент України Петро Порошенко робить його представником України по врегулюванню конфлікту на Донбасі, де Росія фактично повним ходом веде повномасштабну війну з використанням регулярної армії, бронетехніки і тяжкої артилерії. Він, не займаючи жодної державної посади, веде переговори, домовляється про обмін полоненими, безумовно, має доступ до інформації з грифом «цілком таємно». Це не налазить ні на яку голову, однак, «Порох» переконує: «Так треба, бо він в Кремлі – свій».

Те, що Віктора Медведчука у переговорну групу «всунув» саме Президент України Петро Порошенко підтверджує тодішній міністр закордонних справ Павло Клімкін.

«У мінський процес його запросив Порошенко. І з самого початку була ідея, щоб Медведчук доклався до звільнення (полонених). Але потім, я так розумію, Медведчука використовували як додатковий канал якоїсь комунікацїі з Путіним. Я не знаю, чи використовували у 2014 році, але далі використовували», – заявив Клімкін.

У свою чергу Петро Порошенко викручується, як в’юн на сковорідці. Ось у 2019 році підконтрольний Порошенку «5 канал» вустами лояльного до Порошенка політика Романа Безсмертного повідомляє: «Медведчука до мінського процесу залучив не Порошенко, а Путін».

А ось  3 березня цього року Петро Порошенко «заспівав» по-іншому: «В рамках нормандського формату на роль комунікатора між Києвом та Москвою визначили Медведчука. Чому я на це свідомо погодився, розуміючи власні політико-репутаційні ризики? Правда ж не так важко передбачити, що в майбутньому мені спробують виставити за це рахунок? Та тому що тисячі людей перебували на той час у полоні як заручники Кремля. І щоб їх звільнити, я готовий був мати справу хоч з чортом лисим».

Не хочеться згадувати про те, ЯК ті люди потрапили у полон, хоча б ті ж самі моряки, яким наказали йти через Керченську переправу, розуміючи всі ризики їхнього потрапляння в лапи Росії.

Виходить як в тому анекдоті: ви або хрестика зніміть, або труси надіньте. Та картинка стає куди яснішою, якщо розглядати її крізь призму не політики, а бізнесу. У 2017 році журналісти телепрограми «Схеми» виявили, що Служба безпеки України на чолі з Василем Грицаком  заблокувала роботу 16-м традиційним компаніям-імпортерам зрідженого газу в Україну під приводом причетності до терористичних організацій на Сході України. Натомість на ринок ввійшли чотири нові компанії: «Глуско Україна», «Креатив Трейдинг», Wexler Global LP (Велика Британія) і Gikka Limited (Британські Виргінські острови), що пов’язані з кумом Володимира Путіна Медведчуком. На той час Віктор Медведчук – вже чи не найбагатша людина в Україні.

«Волинь.Правда» писала, що у цьому бізнесі, цілком ймовірно, були задіяні всі троє: Володимир Путін, Петро Порошенко та Віктор Медведчук. Про справжні стосунки Путіна і Порошенка Україна дізналася зі «злитих» телефонних розмов, а їхнє миле прощання: «Жму руку – обнімаю» взагалі стало мемом. Особисто мені – огидно. Рівень лицемірства просто зашкалює. Ви могли б уявити, якби у розпал Другої світової війни Уінстон Черчіль у телефонній розмові з Адольфом Гітлером сказав: «Жму руку», а той йому у відповідь: «Обнімаю». Ні? Я теж. І жодному історику такого в кошмарному сні не наснилося б, але це є реальність якою ми живемо з 2014 року.

Отже, пам’ятаємо, що кума Путіна, прокремлівського олігарха Віктора Медведчука, відвертого ворога України, який вважає сам факт її незалежності «історичною помилкою» і не приховує свого ворожого ставлення до українців, як нації,  у велику політику України повернув один із засновників Партії регіонів, олігарх і за сумісництвом постмайданівський президент України Петро Порошенко, який, як виявилось пізніше, цілком можливо, міг мати спільний бізнес з Медведчуком і Путіним на ринку скрапленого газу. На цьому по Медведчуку поки зупиняємось і переходимо до наступного олігарха Ігоря Коломойського.

КІНЕЦЬ ЕПОХИ «БЄНІ»

Якщо навіть міністр внутрішніх справ Арсен Аваков до останнього не вірив, що РНБО запровадить санкції проти Віктора Медведчука, то що говорити про пересічних українців? Для багатьох це було як грім серед ясного неба, такого кроку від Президента Володимира Зеленського майже ніхто не очікував. І якщо санкції проти Медведчука стали повною несподіванкою, то проблеми Ігоря Коломойського вже давно були явними і питання, коли нарешті «прорве», було питанням часу. «Прорвало» досить швидко.

Нагадаємо, в США розглядається справа проти Ігоря Коломойського щодо відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме – виведених через ланцюг афілійованих фірм коштів з «Приватбанку». Якщо дуже коротко, то Коломойський з партнерами видавали власним фірмам величезні кредити за рахунок коштів вкладників банку. Такі дії могли призвести до краху найбільшого банку України, а відтак і всієї банківської системи. Націоналізація «Приватбанку» дозволила уникнути дефолту, однак, фінансову «діру» довелося латати бюджетними коштами. Ігор Коломойський подав домагається визнання націоналізації незаконною та стягнення з держави Україна 2 мільярди доларів компенсації.

В ідеалі, в Україні Ігор Коломойський мав би нести кримінальну відповідальність. Але, звісно ж, без потужного сигналу із Заходу ніхто в Україні не наважувався б розпочинати подібні процеси. І ось сигнал пролунав.  Спочатку суд конфіскував нерухомість олігарха у Штатах, а нині його позбавили американської візи. Як пояснив виданню Апостроф відомий політтехнолог-республіканець Дейн Уотерс ці санкції носять швидше політичний характер, аніж економічно-фінансовий, і слугують певним сигналом для Володимира Зеленського. Американцям не подобається те, що олігарх має достатні важелі впливу в Україні, настільки, що одного його бажання достатньо, аби змінити в країні главу Уряду. Тож тепер значною мірою від Володимира Зеленського залежить подальший розвиток подій. В штатах очікують, що український президент розправиться з олігархом, однак, аналітики припускають, що на Банковій спробують «приручити» лідера фінансово-промислового клану.

Ігор Коломойський не приховував, що «вболівав» за перемогу Володимира Зеленського. І це створило певний відсоток антирейтингу новоспеченому політику, вчорашньому шоу-мену. Однак, це не завадило вибороти перемогу над «гетьманом» з розгромним рахунком. Безумовно, контроль олігарха над новообраним президентом був тотальним. Адже без Ігоря Валерійовича Володимир Олександрович був як один у полі: ні ЗМІ, ні фінансів, ні команди професіоналів, ні досвіду управління державою. Офіс президента очолив адвокат Коломойського Андрій Богдан, а у партію «Слуга народу» увійшла ціла група людей Коломойського, одним із лідерів якої був блогер Олександр Дубінський. В Україну повернувся волинянин Ігор Палиця, друг і соратник Ігоря Коломойського. Він взяв участь у парламентських виборах, переміг у Луцьку, і спільно з іншими депутатами-мажоритарниками утворив депутатську групу, яка згодом отримала назву «За майбутнє» і переросла в партію.

Однак, з самого початку було очевидно, що моноліт «Слуги народу» примарний і так звана монобільшість розсиплеться дуже швидко. Володимиру Зеленському необхідно було виходити із залежності від олігарха. Тому конфлікти були неминучими. Заміна Андрія Богдана на Дениса Єрмака стала вже явною ознакою того, що між президентом та олігархом пробігла чорна кішка. Володимир Зеленський намагався балансувати між кількома недружньо  налаштованими проти нього групами: крайніми прокремлівськими силами (Медведчук-Рабінович), поміркованим проросійським крилом (Бойко-Льовочкін), ахметівським крилом, фінансово-промисловою групою «Приват», «соросятами», поміркованим прозахідним крилом та крайніми націоналістами. «Волинь.Правда» у своєму аналітичному матеріалі назвала цю складну для гаранта політичну ситуацію «подвійним оточенням». Парадоксально, але, не дивлячись на фактичну відсутність політичних союзників, рейтинг президента Зеленського довгий час лишається високим, а за лютий цього року спостерігається навіть невеличкий ріст.

Тим часом хмари над депутатами з орбіти Ігоря Коломойського згущаються. Після потрапляння у санкційний список Олександра Дубінського виключили із фракції президентської партії, тож він утворив власне міжфракційне депутатське об’єднання «Дубіна». Яка назва, на такий «дубовий» електорат, схоже, вона і розрахована. Не те, що «За майбутнє», яке в народі охрестили «За майбах»  (один із найдорожчих автомобілів). Але, як пишуть аналітики, від цього «майбаха» вже почали відлітати колеса. З риторики таких ще вчора близьких до Ігоря Валерійовича політиків і діячів, як Арсен Аваков, Дмитро Разумков і що найбільш показово – Ігор Палиця,  чітко прослідковується окремий, незалежний від олігарха курс. Схоже, він став занадто токсичним, навіть для найближчого оточення. Наприклад, Ігор Палиця наголошує, що Коломойський йому друг, але не партер. Давньогрецький філософ Аристотель казав: «Платон мені друг, але істина дорожче». Ось це щось схоже: «Коломойський мені друг, але бізнес дорожче». До речі, спільний бізнес у цих друзів таки є, не так давно ЗМІ публікували інформацію про те, що олігарх Коломойський та син Ігоря Палиці відкрили на Прикарпатті нафтопереробні комплекси та компанії з виробництва боєприпасів.

Між іншим, запровадження санкцій проти Ігоря Коломойського стало можливим лише тому, що він свого часу, з 2014 по 2015 роки, обіймав державну посаду – очолював Дніпропетровську ОДА. Та в підсумку Петро Олексійович несе політичну відповідальність і за «воскреслого» Віктора Медведчука, і за свавілля Ігоря Коломойського, який «розгулявся» за час каденції Порошенка. І ця політична відповідальність перетворилася у 25% проти 75% на виборах, і щось мені підказує, що вирватися в лідери у Петра Олексійовича вже не вийде.

В той час як у Володимира Зеленського всі козирі на руках – високі рейтинги та посильна підтримка Заходу, який очікує більш радикальних дій по ліквідації олігархату в Україні. Санкції проти Віктора Медведчука та Ігоря Коломойського сприйняли на «ура» навіть ті, хто не підтримував його на президентських виборах. Після таких ударів, логічно, «посипалася» низка депутатів з орбіти Медведчука та Коломойського. А це означає, що монобільшість може перестати існувати. Та й не виключено, що у найближчих планах – «зачистка» парламенту від уламків ОПЗЖ і різного роду «дубін».

Тож якщо Президент України налаштований серйозно, а поки що, схоже, так воно і є, вже найближчим часом ми можемо почути про відкриття кримінальних проваджень в Україні проти Коломойського та Медведчука. Найближчі місяці стануть вирішальними і для Володимира Зеленського і для України, якщо він послабить тиск – різко втратить свої рейтинги і міжнародну підтримку, а олігархат «відіграє» ситуацію назад. Якщо ж дотисне «Бєню» і кума Путіна, на що Захід і розраховує, то й всім іншим олігархам доведеться пакувати валізи, а українцям очікувати на дуже круті зміни в країні, на які ми чекаємо вже тридцять років. Хто ж наступний з українських політиків та олігархів може бути мішненню Заходу та президентського оточення? За інсайдерською інформацією американське правосуддя починає цікавитися Юрієм Луценком, бездипломного юриста, колишнього генпрокурора при Петру Порошенку, самим Петром Порошенком, «великим сином українського народу» з ізраїльським паспортом – Вадмом Рабіновичем, а також – аграрним мільярдером Олегом Бахматюком. Про них та інших – у наступних матеріалах «Волинь.Правди».

Роман Колюхов    

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *