Богдан Шиба: На Волині не буде виконуватися жоден закон України, а законом буде слово Палиці - Волинь.Правда

Богдан Шиба: На Волині не буде виконуватися жоден закон України, а законом буде слово Палиці

Показати всі

Богдан Шиба: На Волині не буде виконуватися жоден закон України, а законом буде слово Палиці

Про що пошкодували лучани після другого туру виборів мера, чому Волинь перетворюється на «феодальну вотчину» Ігоря Палиці, чому «За майбутнє» гірша за Партію регіонів, чому зменшення ціни на газ для населення – зло для української економіки, чому не слід зачаровуватися Олексієм Навальним та як Росія може «всунути» українцям Віктора Медведчука наступним президентом – ексклюзивне інтерв’ю «Волинь.Правди» з політиком, міським головою Луцька 2006-2010 років Богданом Шибою.

Доброго дня, Богдане Павловичу, сьогодні ми записуємо перше інтерв’ю «Волинь.Правди» у 2021 році. Дуже приємно, що це інтерв’ю саме з Вами, адже Ви для наших читачів завжди дуже цікава особистість.   

Доброго дня, дякую, дуже приємно.

«ВСІ ПИТАННЯ В МІСТІ ЛУЦЬКУ ВИРІШУЄ ДАЛЕКО НЕ МІСЬКА РАДА І ТИМ БІЛЬШЕ НЕ ЛУЧАНИ, А ОДНА ЛЮДИНА, ПРІЗВИЩЕ ЯКОЇ ВІДОМЕ», БОГДАН ШИБА

Почнімо із підсумків минулорічних подій. Незважаючи на дуже високий результат, все ж перемогти Вам у другому турі виборів міського голови не вдалося. Чи стало це для Вас сильним розчаруванням і чого, на Вашу думку, не вистачило для перемоги?

Це не могло в мене викликати розчарування, оскільки я не звик зачаровуватись. Але я розумів, що таку потужну машину, яку вибудувало угруповання Коломойського-Палиці на Волині за багато років, з першого разу подолати чи розхитати практично неможливо. Хоча певні сподівання в мене були. Але це була надія на лучан, бо моїх власних сил недостатньо. Занадто багато було вкладено у «феодалізацію» Волині цією групою за останні вісім років. І тому ці вибори виборами важко було назвати. Тому що від самого початку всіх кандидатів від інших партій, за винятком «Майбаха», «обробили», або, якщо вони мали шанси вийти в другий тур, то їх намагалися нейтралізували. І ключові фігури, які мали б шанси на цих виборах, наприклад, такі, як Андрій Покровський чи Тарас Яковлєв, на вибори не пішли. Якби ці люди пішли на вибори, то була б зовсім інша гра, і не факт, що Ігор Поліщук потрапив би в другий тур. Але, на жаль, шляхом приватизації місцевих осередків політичних сил, які вони представляють, таких політиків взяли під контроль і усунули від участі у виборах.

Наскільки я спостерігав за діячами виборчого штабу Ігоря Поліщука, то можу сказати, що вони були впевнені в остаточній перемозі ще в першому турі. Тому я ще з більшим ентузіазмом пішов на вибори, хоч мені й не вдалося із жодною із партій домовитися про спільну кампанію. Деякі партії, такі, як «Голос», самі подавали пропозиції, а через кілька днів перелякано відмовлялися. Тобто різні структури (навіть на центральному рівні!) були оброблені в той чи інший спосіб. Тому довелося опиратися виключно на лучан, людей, які вболівають за долю міста і прагнуть зберегти це місто вільним, а не зробити його чиєюсь «феодальною вотчиною». Я вважаю, що понад 19 тисяч лучан, які за мене проголосували – це надзвичайно велика сила.

На жаль, дуже багато людей не пішло на вибори. Якби вони  пішли, то не голосували б за «Майбах», оскільки розчарувалися в самій ідеї виборів, називаючи їх вибором без вибору. Їм навіювали думку, що яке б прізвище не було у кандидата від Ігоря Палиці – він виграє. Однак багато людей після другого туру підходили до мене і казали: «А можна ж було й виграти! А я на вибори не пішов».

На Вашу думку, боротьба у другому турі виборів була чесною?

По-перше, у нас в Україні і в Луцьку зокрема надзвичайно низька правова культура. Тому законодавство використовується маніпулятивно. І олігархічні сили працюють на межі, а то й за межею дозволеного законом. Скажімо, раз у законі прямо не зазначено, що не можна вчителів на список брати і потім перевіряти, які бюлетені вони кидали, отже, так можна робити. Це доволі жорсткий адмінресурс, який не тільки за межею Конституції і чинного законодавства, а вже навіть за межами моралі і здорового глузду.

А яку би відповідальність несли вчителі, якби не проголосували так, як хотілося б тим, хто це робив?

Напевно, вони боялися, що їх звільнять з роботи.

То залякування якісь були все ж таки?

Однозначно. Адже списки складалися перед виборами і заносилися в штаб у приміщення «Директорії». Потім туди заходили директори шкіл і завучі, які мали проконтролювати увесь процес. Тим більше, у другому турі бюлетень був простий, і коли людина кидала його в урну – відразу видно було, за кого вона проголосувала. По-друге, місцеві магнати застосували «безпрєдєльний» (в українській мові навіть слова такого нема) чорний піар. «Аверс» випускав в ефір майже щодня відверто брехливі сюжети, повністю вигадані. Я навіть не знаю, як після такого ці люди можуть називати себе журналістами. Далі була випущена «чорнушна» газета з фіктивними реквізитами. Але за стилем неважко здогадатися, хто її готував. За останній тиждень перед виборами цю газету занесли в кожну квартиру, кожну хату. Не можу стверджувати, що люди повірили «цьому», але багато лучан бридились після того йти на вибори. Я спілкувався з багатьма людьми, і вони казали: «Ми розуміємо, що все це брехня, але після такого стає зрозумілим, що це вже не вибори». І боротися з тим неможливо. Якщо подати до суду – суд буде тягнутися півтора року. Відтак опоненти працювали повністю за межами правового поля, але знаючи, що їм за це нічого не буде.

То можна сказати, що така ситуація виникла через недосконале законодавство?

Справа навіть не у законодавстві. Справа у відсутності культури правової поведінки. Бо законодавство наше не гірше і не краще, ніж в інших країнах, але в цивілізованих країнах достатньо важелів, щоб одного серйозно покарати, після чого всі інші будуть боятися. Зафіксувати порушення виборчого законодавства дуже важко, ще важче довести цей факт у суді, і все це треба зробити до закінчення голосування. Тож культури правової поведінки у нас немає, і той, хто веде свою виборчу кампанію по закону – приречений програти.

Ви залишаєтесь політиком чи політика для Вас – це вже пройдений етап у житті? Які у Вас зараз життєві пріоритети і завдання?

Ці вибори були тільки початком справжньої політики. Бо  розумію, що в Україні і на Волині відбулася «феодалізація». В кожному регіоні якийсь «феодал» взяв ситуацію під свій контроль. Я розумію, що з першого разу не вдасться цю фортецю якось розхитати, тому потрібно діяти цілеспрямовано. Зроблено перший крок, а далі будемо думати і працювати над тим, щоб повернути демократичну систему виборів і повноцінне місцеве самоврядування: все, що було напрацьоване у Луцьку, коли влада поважала, а часом навіть і боялася лучан.

Взяти хоча б приклад із переоблаштуванням одного із корпусів пологового будинку під госпіталь для хворих на COVID-19. Я спостерігав за тією сесією міської ради онлайн. Сесія ще не розпочалася, а з того корпусу вже вивозили речі, які належали пологовому будинку, і завозили ліжка та обладнання для госпіталю. Як таке може бути? Рішення ще ж немає! Отже, всі знають, що міська рада за це гарантовано проголосує. Цей факт якнайочевидніше підтверджує, що всі питання в місті Луцьку вирішує далеко не міська рада і тим більше не лучани, їх вирішує одна людина, прізвище якої відоме. От ця людина так вирішила – і все, так має бути. Це вже «феодалізм». І його не так то просто подолати.

В цьому контексті доречно згадати, що в Україні завершилася реформа децентралізації і проведено укрупнення районів. Відтепер місцеві ради мають право розпоряджатися землями за межами населених пунктів, а ринок сільськогосподарських земель вже відкритий. На Вашу думку, в комплексі, децентралізація і ринок землі – це нові можливості чи приховані загрози для України і Волині?

Нам вже казали, що від легалізації видобутку бурштину бюджет області буде мати два мільярди гривень щороку. Де ці гроші? А підприємство «Волиньприродресурс», яке мало займатися видобутком бурштину, наскільки мені відомо, збиткове, і з ним виникли якісь проблеми, там змінили керівника. Де ці мільярди? Я за реформи, але в умовах «феодалізму» ці реформи обов’язково приведуть до біди. Бо справжні реформи можна здійснити тільки за умов дотримання законодавства і рівності перед законом. Коли ж у нас один «пацієнт» має тіньові доходи більші, ніж всі мешканці Волинської області… Ви розумієте, які б рішення будь-яка державна структура формально не ухвалювала, згадане  угруповання буде контролювати всі процеси, і всі найкращі ділянки землі в кінцевому результаті перейдуть під контроль цієї групи. Вже й так люди позбавлені доходів, а якщо забрати ще й землю – куди мають подітися?

Виїжджати.

Так, українцям доведеться виїжджати, а на наших землях створять «полігон». Мені здається, що «феодальна» влада того й очікує, що люди самі кудись повтікають. Тому для того, щоб здійснювати таку складну реформу, необхідний виважений закон, чіткі механізми його виконання і механізми захисту права селян на землю. В чинному законі таких механізмів немає, він такий, що відразу дозволить магнатам, які захопили владу, придумати схеми, за допомогою яких людей залишать без клаптика землі.

Як у Вас зараз складаються стосунки із міським головою Ігорем Поліщуком? Можливо, ще зарано давати оцінку новообраному меру, та все ж у Вас, як у досвідченого політика зі стажем управління містом, можливо, є якісь зауваження чи підказки?

Ще нема про що говорити, бо минуло заледве два з половиною місяці після виборів. Хоча, команда, яка перемогла, і перед тим правила містом, тому можна говорити про результати неповних чотирьох років. Я за ці роки не побачив системної і стратегічної роботи, зате побачив зневажливе ставлення до базових речей, таких, як Генеральний план міста, стратегія розвитку, промислового чи індустріального росту тощо. На це все ніхто не звертає уваги. На мою думку, головне у роботі міської ради – це стратегічне планування. Але наразі бачимо тільки точкові заходи заради піару.

«ПАРТІЯ РЕГІОНІВ» ХОЧА Б БУЛА ПОЛІТИЧНОЮ ПАРТІЄЮ, А «ЗА МАЙБУТНЄ» – ЗВИЧАЙНИЙ БІЗНЕСОВИЙ КЛАН», – БОГДАН ШИБА

Ви порівняли політичну структуру, яка фактично керує Волинню, з феодальним ладом, а особисто мені вона по своїй монолітності і рівню централізації ухвалення рішень чимось нагадує «Партію регіонів», яка свого часу здавалася «залізобетонною» і досить монолітною, однак рухнула за кілька місяців в результаті Майдану. За Вашим прогнозом, яке майбутнє у партії «За майбутнє»: задовольнить очікування волинян, танутиме поступово чи раптово розвалиться за лічені дні під впливом певних процесів державного і світового рівня?

Порівняння з «Партією регіонів» некоректне. Бо в «Партії регіонів» було багато людей, які тямили в державному управлінні. Зокрема, на Волині був досвідчений авторитетний і професійний державний управлінець Борис Петрович Климчук. Порівняйте його з будь-ким із партії «За майбутнє». У ній взагалі немає кваліфікованих державних менеджерів, це чисто бізнесова структура. Це люди, які розуміють державне управління як бізнес. А в бізнесі найголовніше – отримувати прибутки. Вони вважають, що державне управління – це бізнес, тому прагнуть отримувати свій «відсоток» з кожної державної програми. «За майбутнє» серйозно відрізняється від «Партії регіонів» і тому її майбутнє буде залежати від того, в який бік повернуться справи в Україні загалом. До сьогодні я оптимістичних ознак не бачив.

Згадайте, коли минулого року запроваджували карантин, то першим ділом не ставили завдання головам обласних адміністрацій виконувати постанови Кабміну і організовувати протипандемічні заходи, хоч саме на них ці обов’язки покладено законодавством. Натомість запросили до Президента Володимира Зеленського регіональних олігархів і запропонували їм «порулити». Згадайте, як харківський олігарх Олександр Ярославський відразу повернувся у Харків, зібрав своїх місцевих «побратимів», і вони викликали до себе «на килим» для доповіді голову облдержадміністрації. Уявляєте таке хоча б в якій-небудь цивілізованій країні?! Уже в той момент стало очевидним, що президентська вертикаль просто не вважає свої структури по всій Україні дієздатними, тому Офіс Президента відразу віддав кожен регіон на поталу місцевим олігархам. Ось це і є відповідь на Ваше запитання: чим відрізняється «Партія регіонів» від партії «За майбутнє». В першій були дійсно державні управлінці і менеджери, інше питання, що у їхній діяльності було багато корупційних схем, а фатальною помилкою став розворот України у бік Росії. Корабель «Україна», який 23 роки плив у бік Європи, не міг такого різкого розвороту витримати. Але «Партія регіонів» хоча б була політичною партією, а «За майбутнє» – звичайний бізнесовий клан. Цей клан дуже швидко «затріщить по швах», адже з дня на день розпочнуться жорстокі внутріусобні бої без правил за впливи і ресурси.

Декілька дзвіночків про те, що майбутнє у «За майбутнє» не таке вже й світле, вже прозвучало. Ні для кого не секрет, що Ігор Палиця у близьких стосунках із олігархом Ігорем Валерійовичем Коломойським, в якого не все гаразд у Сполучених Штатах, де проти нього тривають судові процеси. Окрім того, проти семи громадян України США ввели персональні санкції за втручання у вибори в США, в тому числі й проти депутата Олександра Дубінського, який перебуває чи не в найближчому колі оточення Ігоря Коломойського. До речі, сьогодні буде засідання фракції, на якому Дубінського, можливо, виключать з фракції… (інтерв’ю записане 25 січня до засідання парламентської фракції «Слуга народу», за декілька годин після запису інтерв’ю стало відомо, що Олександра Дубінського не виключили із фракції – ред.) Ви слідкуєте за цими процесами, аналізуєте для себе, як все це може позначитись на Україні і змінити розклад сил на Волині?

Конгрес Сполучених Штатів Америки вніс зміни у американське законодавство, і тепер бізнесмен або політик будь-якої країни може стати фігурантом розслідування у Штатах. Відповідні структури США отримали можливість надсилати запити у банк будь-якої країни, а той зобов’язаний надати їм інформацію. Зібрана інформація дозволить американським правоохоронцям розкрити будь-яку схему відмивання коштів. І це дуже серйозно, адже якщо банк відмовиться надати інформацію або попередить про такий запит свого клієнта, то його кореспондентський рахунок блокується і банк стає банкрутом в одну мить. Таким чином вже настав той момент, коли не тільки на Ігоря Коломойського чи якогось там Олександра Дубінського будуть в Америці до цивільного суду подавати. Це вже відразу всім вручать повідомлення про підозру у скоєнні злочину, і вони своє отримають.

На Вашу думку, це реально?  

Побачимо. Адже людям, які впродовж багатьох десятиліть розграбовують Україну, ніщо не може стати перешкодою, вони де хочеш можуть «виплисти». Наприклад, олігарх Дмитро Фірташ «сидить» у Віденській тюрмі. Але його приватні газові структури розпоряджаються 70% газу, який продається в Україні. Кілька днів тому його менеджер заявив, що ціна 6,99 гривень за куб газу – це не ринкова ціна. Вони відразу ж подадуть до суду. Таким чином, олігарх Фірташ скористається тим, що наша влада зробила популістський крок і нібито знизила тарифи на газ. Газу у сховищах у фірташівських структур вистачає на рік, тож вони будуть продовжувати його постачати споживачам. І за кожен куб газу виставлять різницю в ціні уряду України. І уряд  з бюджету, тобто з наших кишень, буде платити їм мільярди гривень тієї різниці. Зробили популістський крок – знизили ціну, але ж наслідки настануть потім.

Потрібно розуміти, що газова система України повністю контролюється олігархами і вони не упустять ні копієчки – все витягнуть з кишень українців. Тому популістські рішення уряду ні до чого хорошого не призведуть. Як можна директивно зменшувати ціну на газ, якщо із серпня минулого року в Україні діє ринок газу? Не так реформи повинні робитися. Погоджуюся, у нас висока ціна на газ. Але ж кожному, хто не може її платити, нараховується субсидія, а заможні люди платять повну ціну. Ось це справедлива система. А коли просто знижується ціна на газ, то вона знижується і для багатих, і для бідних.

Я просто паралелі наводжу, адже та сама історія була з Коломойським і «ПриватБанком». Здається, правильне рішення – націоналізували банк у безвихідній ситуації і, аби не допустити краху банківської системи України, все всім компенсували з бюджету, тобто з наших кишень. Тепер Коломойський судиться і хоче визнати приватизацію незаконною. Йому не треба вже той банк, але якщо суд визнає націоналізацію незаконною, за сам цей факт олігарх хоче 2,5 мільярда доларів компенсації, а з різними пенями і штрафами буде значно більше. А він і так 5 мільярдів «потягнув» з того банку…

«ВИ ВВОДИТЕ ФІКСОВАНУ ЦІНУ НА ГАЗ І ГОТУЄТЕСЬ ДО ТОГО, ЩОБ З ГРОШЕЙ, ПОЗИЧЕНИХ У МВФ, ПЛАТИТИ КОМПЕНСАЦІЮ ОЛІГАРХУ ФІРТАШУ. ДЕ ЛОГІКА?» – БОГДАН ШИБА

Повертаючись до теми олігархів… Нещодавно з’явився інсайд, що нібито заметушився Степан Івахів, нібито між ним та Ігорем Палицею відбувся якийсь конфлікт і він задумується про вихід із команди «За майбутнє». Чи відомо Вам щось про це? Ви нещодавно виступали в ефірі «12 каналу», можливо, й із Степаном Петровичем бачилися, спілкувалися?

Ні, з ним я не спілкувався. Тут справа не у партійній приналежності. Після смерті Ігоря Єремеєва у групі «Континіум» почалися проблеми, й Ігор Палиця різними способами туди «вживився», саме тому між Івахівим та Палицею був конфлікт. Цей конфлікт на період виборів завуалювали, мовляв: «Ось, ми помирилися заради світлого майбутнього». Там, де великі гроші, так не буває, там постійна боротьба. Степан Івахів пішов у цю команду тому, що не мав іншого виходу. Якби він цього не зробив, то можна лише уявити, які б погані перспективи відкрилися у його бізнесу.

Вже традиційним для Волині стало протистояння обласної ради та облдержадміністрації. Але, схоже, таке вперше, щоб губернатор взагалі не мав на кого покластися в області, адже президентська партія не показала високих результатів на місцевих виборах. Юрія Погуляйка з самого початку сприйняли «в штики», потім нібито було якесь затишшя, допоки новообрані депутати облради не висловили йому недовіру. Скандал розгорівся не на жарт, і, як не дивно, це додало балів губернатору, зокрема, серед активних політичних противників партії «За майбутнє». На Вашу думку, хто не має рації в ці ситуації і хто ж з неї все-таки вийшов переможцем?

Я не знаю, хто вийшов переможцем, але програли волиняни. В обласній раді фактично сформувалася монополія Ігоря Палиці. Вона була і є. І це протистояння може закінчитися тільки у двох випадках. Перший – якщо обласні адміністрації взагалі ліквідують. Але тоді створять виконавчі комітети обласних рад і  в Україні остаточно вкоріниться «феодальний» устрій. Тоді певна група бізнесменів буде мати монополію на владу в області. Другий можливий варіант – якщо Президент призначить на посаду голови Волинської обласної державної адміністрації людину Ігоря Палиці. Але це ще гірший варіант, бо у такому випадку ще простіше закриється ця скринька і, вкотре повторюся,– Волинь стане справжньою «феодальною вотчиною», де не буде виконуватися жоден закон України, а де законом буде слово Палиці. Якщо ж міркувати з державної точки зору, то конструктивне протистояння між радою і адміністрацією має бути, як система противаг і балансів, щоб одні другим не давали лізти в шкоду.

Про представника Президента на Волині поговорили, а як би Ви оцінили політику самого Президента? Дивилися новорічне привітання, яке воно на Вас справило враження?

Ролик створений професійно. Треба віддати належне Президенту і його оточенню – вони вміють робити піар і режисувати такі речі. Ролик зроблено добротно, але якщо подивитися з практичної точки зору на проблеми, то складається враження, що державна виконавча влада Україною не управляє. За два роки важелі впливу і управління перейшли до тіньових схем і олігархічних структур. Багато з них вже мають свої приватні армії, скоро матимуть й свою поліцію, варто лише муніципальну поліцію перейменувати у приватну. Процес зайшов вже далеко, і деякі кадрові рішення Президента вражають. Можливо, люди, яких він призначає на посади, чесні й порядні, але вони не професійні управлінці, тому не можуть впливати на процеси, які відбуваються в регіонах, і це найстрашніше. От на що на Волині впливає обласна державна адміністрація? Наприклад, мали навести порядок з бурштином. Навели? На Рівненщині хоча б поліція когось ловить, а у нас все «класно». Про економіку і фінанси краще промовчу…

Якщо говорити про олігархічні структури, то це все ж внутрішній важіль управління, однак є ще й зовнішній.  Це той же Міжнародний Валютний Фонд, який не дасть Україні чергового кредиту у зв’язку з тим, що ми не тільки не вирішили старих проблем, а й створили нові. Знову ж таки, повертаючись до тарифів на енергоносії, МВФ засудив рішення уряду директивно знизити ціну для населення. Питання досить неоднозначне, адже, з одного боку, Україна вже не може виживати без зовнішніх фінансових вливань, з іншого – ті реформи, які нам нав’язує МВФ, досить непопулярні. На Вашу думку, Україна має продовжувати співпрацю з МВФ на їхніх умовах, чи Вам ближча позиція – краще дефолт і розберемось самі?

Міжнародний валютний фонд нам нічого не нав’язує. Ми мусимо пам’ятати, що угода з МВФ є добровільною, і не МВФ нам диктує, що робити, а держава Україна пропонує сама. У Меморандумі з МВФ прописано, що держава Україна бере на себе зобов’язання здійснити реформи в енергетичній сфері, запровадити нормальний відкритий прозорий ринок газу й електроенергії. Україна бере на себе зобов’язання.

Але ж ці зобов’язання пропонує МВФ…

МВФ вимагає реформ.

Для того, щоб ми могли погасити борг, який беремо.

Так. Вони ж розуміють, що якщо ми  реформи не здійснимо, ми не погасимо того боргу. В результаті ми беремо на себе зобов’язання, беремо гроші від МВФ, ці гроші швиденько перекачуються олігархам в офшори… Бачачи це, хто погодиться й далі давати у борг гроші? Тому МВФ і нагадує: ви ж взяли зобов’язання про запровадження ринку газу? А замість того ви вводите фіксовану ціну на газ і готуєтесь до того, щоб з грошей, позичених у МВФ, платити компенсацію олігарху Фірташу. Де логіка? І Ви кажете, що це непопулярний крок? Цей непопулярний крок ми би витримали, якби були виконані всі вимоги по субсидіях. Особисто я не отримую субсидії, я достатньо заробляю, тому плачу за газ по ринковій ціні, яку мені виставляють. А всім людям, які мають низькі доходи, має надходити субсидія, і це справедливо. І це не дозволить олігархам красти гроші, бо їм доведеться платити ринкову ціну. Навпаки, через рішення про зменшення ціни на газ збанкрутують дрібні компанії- постачальники, які повірили у запровадження в Україні ринку газу. Ці компанії не мають таких запасів газу, як Фірташ, який може дозволити собі зараз і по заниженій ціні продавати. А дрібні компанії збанкрутують, бо фіксована ціна, встановлена урядом, для них занизька. Відтак крок уряду щодо зменшення ціни на газ фактично зруйнував ринок газу України, який тільки починав створюватись, і ті дрібні підприємства, які могли скласти конкуренцію олігархам, можуть через це збанкрутувати.  І ось цей термін – «зовнішнє управління» – щодо МВФ нам нав’язують олігархи. Звичайно, ми взяли перед МВФ певні зобов’язання, так, як у звичайному банку, коли береш кредит. Але якщо оголосити дефолт, то це те саме, що зробив Віктор Янукович – розвернутися у бік Росії. Без зовнішньої фінансової підтримки наразі ми не проживемо. Якщо не МВФ, то в будь-якому разі потрібна альтернатива. Яка? Китай? Україна не цікава Китаю. Хто тоді? Знову «Росія-матушка»? Мало попереднього кривавого досвіду?!

«ОЛЕКСІЙ НАВАЛЬНИЙ – ЦЕ ОДНА З ЛАНОК КГБ-ІСТСЬКОГО ПЛАНУ», – БОГДАН ШИБА ПРО ТРИВОЖНІ ДЛЯ УКРАЇНИ ПОДІЇ У РОСІЇ

Власне, до питання Росії я й хотів перейти. Тому що, безумовно, ми залежні від західних партнерів, з іншого боку – у нас триває війна з Росією, і від цього фактору ми залежні значно більше. І зараз в Росії відбуваються події, до яких прикута увага всього світу – арешт опозиціонера Олексія Навального і масові мітинги. Тому не можу не запитати про ваше ставлення до Олексія Навального як політика, чи може він, на Вашу думку, стати наступним президентом РФ і як в такому разі можуть змінитися російсько-українські відносини, якою буде доля Донбасу і Криму?

Олексій Навальний – це одна із ланок КГБ-істського плану, тому, що Росії потрібен красивий опозиціонер. Але не такий, яким був Борис Нємцов, який підтримував демократичні рухи в Україні і виступав за свободу народів. А такий, який каже: «А що, Крим – це бутерброд, щоб його повертати туди-сюди?». За формою він може і демократ, а за внутрішнім змістом – такий же імперіаліст, як і Володимир Путін. Він нічого не змінить, хіба що в Росії може розпочатися «семибоярщина», адже Навальний не має ні знань, ні досвіду для управління такою великою і складною державою, та ще й з таким «ординським» менталітетом. Тобто в будь-якому разі управляти Росією він не буде, цим буде займатися його тіньове оточення.

Маєте на увазі, що Росію також чекає «феодалізація»? 

Ще гірша, ніж Україну. Це в історії Росії вже було – і семибоярщина, і різноманітні бунти-заколоти, і все інше. Настане «час смути» в Росії. На жаль, нічого доброго Україні це не віщує. Тим більше, Захід дуже боїться дестабілізації ситуації в Росії і початку там безвладдя. Це ж ядерна держава. Ви розумієте, що буде, коли її почнуть рвати на шматки? Уявіть собі якогось «кадирова», який має свою власну ядерну зброю. Кому це потрібно? Тому Захід хоч формально й підтримує Навального та засуджує Путіна за жорстокі розгони мирних мітингів, все ж дуже остерігається того хаосу, який може виникнути в Росії. Захід у цій ситуації поводиться дуже обережно, і так само обережно слід поводитися нам. Можна засуджувати отруєння Олексія Навального, але не треба ним зачаровуватися. Бо якраз він не має жодних симпатій щодо України. Він Україну вважає «південним федеральним округом Росії».

Ви зараз це розповідаєте, а мені пригадується 1917 рік, лютнева революція в Росії, російський Тимчасовий уряд і українська Центральна Рада. Якась така аналогія виникає.   

Правильно – не треба мати жодних ілюзій. Треба всі ці процеси відстежувати. Цим має займатися держава, силові структури, контррозвідка. Тому що це величезний «ведмідь» з ядерними ракетами, наш сусід, від якого ми нікуди не дінемось. Вже сьомий рік нам розповідають, що Росія розпадеться і в Україні настане добре життя. Про що ви кажете? Росія як почне розпадатися, то мало не здасться нікому. Найгірше – це тішити себе ілюзіями: розпадеться Росія – в Україні стане краще, чи прийде до влади в США Джо Байден – наші проблеми вирішаться. Та не вирішаться вони. Тому ми не маємо права мати жодних ілюзій, зачаровуватися і надіятися на зміни в Росії. Будь-які зміни в Росії завжди приносили в Україну біду. Тому Україна має формувати власну стратегію і в жодному разі не клювати на ці хитрі «ходи-ходочки».

Росія нахабно і безпринципно лізе в Україну і буде це робити далі. Взяти хоча б Віктора Медведчука, який є приватною особою, він не займає державної посади, однак Росія сама собі вирішує передати йому українських полонених. Десь Росія буде використовувати прямих агентів впливу, таких, як Медведчук, а десь – корисних ідіотів. Російська пропаганда, на яку витрачають мільярдні ресурси, працює і перетворює людей на зомбі, якими легко маніпулювати.

Хочеться завершити розмову на якійсь оптимістичній ноті. Як Ви вважаєте, чи можливо в Україні створити інше інформаційне поле, можливо, таку собі контрпропаганду, аби збільшувати рівень громадянської свідомості і нарешті здійснити ті зміни, які піднімуть рівень якості життя в Україні до того рівня, що і нам тут буде комфортно жити, і сусіди та партнери будуть це бачити, поважати нас і з нами рахуватися?

Потрібно розрізняти поняття контрпропаганди і виховання громадянської свідомості. Ми не маємо стільки ресурсу, щоб вести повноцінну контрпропаганду проти Росії. Це десятки мільярдів доларів. Тому протистояти цьому ми не зможемо. Але ми можемо розвивати культуру інформації, стежити за тим, щоб в український інформаційний простір не потрапляли кліше російської пропаганди. Щоб наші телеканали не були ретрансляторами російської маніпулятивної пропаганди. Таку потужну брехню можна побороти тільки правдою.

Ми повинні  в Україні навчитися не брехати одне одному, щоб влада не брехала народу, а народ владі. Все в наших руках, але для цього суспільство має вилікуватись від цієї хвороби: ми починаємо вірити і «зачаровуємось». А потім не проходить і трьох місяців, як доводиться розчаровуватись. Люди мають впливати на життя своєї громади і держави. Якщо на вибори приходить третина виборців, то це означає, що двом третинам байдуже, що відбувається. І відразу ж російська пропаганда готова прийти і сказати: ми вам газ дамо дешевий, полонених віддамо через Медведчука, а ви тільки цього Медведчука поставте президентом чи прем’єром, і все буде добре. А щодо позитивного – хвиля цього всесвітнього зачарування минула. Перший передвісник – вибори у Сполучених Штатах. Пафосні гасла і обіцянки Дональда Трампа провалилися, переміг Байден, який почне виправляти помилки свого попередника. Те ж саме почнеться і в нас. Зараз стадія зачарування минає, і люди скоро зрозуміють, що голос кожного щось вартує і віддати його за 200 гривень чи просто не піти на вибори – це гірше, ніж помилка.

Дякую, на цьому будемо завершувати розмову і сподіватися, що історичних помилок у нашому майбутньому буде якомога менше.

Дякую Вам.

 Роман Колюхов

 

 

 

 

 

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *