Безкінечно можна дивитися на три речі: як горить вогонь, тече вода і розпадається «п’ята колона» в Україні в особі Віктора Медведчука. Я з 2014 року послідовно відстоюю власну світоглядну позицію: зло №1 для України – це путінський Кремль, зло №2 – це олігархи, які володіють колосальними фінансово-економічними та інформаційними ресурсами і мають визначальний вплив на українську політику. Відтак прокремлівський олігарх Віктор Медведчук – це подвійне зло. І цьому злу надавав по зубам Володимир Зеленський, з якого ще зовсім нещодавно насміхалися, називаючи «клоуном». Тож пригадується стара добра приказка: добре сміється той, хто сміється останній. Тож оцініть рівень гумору українського Президента, нешановані панове олігархи. До слова, Віктор Медведчук – не останній олігарх, якому невдовзі доведеться відповідати за скоєне по відношенню до України зло і, можливо, повертати українському народові награбоване за тридцять років незалежності. 

Нещодавно в мережі оприлюднили нову порцію розмови прокремлівського олігарха Віктора Медведчука із колишнім представником президента Російської Федерації Владиславом Сурковим. Як і обіцяв міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков одному із інтерв’ю відомій журналістці Наталії Мосійчук, що в запасах є й інші розмови і невдовзі ми дізнаємося про Віктора Медведчука ще багато цікавого. Нічого особливо цікавого в оприлюднених матеріалах немає. Але мене, наприклад, одна репліка все ж дуже зацікавила. Говорилося про поставку готівки в Дебальцево. Нагадаю, відповідно до Мінських домовленостей місто Дебальцево, де розташований найбільший залізничний вузол Донеччини, було віднесене до підконтрольної Україною території. Однак, всупереч домовленостям, російсько-терористичні війська організували масштабний наступ на Дебальцевський виступ, внаслідок якого українські війська опинилися у одному з найбільших котлів за час АТО і понесли значні втрати, а місто Дебальцево опинилося під контролем окупантів.

Про стратегічну важливість залізничного вузла Дебальцево говорили із самого початку. Однак, тільки зараз всі пазли починають складатися в єдину картинку. Я кілька разів переслухав цей аудіозапис і в мене виникла думка – а чи не стоїть тут питання про ввезення готівкових коштів із Російської Федерації в ОРДЛО і через Дебальцево в Україну? Це ж 2014 рік. Нібито відповідальним за перевезення грошей виступав колишній заступник голови СБУ Василь Грицак (головою СБУ на той час був Валентин Наливайченко). Василь Грицак як перший заступник голови, з’явився в офісі СБУ за прямим наказом тодішнього Президента України Петра Порошенка. Валентин Наливайченко у свою команду Грицака не брав. В результаті через деякий час Василь Грицак став головою СБУ.

І тут важливо розуміти, хто такий Василь Грицак. Він народився у Рівненській області. Навчався в Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки на заочному відділенні. А працював водієм в заступника голови КДБ у Рівненській області. І практично Василь Грицак зробив свою кар’єру від водія до голови Служби Безпеки України за допомогою свого колишнього шефа.

Василь Грицак тісно пов’язаний з іншим уродженцем Рівненської області Юрієм Луценком. У 2016 році вони обидва приїжджали на Рівненське Полісся заарештовувати так званого «бурштинового авторитета», який жив у провінційному містечку Дубровиця у двокімнатній квартирі з мамою. Оскільки я родом з Дубровиці і жив на той час там, то чудово розумію, так би мовити, із середини, що відбулося. Тоді затримали декілька осіб, причетних до незаконного видобутку бурштину, і з великим пафосом, як особливо небезпечних терористів, гелікоптером доставили із Полісся прямо до Київського СІЗО. Але в Дубровицькому районі знали навіть діти, що ці особи – далеко не основні фігури в структурі незаконного бурштинового бізнесу. Вони – звичайні посередники між власниками мотопомп, «бригадирами», та силовими структурами, які «кришували» промисел, тими самими структурами, які в той час очолювали Луценко і Грицак. А так званий «авторитет», за словами місцевих жителів, які знають його особисто, – звичайний рядовий перекупник бурштину-сирцю, яких в той час в районі було десятки якщо не сотні. Інформація про те, що сталося, в той час швидко розлетілася по містечку, і з’ясувалося, що група «бурштинщиків», яка «потрапила під роздачу» генпрокурора і компанії, нібито, вирішила перехитрити своїх «босів» – на якомусь етапі вони підміняли крупні фракції бурштину, які значно дорожчі, дрібними. По налагодженій лінії продавали дешевший бурштин, з чого, нібито, мала свій відсоток «криша» в погонах, а дорожчий бурштин тишком-нишком продавали «на ліво» і не ділилися зі своїми столичними покровителями. Коли ця тайна стала явною – винних вирішили покарати. Ні про яку легалізацію бурштину тоді мова не йшла, це розуміли всі причетні місцеві жителі (а таких тоді були тисячі), тож, м’яко кажучи, нелюбов до структур, очолюваних Луценком і Грицаком була очевидною.

Окрім того Василь Грицак брав участь у зачистці ринку скрапленого газу України для структур Віктора Медведчука. «Зачистили» всіх конкурентів і дозволили завозити скраплений газ тільки з Росії. Хто заробляв на цій схемі «Волинь.Правда» писала раніше. Нагадаємо, основними бенефіціарами були Володимир Путін, Петро Порошенко та Віктор Медведчук. Нещодавно Василь Грицак зробив заяву, що дійсно спілкувався з «Царем» – «міністром оборони ДНР», однак, це спілкування відбувалося нібито в рамках служби.

Тож не дивно, що останнім часом око американської Феміди зацікавилось і Грицаком і Луценком, який перекваліфікувався з прокурора у телеведучого. До слова, Юрій Луценко насолив американцям свого часу, адже доклав чимало зусиль для компрометації посла США Марії Йованович. Нагадаю, він назвав її «дурною» та добивався звільнення, негласно працюючи спільно з адвокатом Трампа Руді Джуліані на компрометацію Джона Байдена. Подейкують, коли Луценко дізнався про перемогу Байдена на виборах президента США – на ньому не було обличчя.

А нервуватися так сильно Юрію Луценку не можна – це шкідливо з його діагнозом. З іншого боку, врятувати його від кримінального переслідування може хіба що хвороба. Нагадаю, що Юрій Луценко хворіє на онко. Бажаємо, звісно, йому подолати хворобу, бо це дійсно не жарти. До прикладу, його друга, генерала СБУ Василя Пісного, вже похоронили. Він помер від ускладнень коронавірусу, хоча теж, як кажуть, хворів на онко. Це той самий Василь Пісний, якого у 2015 році на засіданні антикорупційного комітету Верховної Ради України нардеп, атовець-доброволець Володимир Парасюк вдарив ногою в голову. Пісний же три дні провів в зоні АТО після чого оформив собі статус учасника бойових дій, в 90-их, до речі, просидів з півроку у СІЗО за підозрою у рекеті, але його вину так і не змоги довести. На Львівщині, до речі, у нього було прізвисько «Антибіотик», нібито, пов’язане воно з «кришуванням» наркобізнесу.

Та Пісний, Луценко і Грицак – це, відносно, рядові бійці нескінченної армії «силовиків», які в ієрархії управління Україною займають далеко не провідні ролі, на відміну від олігархів.  Яких, схоже, також чекають часи великих змін. До прикладу, дуже сумніваюся, що Віктору Медведчуку вдасться домовитися з сьогоднішньою владою. Свого часу при Віктору Ющенку він намагався домовитися з «помаранчевими», аби бути віце-прем’єром чи хоча б послом України в Російській Федерації. За нього клопотала навіть Юлія Тимошенко. Медведчук навіть звертався до  Віктора Балоги, щоб той йому допоміг повернутися в українську політику. Однак, з цього нічого не вийшло. Віктор Балога тоді  призначив зустріч в Угорщині, щоб в Україні не привертати до себе зайвої уваги. Віктор Медведчук терміново полетів на своїх приватних літаках, як на крилах, на зустріч зі своїм колишнім одно партійцем, який на той час був главою адміністрації президента. Але Балога на зустріч так і не прилетів. Тож Віктор Медведчук, напившись кави, повернувся додому ні з чим.

Якщо з «помаранчевими» не вдалося домовитися, то із «зеленими» – тим більше. Ціну послаблення санкцій Медведчуку виставили зависоку. Чинна влада, нібито, запропонувала йому здати базу Міграційної служби РФ щодо українців, які отримали російське громадянство в обмін на послаблення санкцій. Чи піде він на цей крок – невідомо, але повернутися в політику він дуже хоче, для нього це питання життя  і смерті. Що говорити про «зелених» чи «помаранчевих», якщо навіть проросійський Віктор Янукович, будучи українським президентом, не хотів бачити Віктора Медведчука в українській політиці. Кум Медведчука Володимир Путін, будучи в той час прем’єром-міністром Росії, просив Віктора Янукович повернути Віктора Медведчука в українську політику, на що той, нібито, відповів: «Поки я живий – ніколи».

Тож немає сумнівів, що і цього разу кум не зможе відстояти і захистити Віктора Медведчука, якого в Україні притиснули вже досить серйозно. Він з 2005 року перебував у політичному забутті, і це для нього – найстрашніше. Отож якщо найближчим часом він не повернеться, а він не повернеться, то просто скисне і відійде  у політичне небуття назавжди. Його дружина телеведуча Оксана Марченко намагається у своїх відео підтримувати лідерський образ свого чоловіка, однак, його справжнє лице розкривається у оприлюднених розмовах. Навіть у  спілкуванні із Сурковим він виглядає не як лідер розмови, а навпаки – як покірний виконавець вказівок своїх кремлівських кураторів. Ми пересвідчилися, що Медведчук як був «КГБ-шною» «шестіркою» з юних років, так і залишився нею до самої старості, ставши зрадником українського народу. Пригадується відомий вислів Симона Петлюри: «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди». В парі Путін-Медведчук ролі «вошей» і «гнид» чітко розподілені, однак, Україна демонструє всьому світу, що нам не страшні ні одні ні інші, як би Оксана Марченко у своїх недолугих відеороликах не закликала українців боятися її чоловіка. Це їм треба боятися – колаборантам, зрадникам і олігархам. Бо видається, що такого «великого і страшного» Медведчука доб’ють звичайні хлопці з «Кварталу».

А похід в політику Оксани Марченко виглядає швидше іраціональним кроком і свідчить про паніку в рядах «медведчуківців», яка лише ускладнює їхню ситуацію і перетворює сім’ю Медведчуків у посміховисько. Як влучно сказав журналіст Сергій Лещенко: «Промови Оксани Марченко мені нагадують Люсю Янукович з її наколотими апельсинами». По різному можна ставитися до Лещенка, як до журналіста, але з цим його висновком справді важко сперечатися.

Не важко передбачити, що Віктора Медведчука чекає повне фіаско в Україні. Можливо, сяде на чемодани і переїде в Кремль. Він колись говорив, що після Помаранчевої революції йому пропонували політичну кар’єру у Росії. Враховуючи його вік (діду майже 70), хай би не тягнув і не думав довго, а вже збирав би валізи, Україна без нього не пропаде і не згине.

Роман Колюхов